Читати книгу - "Трансгалактичний розвідник, Єжи Брошкевич"

Всі дивилися мовчки. Люди тиснули руки Гелені, Янові й Чандрі. Хтось сказав: “Вони досягли неможливого”, а ще хтось додав: “Маємо тепер шанси на порятунок завдяки трьом дітям”.

Думки людські йдуть спільними дорогами. Так само, як недавно на Головній Базі Долорес поправила Назима, так тепер на “Альфі” один з найбільших математиків світу, Ебенезар Ліон, не погодився з словом “діти”.

— Маємо тепер шанси на порятунок завдяки трьом мужнім людям, — сказав він.

Всі мовчки кивнули. їхні очі, що світилися надією, вдивлялися в силует космольота КБ-803, що (як передбачав план, складений Супером) повідомляв про становище з допомогою світлових знаків і поки що летів на сталій віддалі від них.

— Диво дивне, — шепнув Ліон Гелені. — Хто з них веде космоліт?

Гелена здогадувалась, хто, але вголос не сказала.

А КБ-803 з допомогою світлових знаків передавав ось що:

“Йон Сого, Алька Рой прибувають на борту КБ-803 з доручення Головної Бази. Наше завдання: провести вас через Чорну Ріку до “Розвідника”. Відповідайте: брати вас на буксир чи підете власним ходом?”

“Альфа” і “Бета” зразу ж відповідали, що летітимуть самі. Отже, тут передбачення Су-пера теж справдилися.

КБ-803 передавав далі:

“Увага на “Альфі” й “Беті”! Програма найближчих дій: КБ-803 минає вас і виходить наперед. Потім безперервним вогнем прокладає дорогу в просторі. “Альфа” й “Бета” йдуть за ним на найближчій відстані. Передбачено зустрітися з “Розвідником”, який має прокладати шлях від себе. Кінець. Повторіть програму”.

Після повторення біля візирів на “Альфі” й “Беті”, скерованих на КБ-803, залишились іільки чергові.

На “Альфі” чергували Ліон і Гелена, а на “Беті” — красуня Володимира Альф’єрі та її наречений Кдамото. Решта екіпажу, серед них Ян і Чандра, повернулися на свої місця.

На обох космольотах запала тиша. Люди уникали навіть дивитись одне на одного. Ніхто не сміявся, не говорив більше про мужність дітей.

Усі мовчали, немовби необачно сказане слово могло завдати якоїсь непоправної шкоди, порушити хід подій. Тільки Ян і Чандра, повернувшись до кабіни, що правила за астрохімічну лабораторію, перекинулись кількома словами.

Перший озвався Ян. Він не міг знести неспокою, навіть відчаю, що світився в очах дружини, яка не дуже успішно намагалася прикрити його усмішкою.

— Боїшся? — шепнув він, обіймаючи її за плечі. — Боїшся за них?

Вона похитала головою і сказала досить спокійно:

— Не тільки це. Не тільки, хоч я вперше в житті просто вмираю зі страху за дітей.

Що Ян мав відповісти на це, коли й він не міг зібратися з думками? Чандра підвела на чоловіка очі і відразу збагнула його мовчанку. Вона провела рукою по чолі.

— Нічого не допоможе страх за них, Янку. Мене турбує інше. Може, ще гірше: чи це, коли навіть вони й робитимуть усе як слід… не зламає їх і нас, тим болючіше, що в нас прокинулась надія?

— Не думай про це.

— Ох! — вибухнула Чандра раптовим гнівом. — Як можна про це не думати? Не кажи дурниць.

Ян узяв її за руки.

— Чандро! — сказав він. — Нам було б легше, коли б принаймні дітям ніщо не загрожувало. Але поміркуй: що б вони подумали про себе згодом, через рік чи через п’ять років, якби довідались, що могли допомогти нам, а не допомогли? Це було б для них більше лихо, ніж те, що їх може зустріти тут. Так чи ні? Він повернув обличчя дружини до себе. Чудові Чандрині очі були затуманені, навіть якісь чужі. Та врешті до них почав повертатися спокій.

— Так, — шепнула вона.

— Скажи ще раз, — ніжно мовив Ян.

— Так, — усміхнулась Чандра.

Він сів на своє місце.

— Нумо берімося далі до аналізів проб від № 43 до № 47-А і 47-Б.

Поверхня їхнього космольота вкрилася порохом, що осів з розбитих вогнеметами метеорів. Перед зустріччю з КБ-803 Рої вирішили перевірити хімічну будову метеорних опадів. Тепер Ян хотів почати аналіз.

— Не думай про це, — ще раз ніжно сказав він.

А потім додав уже діловито:

— Дай мені пробу № 43.

— Намагатимусь не думати, — відповіла Чандра.

В астрохімічній кабіні на “Беті” запала спокійна, робоча тиша, така, як панувала вже кілька хвилин на обох космольотах. Тільки біля візирів “Бети” ще почулося кілька тихих слів. То Володимира шепнула на вухо Кіамото:

— Я аж тепер почала по-справжньому боятися.

А коли він похитав головою, що не розуміє, дівчина докінчила свою думку:

— Боюся тому, що ми дістали надію.

Хлопець зрозумів і мовчки кивнув головою. Потім, щоб підбадьорити її і себе, взяв дівчину за руки й поцілував у скроню.

А ту мить КБ-803 світловими знаками передавав:

— Дайте дорогу! Минаємо вас… Дайте дорогу!

— Вони зробили вже дуже багато, — шепнув Кіамото.

Він з дівчиною дивився на екран, на якому саме пересувався силует КБ-803, наче тінь прудкої гнучкої рибини з миготливими рубіновими очима.

Тим часом екіпаж на борту КБ-803 діяв точно за програмою: Алька сигналізувала, а РІон тримав у руках кермо, чекаючи, коли вона скінчить, щоб рушити вперед.

Нарешті “Альфа” і “Бета” повторили переказані їм настанови. Йон глянув на Альку. Він хотів сказати їй:

— Просигналізуй: “Минаємо вас! Дайте дорогу!”

А що він ще мав час, то згаяв хвилину на інше.

— Тільки тепер,