Читати книгу - "Життя Дон Кіхота і Санчо"

Розділ XXXVI

Де оповідається про інші незвичайні події, що сталися в тій же таки корчмі

Потім до корчми прибули нові люди, і розвіялися ті чари, під владою яких перебував Санчо, бо ж він побачив, що принцеса Обізіяна була насправді Доротеєю, коханою дівчиною Фернандо, цього було досить, аби він нарешті переконався, що зітнута голова велетня була насправді бурдюком, з якого пролилося вино.

О, бідолашний Санчо, як мужньо ти воюєш за свою віру, зазнаючи падінь і розчарувань, втрачаючи ґрунт під ногами сьогодні, щоби знову стати на ньому твердо завтра! Твоя дорога була дорогою внутрішньої боротьби, боротьби між грубими й примітивними почуттями, під’юджуваними жадібністю, і твоїм благородним прагненням до ідеалу, що його розбудили в тобі Дульсінея і твій пан! Мало хто розуміє, які труднощі довелося тобі подолати на своєму шляху зброєносця; мало хто бачить, у якому чистилищі тобі довелося жити; мало хто розуміє, як пощастило тобі піднятися на той високий щабель щиросердої і шляхетної віри, яку ти виявиш, коли твій пан помре. Від зачарування до зачарування ти дістався на найвищу вершину спасенної віри.

Розділ XXXVIII

Де наводяться прецікаві Дон Кіхотові міркування про вченість та військову справу

Після пригод, які знайшли своє успішне завершення в корчмі, насмішники Дон Кіхота наштовхнули його на міркування, які спонукали його виголосити довгу промову на теми вченості та військової справи. Позаяк він звертався з тією промовою не до козопасів, ми обминемо її увагою.

Розділи XXXIX, XL, XLI і XLII

У цих розділах невольник оповідає про свої пригоди, а також ідеться про те, як він зустрівся зі своїм братом.

Розділ XLIII

Де оповідається втішна історія молодого погонича та інші незвичні пригоди, що в корчмі приключились

Ми проминемо історію молодого погонича, яка нас мало обходить.

Після того як усі ті люди зібралися в корчмі, Дон Кіхот зголосився стати на варті замку. І диявол, який ніколи не спочиває, підбурив молоду корчмарівну, що раніше всміхалася нашому рицарю, та Маріторну, щоби вони позбиткувалися з Дон Кіхота в подяку за його вартування.

Стоячи на варті сам-один, Дон Кіхот «промовляв тихим, чулим та любосним голосом», звертаючись до своєї володарки Дульсінеї, коли корчмарева дочка «перебила жалібне Дон Кіхотове просторікування; вона озвала рицаря й сказала: «Пане мій і добродію, чиніте ласку і під’їдьте сюди». І поступливий та слабохарактерний у таких випадках кабальєро піддався на ті умовляння й, замість пустити повз вуха поклик лукавої й підступної дівчини, заговорив до неї про неможливість відповісти на її почуття, не розуміючи, бідолаха, що сперечатися зі спокусою, самохіть вступивши в такий спосіб у стан війни з нею, — це вже дорога до того, щоби зазнати від неї поразки. І сталося тоді так, що підступна панянка попросила, щоби він подав їй руку, назвавши його руки прекрасними. І сердешний ідальґо, зворушений цим компліментом, простяг до неї руку, до якої не доторкалася ще жодна жінка, і не для того, щоби вона поцілувала її, а щоби могла помилуватися її міццю та силою.

Помилуватися? Невже ж ти, розважливий кабальєро, не бачиш, у яку небезпечну гру ти встряєш, подаючи свою руку дамам, аби вони милувалися нею? Невже тобі не відомо, що коли жінка милується чоловіком, то це для неї щось більше, ніж просто можливість виразити свій захват? Жінки милуються лише тими, кого вони люблять, а жінка знає лише один спосіб любити чоловіка. А тим паче коли йдеться не про те, щоби захоплюватися твоїми задумами, твоїми діяннями або твоїми подвигами, твоїми міркуваннями, а про те, щоби помилуватися твоєю рукою. О, якби тобі пощастило домогтися, щоби нею милувалася Альдонса Лоренсо: щоби вона взяла твою руку у свої руки, й «поглянула на сплетіння її сухожиль, на зчеплення мишиць, на розгалуження тугих та широких її жил», і з цього зрозуміла, яким могутнім має бути серце, що розганяє кров по тих жилах!

Ти припустився, добрий кабальєро, непрощенної легковажності, подавши свою руку на милування дамам, які просили її подати, щоби посміятися з тебе, і ти дорого за це заплатив. Ти дорого за це заплатив, бо тобі прив’язали руку до амбарних воріт оброттю. «Бо скоро Маріторна прив’язала його, зараз обидві шкодниці чкурнули звідтіля, конаючи зо сміху, і лишили нашого рицаря в такому скруті, що годі було шукати викруту». Тож остерігайтеся жінок насмішкуватих і веселих.

Дон Кіхот знову подумав, що його зачаровано, а то було йому лише покарання за м’якотілість та самовпевненість. Герой не повинен подавати свої руки для милування ними, а тим паче першому або першій, яка про це попросить, лише для того, щоб подивитися на них цікавим і легковажним поглядом. Яку цікавість можуть становити для інших руки, що ними людина робить свої справи? Поганий то звичай — приходити в дім великодушного воїна й дивитися на його руки, розпитувати, як він трудиться ними і як живе. Якщо ти пишеш, то нехай ніхто не знає, ні як ти пишеш, ані в які години, ані в який спосіб.

«Давай тоді Дон Кіхот жалкувати, що нема при ньому меча Амадісового, проти якого всі чари безсилі; давай свою лиху долю проклинати, давай бідкатися, що стільки то зла в світі скоїться, поки він тут зачарований перебуватиме (а що його зачаровано, в тому він не мав найменшого сумніву); давай згадувати знову кохану свою Дульсінею Тобоську, давай кликати зброєношу свого Санчо Пансу, який, простягнувшись на упряжі ослячій, так щиро розіспався, що й про рідну маму свою забув; давай гукати чародія Ліграндея та мудрого Алькіфа, щоби порятувати його, давай узивати до доброхітниці своєї Урганди, щоби помочі йому дала… Одне слово, і ранок уже надоспів, а рицар наш з бентеги та відчаю волом ревів…» Ось так, із прив’язаною рукою, і дочекався він ранку, коли побачив чотирьох вершників, які під’їхали вдосвіта до корчми, але, навіть перебуваючи в такому безпорадному стані, він виявив у тій ситуації свою високу мужність.

Розділ XLIV

Де оповідається про нові незвичайні події, що в корчмі сталися

І коли Маріторна відв’язала йому руку, боячись, аби не сталося чогось гіршого, Дон Кіхот «зліз на коня, ослонився щитом і списа взяв наперехил, од’їхав назад далеченько й проголосив, що викличе на герць кожного, хто