Читати книгу - "Мауглі"

Першими залишили село безсімейні. По всіх далеких і близьких місцях рознесли вони вісті про те, що село приречене на загибель. Хто може боротися проти Джунглів, говорили вони, або проти богів Джунглів, коли навіть сільська кобра залишила свою нору під смоквою?

Стосунки мешканців села а навколишнім світом припинялися в міру того, як вужчали і зовсім зникали протоптані стежки. І, слухаючи, як сурмить уночі Хаті з синами, селяни, нарешті, перестали хвилюватися: їм нічого було втрачати. Землю і насіння — все в них забрали; навколишні поля вже змінювали свої обриси, і настав час звернутися за допомогою до англійців у Канхівару.

За звичкою, жителі села не поспішали, а одкладали втечу з дня на день, поки їх застали перші дощі. Драні покрівлі протікали, на пасовищах стояла вода, і після літньої спеки забуяла зелень. Тоді знялися всі: чоловіки, жінки і діти брели під густим дощем і все ж оглядалися, щоб кинути прощальний погляд на рідні оселі.

І коли остання сім'я з своїм скарбом вийшла за ворота, селяни почули, як за стінами падають крокви й очеретяні покрівлі. Люди угледіли, як на мить блиснув гладкий схожий на змію хобот, розкидаючи почорнілий очерет. Хобот зник — і знову щось затріщало, почувся крик. Хаті зривав покрівлі з хатин так само, як ви зриваєте водяні лілії. Раптом одна кроква ударила старого слона. Цього було досить, щоб Хаті напружив усю свою силу, — адже з усіх мешканців Джунглів найбільш схильний руйнувати розлючений слон. Брикнувши ногою, Хаті ударив по глиняній стіні. Розвалена глина, змішуючись з дощовою водою, потекла жовтими потоками. Старий слон ревів і метався вузькими вулицями, то ліворуч, то праворуч навалювався на хатини, трощачи двері й збиваючи карнизи. А позад Хаті, як і тоді на полях Буртпора, лютували його несамовиті три сини.

— Джунглі поглинуть ці шкаралупки, — пролунав спокійний голос серед руїн. — Треба взятися за зовнішню огорожу.— І змоклий під дощем Мауглі зіскочив із стіни, що похитувалася, мов стомлений буйвол; по голих плечах і руках хлопчика стікала вода.

— На все свій час, — крикнув Хаті. — О, мої ікла були червоні в Буртпорі! До зовнішніх стін, діти! Головою! Всі разом! Починайте!

І всі четверо вдарили разом. Зовнішня стіна похитнулася, тріснула і повалилась. Онімілі з жаху селяни побачили в проломі вимазані в глину голови руйнівників. Тоді люди кинулися вниз долиною, не маючи ані притулку, ані їжі. А в їхньому селі все крушилось, топталося, ламалось і руйнувалося до останку.

Через місяць те місце вбралося ніжною зеленню. А коли ущухли дощі, там, де півроку тому чорніла зорана земля, в усій своїй красі розкинулися буйні Джунглі.

ПІСНЯ МАУГЛІ

ПРОТИ СВОЇХ ОДНОСЕЛЬЦІВ

За образу, за кривду й безглузді погрози

Напущу я на вас невідчепнії лози!

Стріхи зникнуть під ними,

І крокви впадуть,

І гіркою, гіркою карелою

Двори поростуть!

Біля ваших воріт завиватиме звір.

А у житницях ваших повисне вампір!

І змія невсипуща

Сяде стражем на під,

І на вашому ложі гіркої карели

Вистигатиме плід!

До схід місяця ждіте моїх посланців —

Ви почуєте пісню незримих бійців!

Лютий вовк тепер буде

У вас в пастухах.

І насіння гіркої, гіркої карели

На ваших ланах!

І я витопчу хліб у полі на пні,

І буде ваш голод — данина мені!

Дикий олень пооре

Несіяний клин,

І пагони буйні вам пустить карела

Гірка, мов полин!

Я лози повзучі на вас нацькував,

Я Джунглі на ваші хатини наслав!

Дерева повстануть,

І крокви впадуть,

І стебла гіркої, гіркої карели

Пустир заплетуть!

КНЯЗІВСЬКИЙ АНКАС

Четверо є, що неситі одвіку —

Вранці, і вдень, і нічної години:

Паща шакала, воло шуліки,

Мавпяча лапа і око Людини.

Лісова приказка

Каа, великий кам'яний пітон, чи не двохсотий раз з дня свого народження міняв шкіру, і Мауглі, який ніколи не забував, що Каа врятував йому життя в Холодних Печерах (як ви, напевно, пам'ятаєте), прийшов його поздоровити. Змінивши шкіру, змія завжди буває роздратована і похмура, аж поки її новий одяг почне виблискувати і стане красивим. Каа більше ніколи не глузував з Мауглі, а, як і всі мешканці лісів, вважав його Повелителем Джунглів і переказував хлопчикові всі новини; а пітон таких розмірів, цілком природно, чув їх немало. Те, чого Каа не знав про життя Середніх Джунглів, як їх називають, тобто про життя біля самої землі