Читати книгу - "Вдова узурпатора"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Що ти там робив?
(Кінофільм «Попелюшка», сценарій Є. Шварца)Коли Ольга відкрила очі, у кімнаті було незвичайно світло. Дівчина вилізла з-під ковдри, зробила два кроки, які відокремлювали ліжко від стіни, й відсунула віконну штору…
Вікно до самого верху виявилося вкрите крижаними квітами. Ольга хмикнула й приклала палець до скла, щоб у розталому шматочку роздивитися панораму засніженого лісу. Бабця Марта, яка заглянула у двері, відразу виявила неподобство.
— Не стій босоніж! Умивайся, одягайся й снідати!
Спустившись сходами, Ольга застала всю компанію в зборі. На чолі стола сидів доглядач із кухлем чаю в руці, праворуч від нього Михайло задумливо крутив у пальцях сільничку, ліворуч свіжовиголений Анатолій нишком розглядав своє відображення в дзеркальному лезі столового ножа. Сергій потихеньку двома пальцями підтягував ближче тарілку з нарізаною ковбасою, а з іншого кінця стола, підперши руками забинтовану голову, похмуро дивився на всіх Олег. Бабця Марта розкладала по тарілках відбивні з макаронами.
Ольга привіталася й пройшла до вільного стільця біля Марти.
— Так хто нас учора підпалював? — найневиннішим тоном довідався Анатолій. — Серж сказав, був штурм…
Бабця Марта досить різко запустила в бік балакуна тарілку з їжею, тарілка проїхалася по стільниці й була перехоплена біля самого краю. Анатолій натяк зрозумів і вирішив, що буде краще змінити тему:
— Серж, ти мене на свою яхту візьмеш?
— Запитай у Мишка.
— Потонемо, — із сумом відповів Михайло. — Русалки борти обірвуть.
— Тоді я з Мартою поїду в її королівство.
— Потрібен ти мені там?! — обурилася бабця Марта. — До того ж, я з принцес у відьми перекваліфікуюся. Підеш у лісовики?
— От так завжди! — поскаржився Анатолій доглядачеві. — Хочеш їм добру справу зробити, а вони не цінують!
— На західному схилі Ери нова лижна база відкрилася, — сказав старий. Анатолій пожвавився:
— Оленько, ви на лижах катаєтеся?
— В Ольги сьогодні перший вихід! — обірвала його Марта. — Супроводжувати її буде доглядач.
Анатолій відразу засумував:
— Що, я повинен один іти? Старий, ти мені хоча б свого кошлатого горлохвата даси? У горах потрібен помічник.
— Бери, — милостиво дозволив доглядач.
Після сніданку, який пройшов у повному мовчанні, всі швидко почали збиратися. Літні вже люди метушилися, як школярі, що спізнюються. Бабця Марта, й та, втративши звичайну незворушність, голосно реготала, у черговий раз наткнувшись на вкрай стурбованого Сергія:
— Навіщо тобі стільки їжі?! Не на місяць же?
— Нічого ви, жінки, у таких справах не розумієте! — огризнувся той, засовуючи в рюкзак величезний шматок копченого м’яса. — Ми сьогодні будемо в гостях у вождя Тамбу, а в нього плем’я ненажерливе, одних дружин п’ять штук голодних!
Бабця Марта фиркнула й не стала запитувати, навіщо Михайло набиває кишені пачками сигарет.
Зате Анатолій упорався найшвидше: взяв лижі, вийшов за поріг, свиснув собаці та й по тому. За ним пішли Сергій з Михайлом, нав’ючені, як верблюди. Бабця Марта довго наказувала Ользі:
— Одна нікуди не ходи! Стежкам не довіряй. Якщо щось трапиться, клич на допомогу. Найкраще буде, якщо сьогоднішній день ти проведеш біля Притулку. Придивися: чи сподобається тобі тут, чи захочеш ти сюди приходити…
Доглядач зупинив Марту:
— Не дуже ти сама поради слухала, іди вже.
Сам він розклав на столі карту й про щось розпитував Олега, тикаючи пальцем у звивисті лінії. Той супився, знизував плечима, а сам нишком поглядав на Ольгу.
Зрештою дівчині все це набридло.
— Я піду на ґанку постою, — сказала вона старому й відкрила важкі дубові двері.
Мороз відразу обпік щоки. «Так і змерзну, — із занепокоєнням подумала Ольга. — Хто знав, що тут так швидко настає зима?»
Вона мимоволі зіщулилася у своїй осінній курточці й накинула капюшон.
Снігу випало не так уже й багато: він ледь припорошив землю, зате деревам надав вигляду святкового й чарівного. Ольга закинула голову, милуючись засніженою павутиною крон, і не помітила, як зійшла з ґанку й ступила на доріжку. Схаменулася, бо доріжка сіпнулася, вислизнула з-під ніг і виявилася в доброму півметрі від ґанку. Ольга із зусиллям утримала рівновагу.
Дівчина озирнулася: ніде не ворухнулася жодна гілочка, не впала жодна сніжинка, дерев’яний будинок теж залишався на місці, тільки тепер перед ним замість стрічечки втоптаної землі стирчали кущики почорнілої трави.
Ольга відчула досаду: у цьому світі всі зговорилися проти неї, одні неприємності від самого початку. Що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вдова узурпатора», після закриття браузера.