Читати книгу - "Хочеш жити?"

Бейґлер чекав цього повідомлення й одразу ж оповістив патруль четвертої машини.

Офіцери поліції Гам та Джейсон патрулювали бульвар. Вони негайно зреагували на суворий голос Бейґлера з рації:

— Х.50.Темно-синій «б’юїк» 1963 року, номерний знак 55789 прямує до вас. Повторюю: Х.50. Прослідкуйте за ними, якщо зможете, але знімайтеся, щойно запідозрите, що вас можуть помітити. Чоловік і жінка. Повторюю, знімайтесь, як тільки виникне хоч найменша загроза, що вас помітять.

Кодовий сигнал Х.50 означав, що почалась операція, пов’язана з Карателем. Гам запустив двигун машини. Рація лишилась увімкненою, тож він чув, як Бейґлер підіймав по тривозі інші патрулі.

— Он вони, — сказав Джейсон — і Гам підкотив машину до виїзду на бульвар.

Повз них проїхав «б’юїк», й обидва офіцери змогли добре роздивитися Чака і Меґ. Гам втиснув машину між «роллс-ройсом» і «кадилаком». Водій «роллс-ройса» натиснув було на клаксон, але вчасно зрозумів, що виявляє неповагу до поліцейської машини. Тож коли Джейсон озирнувся на нього, той завбачливо зробив вигляд, що торкнувся клаксона випадково.

«Б’юїк» проскочив на світлофорі, а Гам, сиплючи прокляттями, змушений був зупинитись.

— Ми загубили їх, — доповів він Бейґлерові. — Єдина можливість протиснутись крізь цю навалу машин — увімкнути сирени. Вони поїхали. Ми втратили їх із поля зору.

Не підозрюючи, що за ними слідкують, Чак повернув на наступному перехресті праворуч і зупинився біля готелю «Адлон».

— Давай, лялю. Я почекаю тут.

Меґ увійшла до готелю і забрала конверт з будки номер 6. Потім повернулася до машини й поклала конверт у бардачок. Від готелю «Адлон» вони поїхали до готелю «Ексельсіор», і там Меґ знову без проблем забрала конверт.

Чак, відчуваючи бурхливу радість, дивився, як Меґ поклала черговий конверт до бардачка. Далі пара поїхала до залізничної станції.

— Чорт забирай! — бурмотів Чак до себе. — Це справді, наче корову доїти! Тисяча баксів попереду! Ще три зупинки — і готово!

Патруль шостої машини доповів, що «б’юїк» проїхав повз них у зворотному напрямку. На дорозі було занадто багато машин, тож вони не змогли розвернутись і випустили «б’юїк» із поля зору.

Бейґлер подивився на величезну мапу, розгорнуту перед ним на столі. Шпильками він позначив місця, де було помічено «б’юїк», і повідомив патрульним першої і другої машин, що підозрювані можуть рухатись у напрямку до них.

Але Чак їхав до залізничного вокзалу бічним вулицями, тож патрульні машини проґавили його.

На парковці не було вільного місця, тож Чакові довелось намотувати кола довкруж вокзалу. Його це розтривожило. Який-небудь доскіпливий коп міг зупинити машину й запитати, чого він тут кружляє. Він об’їхав вокзал чотири рази, перш ніж Меґ вийшла надвір.

Геть мокрий від поту, Чак загальмував.

— Господи! Це тривало до біса довго! — гарикнув він, щойно Меґ сіла в автівку й вони поїхали. — Дістала?

— Так, — Меґ відкрила бардачок і поклала туди третій конверт.

— Хух! — Чак витер обличчя тильною стороною долоні. — На якусь мить... — та він не наважився говорити далі й тільки силувано посміхнувся. — Півтори тисячі баксів! Тепер у Ґрейгоунд!

Зрізавши шлях бічною вулицею, він виїхав на приморський бульвар. Патрульний офіцер на бульварі був на сторожі. Помітивши «б’юїк», який повільно їхав серед купи автомобілів, він негайно доповів Бейґлерові. Сержант Бейґлер передав сигнал другій патрульній машині, але вона безнадійно застрягла в заторах. Водій не міг нічого вдіяти, не увімкнувши сирени. Бейґлер, лаючись, погодився, що цього краще не робити. Його бісило, що бульвар аж кишів водіями-неробами, які хизувалися своїми автівками й собою, витріщаючись на каперські судна і відпочивальників на пляжі.

Меґ вийшла з «б’юїка» й рушила до автобусної станції у Ґрейгоунді.

Будка номер 4 була зайнята.

У ній була молода жінка, ледь за тридцять. Вона належала до того типу жінок, яких Меґ ненавиділа та зневажала: заміжня, з дешевою зачіскою, у не надто хорошій сукні, у біжутерії, дібраній із несмаком. Вона, звісно ж, народить дитину й буде невпинно торочити про неї, приховуючи той факт, що дитя її — справжній монстр без жодного натяку на дисципліну, який робить її життя жалюгідним. Та й одружена вона з якомось занудою, котрий говорить тільки про гроші та спорт і до безтями боїться втратити роботу.

Меґ спостерігала, як вона говорить, розмахуючи руками, й ненавиділа її... бла...бла...бла. Різкий сміх пробивався крізь засмальцьоване скло дверей. Бла...бла...бла.

Меґ втратила терпіння, тож розчахнула дверцята телефонної будки, відпихнула жінку, навпомацки знайшла під телефоном-автоматом конверт, віддерла його, поклала до сумочки.

— Гей! Перепрошую! — крикнула жінка, вирячивши очі.

— Та пішла ти, — відповіла Меґ і рушила до виходу, де чекав Чак.

— Проблем не було? — запитав Чак, коли Меґ поклала конверт у бардачок.

Дівчина холодно зміряла його поглядом.

— Думаєш, я сиділа би тут, якби вони були?

Чак глибоко вдихнув.

Дві тисячі доларів!

— Та що це з тобою? — розлючено запитав він, щойно машина виїхала на шосе. — Просто скажи, що, в біса, з тобою відбувається?

— Хотіла б я сама це знати. О, якби ж я знала!

Нехай, скоро він спекається її, говорив собі Чак. Вона така ж божевільна, як і той індіанець! Але це не мало значення, доки він був у зв’язці з ними обома. Наступна зупинка — аеропорт! Навіть якщо там немає конверта, в нього вже дві тисячі доларів! Чорт! Та з цим баблом можна так зажити!

Вони прибули до аеропорту, коли стрілки великого годинника у залі очікування показували 12:15.

Чак знайшов вільне місце серед багатьох машин, розставлених рівними рядками на парковці. Затягуючи ручне гальмо, він відчув запах власного поту.

— Ось і приїхали, лялю... Останній захід! Давай... давай, ворушись!

Меґ вийшла з автівки й рушила до аеропорту.

Чак озирнувся, чи не було когось поблизу, дістав конверти з бардачка й розрізав їх ножем. Гроші висипались йому на коліна.

Перерахувавши все, він склав наявні банкноти в один конверт, а інші три зіжмакав і кинув на заднє сидіння. Потім поклав набитий ущент конверт до бардачка.

Якщо цей останній конверт виявиться на місці, в нього буде три тисячі сто доларів!

Чорт! Чорт! Чорт!

Він замолотив кулаками по керму.

«Давай же! Давай! — думав він. — Давай, зазомбоване