Читати книгу - "Дзеркало судді"

Де тільки він не шукав отця Бравна, а знайшов його в одній знайомій їм обом багатодітній католицькій сім’ї. Священик сидів на підлозі і, насупившись від напруження, намагався надіти на плюшевого ведмедя капелюх ляльки.

Мелоу стало трохи незручно, але він був занадто поглинений своїми сумнівами і розмови відкласти не міг. Молодий чоловік розповів, що чув, не випустивши реплік генерала і газетяра. При згадці про газетяра священик посумнішав.

Отець Бравн ніколи не знав і не думав про те, чи він смішний. Зараз він сидів на підлозі, круглоголовий і коротконогий, як дитина; однак його сірі очі дивилися так, як дивилися очі багатьох чоловіків за дев’ятнадцять століть, тільки вони сиділи на єпископських та кардинальських престолах або стояли на кафедрі. Такий відчужений і пильний погляд, сповнений смирення перед завданням, що непосильне для людини, буває у моряків і в тих, хто проводить крізь мирські бурі корабель святого Петра.

— Добре, що ви мені це розповіли, — промовив він. — Велике вам спасибі, а тепер треба щось робити. Якби ж то знали тільки ви і лорд Автрем, це ще нічого, але Джон Кокспер здійме шум у газетах. Що ж, таке у нього ремесло!..

— А що ви думаєте про цю історію? — хвилюючись, запитав Мелоу.

— Передусім, — відповів отець Бравн, — я думаю, що вона несхожа на правду. Припустимо, що ми — чорні кровопивці і мета в нас одна — позбавляти людей щастя. Припустимо, я — злючий песиміст. — Він почухав ведмедем ніс, зніяковів і поклав плюшевого звіра на підлогу. — Припустимо, що ми з усіх сил руйнуємо людські і родинні зв’язки. Навіщо ж тоді ми станемо підтримувати і посилювати майже безрозсудну його прихильність до свого кузена? Мені здається, не зовсім чесно лаяти нас і за те, що ми проти сімейних почуттів, і за те, що ми не даємо про них забути. Я не розумію, чому релігійний маніяк повинен схибнутися саме на цьому і чому віра підтримує його відчай, а не дає йому хоч краплю надії?

Він трохи помовчав і додав:

— Я хотів би поговорити з вашим знайомим.

— Це розповіла його дружина, — відповів Мелоу.

— Так, — сказав священик, — але мене цікавить не те, що вона розповіла, а те, що він замовчує.

— Ви гадаєте, він знає ще щось? — запитав Мелоу.

— Як на мене, він знає більше, ніж сказав, — відповів отець Бравн. — Ви говорите, він не може пробачити тільки грубощі щодо його дружини. Цікаво, що ж тоді він повинен прощати?

Священик підвівся, обтрусив мішкувату сутану і пильно подивився на свого молодого співрозмовника. Потім він узяв стару парасольку, старий капелюх і швидко, хоча й незграбно, вийшов надвір.

Проминувши багато вулиць і площ, він дістався до красивого старовинного будинку й запитав слугу, чи не можна побачити лорда Автрема. Незабаром його провели в кабінет, де серед книг, карт і глобусів високий генерал з темними вусами курив довгу темну сигару і встромляв шпильки в одну із карт.

— Пробачте мені моє нахабство, — сказав священик. — Я до вас увірвався. Але мені необхідно поговорити про одну приватну справу, щоб вона так і залишилася приватною. Як це не прикро, однак певні люди можуть зробити її надбанням громадськости. Ви знаєте сера Джона Кокспера?

Темні вуса приховували посмішку хазяїна, однак в його темних очах щось блиснуло.

— Його всі знають, — відповідав лорд Автрем. — Однак надто близько я з ним не знайомий.

— Хай там як, — посміхнувся отець Бравн, — усі дізнаються про те, що знає він, якщо він вирішить про це повідомити. Мій друг, містер Мелоу, сказав мені, що, сер Джон збирається надрукувати цілу серію антиклерикальних статей. «Ченці і маркіз» або щось подібне.

— Цілком можливо, — сказав хазяїн, — але я тут до чого? Чого ви прийшли до мене? Повинен попередити, що я переконаний протестант.

— Я дуже люблю переконаних протестантів, — відповів отець Бравн. — А до вас я прийшов, бо хочу дізнатися правду. Вірю, що ви не збрешете. Сподіваюся, я не грішу проти милосердя, якщо не маю певности в правдивості сера Джона.

Темні очі знову блиснули, але хазяїн промовчав.

— Генерале, — сказав отець Бравн, — уявіть собі, що Кокспер збирається публічно зганьбити вашу країну і ваш прапор. Уявіть, що він говорить, ніби ваш полк утік з поля бою або ваш штаб підкуплений. Невже ви це стерпите, невже не захочете за всяку ціну з’ясувати правду? Я солдат, як і ви, я теж служу в армії. Її ганьблять, її обмовляють, я упевнений в цьому, однак не знаю, який вогонь породив цей мерзотний дим. Чи судитимете ви мене за те, що я хочу це з’ясувати?

Генерал далі мовчав, і священик сказав ще:

— Мелоу повідомив мені те, що чув. Я не сумніваюся в тому, що чув він не все. Чи знаєте ви ще щось про цю справу?

— Ні, — відповів хазяїн. — Більше нічого я не можу вам розповісти.

— Генерале, — сказав отець Бравн і широко посміхнувся, — ви назвали б мене єзуїтом, якби я спробував вивертатися так, як ви.

Тоді хазяїн засміявся, але відразу ж спохмурнів.

— Що ж, гаразд, — промовив він, — я нічого не хочу вам розповідати. Що ви на це скажете?

— Тоді я вам розповім, — лагідно промовив священик.

Темні очі пильно дивилися на нього, але блиску в них уже не було.

— Ви змушуєте мене, — продовжував отець Бравн, — підозрювати, що не все було так просто. Я переконаний, що маркіз так сильно страждає і так ретельно ховається не лише з любови до друга. Я не вірю, що священики хоч якось з цим пов’язані; я навіть думаю, що він не звернувся до Бога, а просто намагається полегшити совість щедрими дарами. Та одне я знаю: він не просто останній плакальник. Якщо хочете, я скажу вам, що мене в цьому переконало.

По-перше, Джеймс Мейр збирався одружуватися, але чомусь не одружився після смерти Моріса. Чи покину порядна людина жінку, сумуючи за померлим товаришем? Скоріше він шукатиме у неї розради. В усякому разі, він зв’язаний, і смерть друга жодним чином не звільняє його.

Генерал кусав темний вус; темні очі дивилися насторожено і навіть тривожно, але він не промовив ні слова.

— По-друге, — продовжував священик, похмуро дивлячись на стіл, — Джеймс Мейр питав у нареченої і її подруги, чи здатна жінка встояти перед Морісом. Чи втямили вони, що