Читати книгу - "Паперова лялька"

Якось к ним до хати вбігла захекана Ману:

– Приберіть свого вовкулаку! Вона у Райки зарізала вівцю – Райка вам самим горлянку перегризе!

Микола з пересердя схопив мисливську рушницю, вибіг на двір. Альфа грілася в перших променях квітневого сонечка. Микола прицілився, вистрелив, але в останню мить рука його зрадила, і куля пройшла трохи зависоко, аби вбити тварину, тільки поранила. За долю миті Микола вже шкодував за свій постріл. Жалібне скавчання Альфи вивертало йому душу. Він підійшов до Альфи, оглянув, а вона лизнула йому руку. Вірна тварина й подумати не могла, що такого лиха їй завдав господар. Микола сам ладен був скавчати.

Заніс Альфу у хату, поклав на її улюблений плетений килимок. Як зміг перев’язав рану. Альфа, здавалося, заснула. На другий день через силу підвелася, підійшла до своїх черепків, але їсти не стала. Тільки жадібно пила, пила і знову падала на килимок – важко, як оберемок хмизу.

Зоя не плакала. Ще пам’ятала мамину науку: плакати – то невихованість. Але весь вільний час сиділа біля Альфи і гладила її по впалих боках, по морді, по лапах. Зараз стало видно, які у Альфи широкі міцні кістки. З таким собакою і на ведмедя не боязко натрапити. Як не загризе, то віджене – це вже напевне.

Хоча Зоя щодня дрібнила їй свіже м’ясо і підносила до носа, аби нанюхала, за тиждень Альфа так нічого і не з’їла. Пила по декілька разів на день. І хоча ледь трималася на ногах, виходила на двір «погуляти». Вночі Зоя якось штурхонула Миколу. Їй здалося, що він хропе. Але то хрипіла Альфа. Ранком Зоя за звичаєм піднесла на долоні шматочки м’яса. Альфа трошки підвелася й попоїла. Тоді Зоя вичавила собі на долоню жовток від яйця і піднесла Альфі. Та понюхала і помалу весь-весь жовток вихлебтала пошерхлим гарячим язиком. Зоя з надією спостерігала: може, таки одужає. Альфа звелася на лапи, вийшла на двір, ледь не перечепившись за поріг, дійшла до паркану і лягла, поклавши морду на лапи. Здавалося, заснула. Хай полежить на свіжому повітрі, майнула у Зої думка. Але коли ввечері Зоя підійшла, аби завести її додому – Альфа вже захолола. Там її і поховали – біля паркану.

З останньою жменею землі Зоя ухопилася за паркан. ЇЇ почало нудити. Микола подумав, то через смерть Альфи, і ладен був вбити себе. Але то давалась взнаки перша вагітність – Зоя була при надії.

Одна з «перемог» Жовтневої революції – втілення в життя ідеї жіночої рівноправності. Самих ідеологів нового типу радянської родини жбурляло від повного заперечення існування сім’ї до прискіпливого партійного контролю особистого життя кожного радянського індивідуума. В останню чергу держава опікувалася долею жінки – вона викликала цікавість тільки як постачальник дешевої робочої сили для виконання грандіозних проектів партії та інкубатор для поповнення рядів майбутніх будівельників комунізму. Тож, коли ідеї «вільної любові» не принесли бажаних результатів, молода держава почала законодавчо зміцнювати інститут сім’ї: реєструвати шлюб стало обов’язково, розлучатися – не бажано, а робити аборти – заборонено.

Аби жінка надовго не випадала з ладу, відпустка по пологам становила два місяці. І це ще багато! В колгоспах мати-породілля виходила на поле вже через два тижні. А маля з двомісячного віку потрапляло в ясла. І так з пуп’янка воно слухало не мамині казки, а ідейно відформатовані розповіді про героїв радянської епохи. Якщо дитину геть нема кому глядіти – віддавай до цілодобової групи або ж до інтернату. Держава виняньчить. Держава навчить. Держава знайде їй застосування. Це вже будьте певні.

З приходом до влади Хрущова хоча б почали відкривати якомога більше дитячих закладів. Та й легальні аборти поновили.

Зоя не мала з ким у родині порадитися щодо можливої вагітності: із свекрухою говорити про таке було ніяково, а Галя для неї не була авторитетом ані з якого питання. Тож Зоя пішла до Райки. Та вислухала підозри щодо вагітності, дещо поспитала і відповіла ствердно:

– Вагітна, безперечно. Що тобі, травички?

– Та ні… Буду народжувати.

– Тож тоді якомога швидше треба їхати в район, аби тебе поставили на облік. А то вкрадуть відпустку за пологами.

– Як то: «вкрадуть»?

– Вони мають надати тобі лікарняний по своїм розрахункам: 56 діб до пологів, 56 – після. Як там вони рахують – не знаю, але як перший раз запізно там з’явишся, можеш взагалі під час роботи народити. Тож не зволікай.

За тим, за сим Зоя таки не відразу потрапила в лікарню. Але це її не надто турбувало – до пологів ще треба було добутися, а зараз вона, крім одного випадку нудоти, ніяких особливих змін в собі й не відчувала.

Зоя на копальні робила геологом – за фахом. Її справою було знаходити місцини, що обіцяли товстий шар золотоносної породи. Тож вона вдягалася в робу, гумові чоботи – болотисті місця траплялися часто-густо – брала із собою полотняні мішечки для проб, карту і йшла вишукувати нові поклади золота. З нею відправлялися декілька чоловіків, що мали копати землю.

Попервах Зоя ніяковіла з чужими чоловіками: адже цілесенький день! І попоїсти треба, і таке інше… Але згодом звикла. Та й вони вважали, що Зоя – «свій-своїсінький» хлопець: Зоя була не пихата,