Читати книгу - "Червоне доміно"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Не забувай, що там сидять доктор Райнгольдс і Зельхов. Доктор Райнгольдс твердить, нібито він майже годину просидів в архіві і нічого не чув про те, що трапилось за цей час.
— Це все я враховую, Гайнце. Але зараз мене цікавлять кімнати на протилежному боці, тобто ті, вікна яких виходять у двір заводу. Це…
— …кабінет доктора Козеля, секретаріат, кабінет Цибульки, кімната Карін Зоммер і Унбегау, нарешті креслярський зал.
— Це все, будь ласка, накресли на плані. Спочатку кабінет доктора Козеля: номер сто. Він має лише одні двері, що ведуть до секретаріату. Секретаріат…
— Має троє дверей: одні до кабінету доктора Козеля, одні до кабінету Цибульки і одні, що виходять у коридор.
Я позначив їх на плані. Вийшло це в мене не дуже вдало, архітектор, напевно, вжахнувся б, побачивши мої карлючки, але ми, в усякому разі, знали, що вони означають. І це було головне.
— Не забудь номер кімнати! — зауважив Вольфганг. — Секретаріат — це сто перша.
— Вже написав. А тепер іде кабінет Цибульки, номер сто другий.
— Він має двоє дверей: одні ведуть до секретаріату, а другі — до кімнати, в якій працюють Карін Зоммер і Унбегау.
— Яка кімната йде далі?
— Це і є сто третя: кабінет Зоммер І Унбегау.
— Тут маємо троє дверей: одні до кабінету Цибульки, одні у коридор і нарешті ще одні — до креслярського залу.
— Так, зараз іде креслярський зал, Це номер сто четвертий; двоє дверей, Гайнце: одні до коридору, а другі до кабінету Зоммер і Унбегау.
— Готово. Ти задоволений?
— Спасибі, — Вольфганг поклав аркуш перед собою. — Отже, маємо п’ять кімнат, і всі вони між собою зв’язані. Назвемо їх іще раз по черзі? доктор Козель, секретаріат, Цибулька, Зоммер і Унбегау, креслярський зал.
— А на протилежному боці коридоре — доктор Райнгольдс і Зельхов, не забувай про це, — закінчив я.
Вольфганг усе ще уважно розглядав аркуш.
— Обидві кімнати шефів не мають дверей до коридора. Решта кімнат мав вихід у коридор і, крім того, двері до сусідньої кімнати. Гм… А знаєш, це цікаво.
— Що?
— Що, наприклад, з кабінету доктора Козеля можна потрапити до креслярського залу, не користуючись коридором.
— Що ж ти вбачаєш у цьому такого цікавого?
— Зараз скажу. Уяви собі, що всі двері до коридора зачинені, Тоді доктор Козель, — палець Вольфганга пересувався по паперу, — міг би пройти з свого кабінету до креслярського залу і повернутися назад, не виходячи в коридор.
— Але двері між кабінетом Цибульки і секретаріатом були замкнені, Вольфганг!
— Зате ключ стирчав у дверях. Припустімо, що доктор Козель прямує до креслярського залу. Він міг би замкнути за собою двері на ключ, і тоді…
— Невже ти можеш припустити, що…
— Ні, я не роблю абсолютно ніяких припущень. Я лише аналізую, який шлях міг обрати вбивця, вийшовши з кабінету Цибульки. Вікна, як ми знаємо, були зачинені, а до того ж, вони ще й загратовані. Отже, цей шлях виключений. Виходить, залишаються… — сказав я, — залишаються тільки двері до сто третьої кімнати, до кабінету Унбегау і Карін Зоммер.
— Вірно, ця кімната якийсь час лишалася порожня, а ключ вони брали з собою.
— Так принаймні вони твердять. Крім того, треба мати на увазі також креслярський зал.
— В якому сиділо близько двадцяти креслярів. Скажи, а якої ти думки про Дітера Генце?
— Фізіономія у нього не дуже симпатична.
— А що ти скажеш про свою, Гайнце? Симпатична вона?
— Я… сподіваюся, що так.
Вольфганг посміхнувся.
— Я цим лише хочу сказати, що не можна робити висновок, нібито людина є вбивцею лише тому, що у неї на оці чорна пов'язка чи подзьобане віспою обличчя.
— А думка секретаря парторганізації?
— Навіть і це не є доказ, бо й секретар може помилятися. Його судження — це для нас серйозна допомога, але, на жаль, не більше. Думка партійного секретаря не є ще підставою для судового процесу.
— А чому ж, скажи тоді, ти запитав мене про Генце?
— Просто хотів почути твою думку.
— Ти почув її.
— На жаль, лише твою думку про його обличчя.
— А я більше й не можу нічого сказати. Я його не знаю.
— І я теж. Мені лише казали, що він іноді прогулюється вночі.
— Що, між іншим, теж не дає нам підстав вважати його вбивцею.
— Безперечно, — сказав Вольфганг, примружившись. — Та, крім того, він ще заходить до кімнат, у яких йому нічого шукати.
— Може, він був і в сто третій кімнаті?
— Угу.
— Хто це каже?
— Його колеги.
— А коли саме був?
— Та незадовго до пів на дев'яту.
Я схопив другий аркуш паперу.
— Послухай, а чи не записати нам це все? Я просто неспроможний запам'ятати прізвища всіх осіб, що побували у сто третій кімнаті протягом того ранку. Мені здається, що через неї пройшов увесь завод.
Вольфганг розкрив свою папку і витяг звідти аркуш.
— А я такий список склав іще вчора ввечері. З першого погляду начебто заплутано але насправді це не так. Слухай-но уважно: до чверті на дев'яту Штефен Унбегау і Карін Зоммер були в своєму кабінеті. Це підтверджує і Віра Горм, яка близько восьмої години ранку побувала в усіх кімнатах з обхідним листом. О восьмій годині п’ятнадцять хвилин обоє вони пішли на заводський двір, до крана, і ключ узяли з собою. О восьмій двадцять п'ять до кабінету заходить Дітер Генце.
— Навіщо?
— Він шукав одне креслення, яке дав Унбегау, Через три хвилини він знаходить креслення і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоне доміно», після закриття браузера.