Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Розділ 15 – Підготовка.

Прокинувшись у тій самій печері, гола і обвита хвостами, я протяжно зітхнула. Чоловіки спали поряд, з трьох боків від мене, наче вірні вартові. Прислухавшись до себе, я зазначила, що тіло приємно поколювало, а ось поміж ніг трохи саднило. Не звикла я до таких активних занять сексом. Хоча брехати собі та відкидати той факт, що мені сподобалося, я не стала.

Згадуючи те, що сталося між мною та хвостатими чоловіками, я могла тільки сито посміхнутися. Тепер моє лібідо не діставатиме мене до закінчення обіцяного Шанлісу тижня.

Задумавшись на секунду, чи ще хочу піти, я швидко викинула з голови ці думки. Ні, я давно мріяла про це, і звертати з наміченого шляху точно не збираюся. До того ж, як мінімум, Ларі вирішив піти зі мною, тож не час вдаватися до метань.

Вирішивши все для себе, я спробувала звільнити свої кінцівки від хвостів. Пром’явшись, намагаючись під різними кутами повільно звільнити ноги, я визнала всю марність своїх спроб і, розлютившись, стукнула Шанліса по плечу.

Нагшас розплющив очі відразу, лукаво на мене подивившись. Здогадатися, що весь цей час чоловік не спав, було не складно, але я, стиснувши зуби, кивком голови показала йому на хвости.

– Що хоче моя с-солодка дівчинка? – Скривив він губи в усмішці, подивившись на мене таким палаючим поглядом, що відразу всередині все стислося.

– До туалету хочу, допоможеш? – Хмикнула я, відмахнувшись від дурного тіла. От, спробувавши один раз, не так просто відмовитися від задоволення, яке можуть подарувати мені ці чоловіки.

– Для тебе все що завгодно ... – млосно простягнув він, блиснувши очима.

Не встигла я хоч щось сказати, вколоти словами, як він за мить підхопив мене на руки, плавно підвівшись. Хвостів Ларі та Сана на моїх бідних кінцівках не було, а самі чоловіки зовсім не сонні опинилися поряд з нами. Ось тобі й чоловіча солідарність. Не встиг Предводитель отямитися, як вони швидко знайшли спільне.

– Сан, яка кімната у храмі найбільша? – Уточнив Шанліс.

– Вони всі однакові, розраховані на одного нагшаса, – посміхнувся Сан, ковзнувши голодним поглядом по моєму оголеному тілу.

Сором'язливо прикриватися я не стала, все, що могли побачити, вони вже побачили, то нехай подивляться наостанок, щоб було про що на дозвіллі згадати. Моя підступна частина душі була цілком задоволена такою маленькою помстою і не те щоб я вважала себе ідеалом краси, але подивитися є на що.

– Тоді ми зараз до Світлани в кімнату, а ви поки що перемістіть сюди кілька ліжок, щоб нам було зручніше спати, – розпорядився Шанліс, ніби справді міг приймати за мене рішення.

По відведеному погляду Ларі, я зрозуміла, що думаю так не одна. А ось по тому, як мій чоловік з рожевим хвостом відповз трохи, стало ясно, що від такого командування він не чекав нічого доброго. Я це теж зрозуміла, але слухняно розслабилася в руках чоловіка, чекаючи, коли мене доставлять до моєї кімнати. Вже там я швидко виставлю зухвалого хвостатого командира.

Поки я вирішувала, що краще зробити і що при цьому говорити, Шанліс змахнув рукою, і перед нами виникло срібне марево на зріст чоловіка. Сказати, що я здивувалась – це нічого не сказати. Тобто вони можуть відкривати портали, але не користуються ними? Чи це лише прерогатива Предводителя як головного? Сподіваюся, що останнє, бо якось не дуже весело виходить.

Опинившись у себе в кімнаті, я кілька разів стукнула чоловіка, щоб він мене нарешті відпустив, при цьому крутячись, ніби вуж. А потім, наче сварлива дружина, вперла руки в боки, викинувши з голови той факт, що я ще гола.

– Що, моя с-солодка самочко? – Посміхнувся цей наг, з усмішкою поглядаючи на мене.

Від останнього слова мене трохи пересмикнуло, але я вирішила не зациклюватись. Звикли вони, що їхні жінки самки, нехай так і буде, це не моя справа, але для початку я маю уточнити:

– Портали усі можуть відкривати?

– Портали… Переходи?

– Переходи, – кивнула я квапливо.

– В основному, так, – знизав він плечима, явно не чекаючи від мене саме такого питання.

– Ясно. Але чому ними не користуються?

– А навіщо? Якщо відстань невелика, то її можна подолати власними силами – зерно правди в цьому, звісно, було. Ось тільки, я згадала той момент, коли ця зміюка мене в крижану воду кинула, і наскільки мені було холодно. Гаразд, потім з Ларі поговорю. – Я б і зараз не використав перехід, але мені не хочеться, щоб мою жінку бачили голою.

– Твою жінку? – Піднявши запитально брову, лагідно посміхнулася я.

– Звичайно.

– І з чого така впевненість?

– Я завжди домагаюся того, що хочу. До того ж, я маю цілий тиждень, – видав Шанліс і я зависла. Його слова чимось нагадували мені мої власні. Залишалося тільки сподіватися, що цей чоловік не настільки цілеспрямований, як я, адже домовленість у нас виключно усна.

– Подивимося, – максимально спокійно промовила я, намагаючись не показати свого злегка нервового стану. – А зараз покинь, будь ласка, мою кімнату.

– Ні.

– Мені треба помитися.

– Я допоможу.

Не знаю, чого він добивався, але я стиснула кулаки від досади. Виставити його силою у мене не вийде, як би я не крутилася, а ось хитрістю, тут треба подумати. Ну чому я не маю ніякої магії? Зараз би змахнула рукою або що там треба зробити, і чоловік опинився б за дверима.

«Допомогти?» – поцікавився у мене тихо Мао.

«Якщо можеш» – також подумки відгукнулася я, підібгавши губи.

Не минуло й кілька секунд, як просто під чоловіком відкрився портал, в який він і провалився, а поряд зі мною опинилися мої вірні нарли. Присівши на ліжко, я накинула на себе ковдру і поплескала по колінах, чекаючи, коли малюки розмістяться на них і почнеться моя особиста нарло-терапія.

Погладжуючи малюків, я засумувала. Мені було так добре з цими чоловіками, але я розуміла, що знову вчинила необдумано і не тільки їм дала неправдиву надію на щось більше, а й сама підставилася. Піти одній, не маючи жодного вантажу за плечима, куди простіше, але зараз мені потрібно буде через свою недалекоглядністю відвадити від себе, як мінімум, двох чоловіків. Чи, може, Сан теж захоче піти зі мною? Ось тільки храм…