Читати книгу - "Вона"

Уся сім’я сіла за стіл. Марі підняла очі і подивилась на батьків. До чого ж вона щаслива, як же вона їх любить! Батьки щось розповідали про фільм, що переглянули, куди вони заходили потім на чашку кави). Вони говорили, а у вухах Марі пульсувала кров.

— А твій день як? — запитав тато, зацікавлено глянувши на дочку.

— Усе чудово. Але я повинна вам сказати дещо важливе, — Марі вартувало величезних зусиль, щоб голос її не тримтів.

— Що ти хочеш нам сказати? — спокійно і весело запитала мама. І в цю мить вже обоє батьків відірвались від їжі і уважно подивились на дочку.

— Мені… — Марі перехопило подих. — Мені сняться сни. Страшні сни.

— Жахіття? — стурбовано запитала мама.

— Так, — Марі не збиралась здаватись і хотіла якомога швидше все розповісти. — Але суть у тому, що ці жахіття здійснюються. Усі ті смерті, що трапились… Я їх бачила до того, у своїх снах. Той хлопець на річці. Він мені наснився, тому я з друзями й поїхали туди, думали, що зможемо його врятувати. І я хотіла запитати… — Марі на секунду замовкла, думаючи чи не забагато вона сказала? Та все ж продовжила.

— Я хотіла у вас запитати, чи не було у нашому роду родичів, які могли бачити майбутнє? — Марі намагалась усім своїм виглядом показати, що це все не жарти.

— Доцю… — почала говорити мама, яка ще навіть не повною мірою зрозуміла, про що сказала Марі. — Що ти таке говориш? Це в тебе, напевно, на фоні всього пережитого виникли ці кошмари. Ой, моя хороша, тобі стільки всього довелось пережити!

— Мамо, це все мені сниться, ще до того як станеться! — Марі не розуміла чому батьки її не чують? Чому так спокійно реагують?

— Ми говорили з психологом, вона сказала, що можливо будуть і жахіття. Ми справимось, — Мама взяла Марі за руку.

— Та ви ж мене не чуєте!!! — вирвавши руку з материної, закричала Марі. — Я мала врятувати тих людей. Анна й Андрій підтвердять, що ми знайшли багато незрозумілого про місця, де загинули ті люди. Ви тільки почуйте мене, благаю!!! — Марі подивились на батьків, які спантеличено перезирались одне з одним.

Та Марі бачила, що батьки хоч і слухають її та вони її не чують. Не розуміють сказаного нею, чи того гірше, навіть не намагаються зрозуміти.

— Доцю, ми тебе почули, — тато підвівся із-за столу. — Все почули. Сьогодні видався довгий день, нам потрібно все переварити, а завтра ми про це поговоримо. Уже пізно, ходімо відпочивати, а завтрашній день розставить усе на свої місця, з новими силами все проясниться, — тато підійшов до Марі і поцілував її у чоло.

Вона стояла абсолютно спантеличеною, вона не могла повірити тому, що батьки її навіть не вислухали. Вона їм таке сказала і яку реакцію отримала? Але раптом, коли тато її цілував, вона все збагнула. Марі ніколи не змогла б забути, того моменту, моменту, коли власний батько відвернувся від неї. Адже цілуючи рідну дочку, посміхаючись їй, у душі він її вже втратив. Вони не просто не захотіли вислухати Марі. Вони для себе все вже вирішили. І в Марі вже не було ані найменшого шансу на те, що батьки відкинуть усі свої упередження заради дочки, що вони принаймні спробують її зрозуміти, що вони хоча б на мить спробують зануритися в її світ. Усе це було неможливим.

Стук у двері вирвав Марі зі спогадів про минуле. Двері відчинились, і на порозі з’явився Тарас.

— Марі, щось сталось? — Тарас виглядав дуже стурбованим.

— Так, — Марі підвелась з ліжка і, здається, не очікувала такого від себе. Але насправді краще все сказати. Докази і факти, ось що важливо.

— Що? — Тарас наблизився до Марі, і здається, і сам не помітив як вхопив її за плечі.

Марі подивилась на Тараса і здавалось, ніби її серце у цю мить просто зупиниться, так їй було тяжко сказати про все, що так мучило, бентежило.

— Ви ж розумієте, що я вас можу не врятувати. Що ви можете померти, ви це розумієте? — Марі дивилась в очі Тарасу.

Їй насправді вже не було важливо, наскільки серйозні почуття в нього до неї. Треба бути чесною насамперед із собою. Але він не відповів.

— А якщо вдасться, то я все одно поїду? Я не зможу залишитись, — ПАУЗА. І знову ніякої відповіді від Тараса. Він просто дивився на Марі і ніби чекав на наступну бомбу, яка розірветься в нього в голові замість слів Марі.

— Я знаю, що можливо я це все й вигадала, що можливо ви дійсно до мене нічого не відчуваєте. Тому хочу це почути… Скажіть мені, що між нами нічого не має, що ви до мене нічого не відчуваєте! Мені потрібно це почути від вас.

— Марі… — було почав говорити Тарас.

— Просто скажіть, благаю! — промовила Марі і поглянула в очі Тараса так ніби бачить ті очі в останнє.

Тарас опустив руки і відвів погляд. Але вже за мить рішуче поглянув на Марі.

— Між нами нічого немає. Я не відчуваю до вас того, що могло б завадити справі. Тому сподіваюсь, що нам обом буде досить легко довести цю справу до кінця, — Тарас просто розвернувся і вийшов із кімнати.

Марі стояла так ще декілька хвилин, поки зрозуміла, що все, що можна було сказати, вже було сказано. Усе. Що ще їй потрібно? Що вона хоче від нього? Чи не досить?! Адже вона розуміла, що насправді Тарас тут ні до чого. Вона боролась зі своїми почуттями і втягувала в це Тараса.

Декілька днів пройшло в мовчанні. Марі