Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Гм. Що святкуємо? — пробелькотів він.
Йой! Скільки ж вартує ця колекція?!
— Не здогадався ще? — я наївно закліпала як лялька без клепки в голові, з якими він звик злягатися. — Ти і я. Ми. Хіба це тобі не видатна подія, єнотику? Виноградинка з Омахи спіймала у свої тенета мангеттенського серцеїда. Таке оповіданнячко навіть серед казок не знайдеш.
— Ну, спіймала — це занадто гучно сказано.
Бос скуйовдив смоляне волосся. Схоже, нервує. Небезпідставно. Я б на його місці взагалі б вже захлинулася від паніки — відбулися такі разючі зміни порівняно з ранком, а я не втямки, що призвело до них. — Розумію, це привід для шампанського, але це, — я плавним жестом обвела пляшки, — ще й детектор брехні. Я хочу, щоб ти був відвертий зі мною, любчику. Відвертість — основа міцних стосунків, якщо вони справжні.
— Чудернацькі у вас забави в Омасі, Бессі, — нахмурився Тоні.
— Це ти ще не чув, як у нас в Омасі зводять рахунки з брудними брехливими опосумами.
— Чомусь мені здається, що вдача посміхається їм не більше ніж єнотам, — слабко всміхнувся Соретті. Ага, вже запідозрив, щось тут не так і розмірковував зараз, де ж він прорахувався.
— Мій розумничок. Ледь стримуюся, щоб не накинутись на тебе.
Й не витрусити геть усю душу, якої в тебе вже давно немає.
— Так у чому проблема? Відкладемо святкування й зробимо це прямо тут і зараз. Без ігор і цих вистав, — розвів він руками. — Я твій. Бери мене, piccina.
Висмикнувши сорочку з-під шкіряного паска, Тоні рвонув її настільки різко, що один з ґудзиків долетів до мене й вдарився у стегно.
Окресливши поглядом рельєф його торсу, котрий я ще не встигла забути, не промайнувши кожної нічної мітки в нього на шкірі, я похитала головою — відтепер я не втраплю у цю пастку навіть п’яною як чіп.
— Ти порушуєш правила, Соретті.
— Обожнюю це. Покараєш мене? — його голос обважнів від пристрасної спокусливої хрипкості.
Та вона на мене не подіяла. Ну, може, зовсім трішечки, та не настільки, щоб я відступила від своєї мети знищити його й забула про лють, що й досі вирувала всередині.
— Отримуєш за це штрафний бал.
Схопивши з канапи футболку, яку я приготувала заздалегідь, я вдягнула її, а слідом — джинси, намагаючись не помічати невдоволену пику Тоні.
Але вона швидко змінилася на ліниву посмішку.
— Я зірву з тебе це ганчір’я, потім стягну той червоний клаптик зубами, розкладу тебе на цьому столі й змушу волати моє ім’я. Якщо після ночі в тебе ще лишилися сили на такі витівки, тобі було замало. Я це виправлю, любонько. Старанно. Довго. Так, що ти охрипнеш й знепритомнієш.
Не реагуй на це, Елізабет. Не реагуй. Він сильний супротивник. Просто ігноруй його й не згадуй, що було вночі та що він змусив тебе відчувати.
Та щоки все одно почервоніли, а місцинку між ніг пройняв солодкий голодний біль.
— Це пропозиція? — ледь помітно зітхнувши, байдужим тоном вточнила я.
— Так, — його відповідь була вбрана у такий пожадливий тон, що я не мала сумнівів — він вже зараз готовий виконати усе, що я почула.
— Ось тобі моя — поводься добре й грай за правилами, і тоді я сама роздягнусь для тебе. І буду настільки покірною слухняною дівчинкою чи ні, — я знизала плечима, — як тобі заманеться.
Хиже полум’я у темних очах могло спопеліти мене та цікавість усе ж таки перемогла — Тоні хотів дізнатись, що я задумала, тому поступився.
— Гаразд, Елізабет.
Чомусь його згода пролунала як обіцянка, що не віщувала моїй дупці нічого доброго. Та я усе ще розраховувала, що Соретті не зрадить собі й піде шляхом брехливого вилупка-маніпулятора замість відвертості, якої я вимагала від нього.
Хоча якась крихітна частинка мене сподівалася, що він зізнається…
— Це буде легко, Тоні. Чому саме я і чому зараз? Відповіси і я твоя. В будь-якій позі на цьому столі чи деінде.
Наші погляди на мить зустрілися — зімкнувши губи, я уважно стежила за босом, не знаючи напевне, якою буде його відповідь.
А він, мабуть, думками повернувся до ранку й мого збентеження. Це приспало його пильність.
— Не збагну, що не так, Бессі? Ця ніч, о, дорогенька, вона ніби повернула мене до життя. Коли я розважався, коли я мав секс з усіма тими крихітками, я ж був мертвий. Та ти й твоя виноградинка…
Хай там що він мав на увазі під виноградиною — мою вроджену харизму чи якісь фізіологічні місця, слухати це було огидно.
— Брехня! — скрикнула я, урвавши його. Й келих з санджовезе розлетівся на друзки від удару об кут декоративної полиці над каміном. А мені ще було важко збагнути, навіщо потрібен цей дерев’яний квадратний брусок під телевізором, якщо на нього не притулити ані рамку, ані статуетку.
Соретті здригнувся, та не видав жодного звуку, тільки трішечки сполотнів.
— Наступною буде оця пляшка, — я обрала ту, що з зеленого скла. Поглянути на рік на етикетці було лячно. — Скільки вона коштує? Сімсот? Тисячу? Дві? Погодься, гарна мотивація, щоб казати тільки правду.
— Це бароло коштує п’ять тисяч, — матінко! Я ковтнула слину, та грудка, що з’явилася в горлі, коли я почула вартість, нікуди не поділася. Втім якщо він віддав за вікенд двадцять тисяч, ця сума для нього нічого не значить. Мабуть. І він усе ще може зізнатися. — Що вона тобі наварнякала? — гарикнув він слідом.
О, то бос звинувачує у всьому Петру? Чи прикидається та розраховує, як завжди, звалити провину на неї?
— Питання в тому, що я почула від тебе, а що — ні.
— Нічого, — я замахнулася, але зупинила руку в кількох сантиметрах від дерев’яного бортика. Бос повторив це вже з нотками істерики, від того ласолюбного кота-коханця не лишилося й сліду: — Нічого, Бессі, клянуся.
— Брешеш!
Наступної мити пентхаус заполонив крик болю, такий пронизливий, ніби я одночасно каструвала його господаря й вирвала йому серце, і все це без анестезії. Вміст пляшки темною калюжею хлюпнувся на підлогу, заливаючи краєчок килима.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон», після закриття браузера.