Читати книгу - "Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер"

— Чого це браво?

— А прочитай он у газеті!

Я відразу ж розгорнула часопис і на першій сторінці приголомшено побачила своє фото широкого формату з таким заголовком:

ЦЯ ЖІНКА СТАНЕ НАСТУПНИМ НАЧАЛЬНИКОМ ПОЛІЦІЇ?

Поки теперішній начальник поліції Рон Ґуллівер готується піти восени у відставку, ходять чутки, що його замінить на цьому посту не перший заступник Джаспер Монтань, а другий заступник Анна Каннер, що прибула до Орфеї, вересні минулого року.

Мене охопила паніка. Хто подав таку інформацію в «Орфея кронікл»? І як реагуватиме Монтань зі своїми колегами? Я помчала в комісаріат. Мене оточили колеги.

— Це правда, Анно? Ти заступиш Ґуллівера?

Нічого не сказавши, я подалася до шефа Ґуллівера, щоб попередити лихо. Але запізно: двері були замкнені. Монтань був усередині, і я чула, як він кричав:

— Що це за балачки, шефе? Ви читали оце? Це правда, що Анна стане начальником поліції?

Ґуллівер був так само здивований, як і він.

— Не вір тому, що написано в газеті, Монтаню, — заспокоїв він його. — То все дурня! Нічого кумеднішого я в житті не чув. Анна стане начальником поліції? Я регочу. Вона щойно прийшла до нас! Та й хлопці не погодяться, щоб ними керувала жінка!

— І все ж таки ви взяли її своїм заступником, — сказав Монтань.

— Другим заступником, — уточнив Ґуллівер. — А знаєш, хто був другим заступником перед нею? Ніхто. І знаєш чому? Бо це не посада, а примара. Винахід голови Брауна, який хоче йти в ногу з часом і пхає скрізь жінок. До сраки таку рівність. І ти, і я знаємо, що все це дурня.

— То що тоді, — занепокоївся Монтань, — я муситиму призначити її моїм заступником, як стану начальником поліції й шефом?

— Джаспере, — намагався заспокоїти його Ґуллівер, — як ти станеш начальником, то призначиш, кого захочеш. Ця посада другого заступника існує для меблів. Ти знаєш, що мер Браун силоміць змусив мене взяти Анну і що я був зв’язаний руками і ногами. Та як я піду звідси, а ти станеш шефом, то зможеш і витурити її відціля, як захочеш. Не турбуйся, я ще вставлю їй палки в колеса, ось побачиш. Покажу їй, хто тут командує.

За кілька хвилин мене погукали до Ґулліверового кабінету. Він змусив сісти навпроти нього і тицьнув мені під носа випуск «Орфея кронікл», що лежав у нього на столі.

— Анно, — сказав він своїм монотонним голосом, — я хочу дати тобі добру пораду. Дружню пораду. Зробися такою маленькою-маленькою. Як мишка, розумієш?

— Шефе, — спробувала я боронитися, — не знаю, звідки взялася ця стаття...

Та Ґуллівер не дав мені скінчити тієї фрази і гостро сказав:

— Анно, я хочу бути відвертий з тобою. Тебе призначили другим заступником лише тому, що ти жінка. Отож перестань зазіхати на щось більше і гадати, ніби тебе взяли сюди за твою виняткову компетентність. Єдина причина, чому ти тут, полягає в тому, що мер Браун з його клятими революційними ідеями хотів будь-що взяти до поліції жінку. Він весь час товк мені про розмаїття, про дискримінацію й ще про різну хріновину. Він страшенно тиснув на мене. Ти знаєш, як воно буває: я не хотів воювати з ним за рік до відставки, тим паче, що він міг урізати нам бюджет. Одне слово, він будь-що хотів бачити тут жінку, а ти була єдиним таким кандидатом. То я тебе і взяв. Але не здіймай бучі в моєму комісаріаті. Ти тільки квота, Анно. Розумієш, квота!

Коли він скінчив оті застереження, я подалася патрулювати, тому що в мене не було ніякого бажання слухати розпитування колег. Припаркувалася за великим дорожнім щитом на узбіччі сімнадцятої автостради, де завжди ставала, відколи опинилася в Орфеї, щоб спокійно подумати, бо метушня в комісаріаті заважала мені.

Пильнуючи за рухом на шосе, який зранку ще не був такий жвавий, відповіла на Лоранине повідомлення: вона знайшла мені пречудового чоловіка і хотіла влаштувати вечерю, щоб познайомити з ним. Я відмовилася, й вона завела свою звичну пісеньку: «Якщо ти так будеш поводитися, Анно, то залишишся сама». Ми обмінялися кількома повідомленнями. Я поскаржилася на Ґуллівера, Лорана порадила мені повернутися до Нью-Йорка. Та в мене не було бажання це робити. Хоч і мала проблеми з фаховою акліматизацією, та все ж таки мені подобалося в Гемптонсі. Орфея була спокійним містечком, де жити було добре, вона стояла на березі океану, оточена дикою природою. Довгі піщані береги, дрімучі ліси, вкриті лататтям озера, вузькі звивисті затоки, що приваблювали різну звіроту, — всі ці пречудові місцини оточували місто. Літо було тут тепле, погідне, зими суворі, але сонячні.

Я знала, що зможу тут бути щаслива.

Джесс Розенберґ

Понеділок, 7 липня 2014 року

За дев’ятнадцять днів до фестивалю

На чільній сторінці «Орфея кронікл», понеділок, 7 липня 2014 року.

ТЕАТРАЛЬНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ЗАНЕПАДАЄ

Невже це кінець театральному фестивалю в Орфеї? Двадцять років він був осердям курортного сезону, та, здається, цього року його проведення дужче, ніж будь-коли, опинилося під загрозою, після того як волонтери, що є унікальним фактом в історії цього руху, проголосували за безстроковий страйк, остерігаючись за свою безпеку. Отож усі запитують себе: відбудеться фестиваль без волонтерів чи ні?

Анна провела вихідні у пошуках слідів Кірка Гарві. Урешті їй пощастило знайти його батька, Корнеліуса Гарві, який мешкав у притулку для старих в Пукепсі, за три години їзди від Орфеї. Вона зателефонувала директорові, й він чекав нас.

— Анно, то ти вчора працювала? — здивувався я, коли ми вирушили в дорогу до того притулку. — Я думав, ти поїхала на вихідні до батьків.

Вона звела плечима.

— Посвяткували, та недовго, — відказала вона. — Я рада була щось зробити, щоб трохи розвіятися. А Дерек де?

— У крайовому центрі. Він вивчає справу 1994 року. Узяв собі в голову, що, може, ми десь схибили.

— Джессе, що сталося поміж вами 1994 року? З твоїх розповідей я зрозуміла, що ви були найліпшими друзями.

— Ми й зараз найліпші друзі, — запевнив я.

— Але 1994 року щось урвалося поміж вами?

— Так. Але я не готовий розповідати про це.

Вона помовчала, потім змінила тему.

— А ти, Джессе, що робив у свято?

— Був удома.

— Сам?

— Сам. Готував