Читати книгу - "Вічний календар"

до Гриця Мурза, якому Анна з Варварою перев’язували закривавлений тюрбан, а Гриць ледь не позбувся голови через дурнуватого когута. Тоді Мурза наглядав за мощенням дороги, місцями укріпленої плитами з червоного каменю, видобутого митницькими з каменоломень над Джуринкою, хоча самої дороги до Язлівця так і не проклали. У Митниці було тоді таки мало людей, а Язлівець, як відомо, спорожнів. То звідки було набирати камінь для мощення дороги? Потім поляки відбили Язлівець, але внаслідок знелюднення цих земель ніхто дорогами не займався. А коли знову османи прибули до Язлівця на чолі з Ібрагімом-шайтаном, то завдання залоги та урядників полягало в тім, щоб утримати кордон і наповнити прибулі зі Стамбула вози зібраним податком.

Ось чому пропозицію, котру вимовили вуста Мурзи, Гриць Баревич прийняв з недовірою.

«Пане, — ввічливо почав бесіду Мурза. — Я приїхав, щоб поговорити з вами про одну важливу справу».

Гриць подумав, буцім збирач податків незадоволений тим, що заплатила Митниця в султанську казну. На Баревичеві, як на отаманові селища, лежала відповідальність за все, чого вимагали від нього османи.

«Митниця здала, пане уряднику, усе до останнього акче».

«Знаю, — відповів Мурза й розломив навпіл сливку, яку принесла Варвара. Я не про податок прийшов говорити».

«А про що?» — запитав Гриць, прочувши від Ашкеназі, якого зустрів на порозі синагоги, що Мурза шукає собі жінку і питався в Ашкеназі про Грицеву Варвару.

Гриць дивився на Мурзу, як той пережовує синющу сливку з сизим пилком.

«Річ у тім, — продовжував Мурза, — що в прекрасних султанських палацах Стамбула та Едірне існують птичі павільйони. Птиць султанові привозять звідусюди. Їх виловлюють птахолови й перевозять у клітках, щоб наймогутніший падишах милувався співом і красою Божих створінь».

Від цих слів Грицеві відлягло від серця. Те, про що натякав Ашкеназі біля синагоги, було, може, тільки здогадом старого хитруна.

«Санджак-бею наказано привезти з нових султанських земель різних птахів, і він наказав це зробити мені. І ви мені в цьому допоможете».

Мурза сказав так, що це виглядало, як його особисте прохання.

Запала тиша. Гриць розумів, що укласти з каменю шлях від Митниці до Язлівця було простіше, аніж наловити в гаях солов’їв, сойок чи синиць. І як їх ловити? І чим?

«До Язлівця прибув чоловік, — Мурза побачив на лиці Гриця знак перестраху, — він привіз із останнім обозом сильця для ловитви птахів. Він знає, як це робити. Нам треба знати, де ловити й коли».

«Я подумаю».

На тому й розпрощалися. Мурза затримався на оборі, глипнув на Варвару й посміхнувся.

Того ж вечора Гриць сказав старшому синові Матієві, що той мусить показати Мурзі та ще одному османові, що прибув зі Стамбула, місця, в яких гніздяться митницькі птахи.

«Вони хочуть усе забрати, навіть наших птахів», — сказала Анна, коли сіли до вечері.

«А коли вони приїдуть?» — перепитав Матвій і зрадів, бо знав усі ліси та гаї навколо селища.

«Казали, десь по Юрію».

«Кажуть одне, а виходить інше, — не вгавала Анна. — А той Мурза? Приїде й пише, пише…»

«Акче, акче», — перекривив малий Павло вимову Мурзи.

Усі засміялися, лише Варвара подивилася на Павла, як молода вовчиця.

Анна спіймала доччин погляд.

Ловитву птахів Гриць призначив на початок липня. Баревич пояснив Мурзі, що деякі птахи повертаються ранньої весни з теплих країв. Закладають гнізда й несуть яйця, тому ловити треба тоді, коли молоді пташата вилупляться і трохи підростуть — тоді їх можна буде забирати з гнізд. Старих птахів навряд чи вдасться піймати. Мурза вислухав Баревича й погодився. Попросив Гриць одного митницького чоловіка прислужитися Мурзі. Був то Онуферко, який у дитинстві пив куріпчині яйця, знайдені у гніздах серед жита. І ще він мав прирученого шуліку. Гриць сказав, що Онуферкові заплатять, а птахів повезуть до самого Стамбула.

«А що, там нема птахів?» — запитав Онуферко.

«Таких, як у нас, нема».

«А яких вони хочуть?»

«Не знаю, — відповів Гриць, — яких упіймаєте».

Наступного дня, коли Мурза ще з одним османом, Єлдиримом, що приїхав возом із клітками, вдосвіта появився біля Онуферкового подвір’я, господар вийшов із шулікою. Птах сидів на Онуферковій руці з затуленими клобуками очима. Мурзі пригадалося одне султанське полювання в Едірне. Два десятки султанських мисливців проскакали тоді мимо Мурзи з соколами, а назад поверталися з обвішаними навколо сідел закривавленими лисицями та зайцями.

До гаю Онуферко з Єлдиримом зайшли тихо, щоб не привертати до себе уваги. Мурза залишився з кліткою, яку взяли з собою — складати впійманих птахів. Потім їх розділять в окремі клітки, коли повезуть до Язловець. У Язлівцях перетримають і відберуть найздоровіших, щоб у дорозі не поздихали й доїхали до Стамбула. Ловити потрібно було пару, самця і самку, щоб потім у султанських садах вони могли розмножуватися і приносити потомство. Гай світився повітряним порохном, наче збовтали брунатне, зелене й жовте світло. Онуферко зупинився, прислухаючись до пташиних голосів. Побачив спорохнявілий, звалений грозою стовбур, і сів на нього. За ним попрямував осман. Онуферко показав Єлдириму, що треба сісти і слухати. Вони сиділи й наслухали, намагаючись розпізнати, де саме ті гнізда. За якийсь час почулося липке шелестіння згори. У те повітряне порохно гаю звалилася якась чорна маса. Онуферко здогадався, що це кажани повертаються з нічного полювання. Він не встиг зрозуміти, в якому місці вони вподобали собі дім, як, лопотячи крильми з тонкими перетинками, кажани зліталися до стовбура й падали, наче сонні, на Онуферка й османа. Птахолови вискочили на галявину, де лежав Мурза й дивився в небо, і промчали мимо нього. Той зупинив їх окриком. Віддихавшись, осман-птахолов Єлдирим переповів пригоду Мурзі, а Онуферко, помацавши голову й не знайшовши у волоссі ні кажана, ні поранень, сказав, що нині ловитви вже не буде. На тому й роз’їхалися.

Через кілька днів, коли османи знову приїхали вдосвіта до Онуферка, він пішов із ними до Дубини. Знайшли там