Читати книгу - "Сабіт. Її перевертень, Влада Калина"

Розділ 23

Дана

-Яка твоє плече? - запитала тітка Марина. - Заходь. Я тут тісто на пироги замішую. Вона, як завжди, щось возилася на своїй кухні.

- А де Сабіт? Знайти не можу, - зробила пару кроків та присіла за стіл. Я сьогодні вдягла джинси, які, як не дивно були мого розміру. Марина здається добряче розбирається в шмотках. А ще, наділа рожеву маєчку, на тоненьких шлейках. Там ще щось із одягу лежало, але… подивлюсь згодом.

- Господар слава богу, повіз того клятого крокодила, кудись. Нарешті спекалися тієї тварюки. Тож, коли приїде, мені не відомо.

- Ясно.

- То як твоє плече? - Марина взяла каструлю з теплим молоком та кинула туди дріжджі. - Ще болить?

- Майже ні. От тільки рубець залишиться, - я глянула на своє продиравлене кулею плече. Потрібно буде вдягати такий одяг, щоб цього жахіття видно не було.

- Рубець кажеш. В господаря цих рубців ого-го!... Знаєш, колись в цьому будинку жив лікар. Хороший чоловік був. Я була теж його кухаркою. Він зібрав всіх ціх звірів. Лікував їх та відпускав в ліс. Іноді, проводив на них якісь досліди. Усе ліки шукав, та протиотруту… Шість років тому, Сабіт з'явився на порозі, поранений, побитий, грязний, виснажений. На ньому живого місця не було. Лікар витягнув з його тіла шість куль, а ще… було три ножових поранення. Я взагалі не знаю, як тоді Сабіт вижив.

- Боже. Це ж хто його так? - я сиділа, слухала відкривши рота. Здавалось, що Марина розказує серію, якогось фільму. Казалось, що в житті такого бути не може. А тим паче з моїм Сабітом.

- Господар не розповідав. Тільки мовив, що тікав від когось. Біг по лісі і прибіг аж сюди… Де це я масло поклала… воно ж в холодильнику. От дурна голова. Потрібно розтопити. - Тітка вимила руки та полізла в холодильник. - Може ти доню щось їсти будеш?

- Ні, дякую. Я краще піду на вулицю. Погуляю біля кліток. 

Мені потрібно було побути на самоті. Подумати про все. Помріяти про Сабіта, та подумки пожаліти його. Він бідненький стільки пережив, а я його вважала скотиною. Може, він іноді себе так поводить, через те, що пройшов ось таке пекло? Я навіть уявляти не хочу, хто і за що хотів вбити Шамана.

-Доню, йди. Сходи на вулицю. Не сиди тут. В нас розваг не має. Хіба що, Жорик тобі покаже, як він цуценя дрисирує. Насмієшся! Я так сміялася, коли воно напісяло Жорику на чобіт. З нього такий дрисирувальник, як з мене королева Англії.

- Іноді Марино, мені здається, що ти її сестра! - ми почули голос Сабіта. Я обернулась. Він стояв в дверях кухні. Такий усміхнений, щасливий, красивий. Цей чоловік рідко посміхається, але коли робить це, то здається, що він ангел.

- Сабіт, ти приїхав! - я кинулась до нього в обійми. - Я так скучила за тобою, - обняла. Боже, як від нього приємно пахне.

- Мене не було три години, - фіалкові очі дивились на мене так ніжно, так тепло. Я побачила, що Сабіт поголився. Тієї щетини, що колола моє тіло в ночі, не було. Без неї він здавався молодшим, і ще кращим. 

Ні, він не янгол - він Бог.

-Сабіте, ти вічно підкрадаєшся. Так і хочеш мого інфаркту, - Марина махнула рукою в якій тримала масло.

- Що ж ми без вас робитимемо, наша королева Англії, - засміявся він.

- От дурень… Залишишся без пирогів.

- Небійтеся тітко, мій десерт нікуди не діниться, - кивнув на мене. - Доречі, я тобі дещо купив, - прошепотів. - Красиву інтимну білизну.

- Що?... Це тіпа стрінги, що що? - ми перешіптувалися, а тітка місила своє тісто, та робила вигляд ніби не чує.

- Щось таке. Надінеш для мене, сьогодні ввечері, - поцілував ніжно мочку мого вуха.

- Навіщо, якщо все одно доведеться знімати?

- Ти права… я ці трусики сам з тебе зніму… зубами… Моя Амані.

- Сабіт, а де ти подів того крокодила? - Марина не піднімаючи голови, запитувала та місила своє тісто.

- Відвіз одному знайомому. В нього вдома тераріум і повнісінько всякої нечисті. Павуки, змії, жаби.

- Боже, які дурні люди бувають. Це ж треба отаке "болото" вдома тримати, - незамовкала кухарка...

 

***

-Я хочу своїм язиком відчути яка ти на смак, - сказавши це, він швидко підняв мене за попку, стягуючи трусики… зубами. Я відчувала кожен дотик теплих, ніжних губ. Сабіт вже майже зняв ті трусики, дивлячись мені в очі. Горіло світло. Я трохи соромилась, але він не захотів його вимикати. Трусики полетіли на підлогу. Потім Шаман розвів мої ноги в сторони, нахилився, влаштувався між ними і лизнув мене там. По тілу пробіг жар, стікаючи до низу живота. Це було дуже солодко, і я видихнула, забувши при цьому зробити вдих. Його руки спритно утримували мої стегна, тоді як слизький язик пробував мене на смак. Я тихо схлипувала, впиваючись нігтями в його передпліччя… заплющивши очі. Його язик все ще був там, і я вже вся билась в конвульсіях, закидаючи свої ноги Сабіту на плечі. Він обводячи язиком, пестив мене, цілував там. Я запустила руки в його волосся, шепочучи щось нерозбірливе. Щось таке, що й сама не розуміла. Чи просила зупинитися, чи продовжувати. Все як в трансі. Я горіла в його руках від задоволення. Сабіт знову і знову, облизував, легенько відтягуючи зубами, знову всмоктував, і так кілька разів. Я гадала, що ці тортури скінчаться, але ж ні, він засунув в мене свої пальці. Я не промовила жодного слова. Тільки стогнала та важко дихала. А він, стимулював там чутливу точку всередині, так, що я не витримала, почала сама ніби сідати на його пальці. Ще і ще, як на член. Я навіть забула про сором. Ще секунда і все… моє тіло судомить і… все закінчується.

Я відкрила очі. 

- Я казала тобі, що ти гад безсоромний? - запитувала Сабіта, який нагло посміхався, схилившись біля мене. 

- І не говори. Ледь сам не кінчив.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно