Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

Багато громадських діячів закликають Тимошенко зняти свою кандидатуру з виборів, але вона не реагує. Скоріше за все йтиме до кінця, а це може означати новий розкол се­ред демократів. Особливо, якщо вона почне під час передвиборної кампанії критикувати або обливати брудом Пет­ра Порошенка. А таке цілком можливо.

Російський прем’єр Медведєв першим прибув до Криму й почав з обіцянки надсилати з Росії щодня по 33 літаки з відпочиваючими. Чому саме 33? Чи пов’язано це якось із правосла­в’ям? Може, по літаку за кожен прожитий Ісусом Христом рік життя? Аерофлот уже оголосив про зниження цін на авіаквитки до Криму й про збільшення кількості рейсів. Тепер треба ці літаки кимось заповнювати! Ну а щоб компенсувати втрати через зниження ціни авіаквитків на Крим, Росія оголосила про підняття для України ціни на газ. Тепер, із сьогоднішнього дня, ціна піднялася на 43 відсотки. Чому за останні десять років «газ» став синонімом Росії? Навіть жарти ще за часів Помаранчевої революції ходили про те, що «Москва — столиця Газ­прому» і про те, що «Росією називалася країна, на місці якої потім побудували іншу державу — “Газпром”». Тепер старовинна приказка «Тут русский дух, тут Руссю пахнет» остаточно змінила зміст. «Тут русский дух, тут газом пахнет!..»

Учора Тимошенко заявила, що знімати кандидатуру не збирається, а Порошенка і так підтримує постійною купівлею його цукерок. Після цього вночі приснився страшний сон, як за наказом президента Тимошенко по всій Україні вночі заарештовують членів «Правого сектора», а ті, хто встиг ухилитися від арешту, йдуть у ліси. При цьому повноваження у Тимошенко, незважаючи на повернення до Конституції 2004 року, чомусь як у Януковича, і прем’єр-міністр у неї тихий, кишеньковий і без імені, відгукується на окрик «Ей!».

Сьогодні вранці з партії Юлії Тимошенко «Батьківщина» вийшов черговий депутат — цього разу один із найактивніших членів партії — Микола Томенко. Хоча він і попросив не вважати його вихід із партії пов’язаним із рішенням Тимошенко йти в президенти, але причина виходу всім зро­зуміла, і це саме рішення Тимошенко.

В Одесі все-таки вчора пройшла «Гуморина» під гаслом «Усі люди сміються однією мовою!» Під час свята гумору було відкрито пам’ятник «музейним щурам» — тобто музейним працівникам. Пам’ятник зображає чотирьох щурів із жіночими сумочками, які несуть золоту піраміду.

Вчора ж Росія відмовилася від переговорів з Україною, призначених на 4 квітня в столиці Білорусі Мінську. Війна триває і триватиме, поки не відбудуться президентські вибори 25 травня або поки Росія остаточно не зірве їхнє проведення.

Російський прем’єр Медведєв заявив про створення в Москві Міністерства у справах Криму. Сьогодні-завтра в Криму обіцяють почати заміну українських автомобільних номерних знаків на російські. Цікаво, які штрафні санкції застосовуватимуть до тих автомобілістів, що захочуть їздити на машинах із номерними знаками українського Криму?!

МВС оголосило, що ще 21 березня заарештувало пер­шого підозрюваного у вбивстві журналіста газети «Вісті» В’ячеслава Веремія. Але ні прізвища, ні хто він такий не повідомили.

Увечері зайшов до ресторану «Бахус». Саша Савченко вже сидів за столом. Поговорили про політику. Партію «Праві», придуману Савченком, так і не зареєстровано. Замість неї тепер він працює над проектом партії «СіЧ» («Справедливість і чесність»). У співорганізатори нової партії увійшли Євген Марчук (голова СБУ в 1991—1994, прем’єр-міністр України в 1995—1996) і колишній глава СБУ Ігор Смешко.

Хлопець, поранений кілька днів тому бійцем «Правого сектора» на Майдані, помер у лікарні. Якби революціонери роз’їхалися по домівках після революції, цього б не було. Боюся, що пасивність міліції, яка не бажає або боїться активніше займатися роззброєнням революціонерів, призведе до нових жертв. Майданівцам, які досі залишаються в наметах, хочеться «екшну», а тим, у кого є зброя, хочеться цього подвійно. Хтось із них явно думає, що ситуацію в Україні можна швидко покращити двома-трьома пострілами з пістолета або автоматною чергою.

Об 11 годині ходив до Фонду Сороса на засідання наглядової ради ініціативи «Гуманітарна справедливість». Переглядали документи й заявки від постраждалих під час Майдану, обговорювали також неприємні ситуації, коли з’ясовувалося, що деякі постраждалі намагалися отримати гроші на оплату лікування одночасно від декількох організацій і фондів. Шкода, що всі ці фонди допомоги постраждалим відмовляються створити одну базу даних про поранених і постраждалих, аби всі знали: кому вже організовано й оплачено лікування, а хто ще потребує. За кордоном нині лікуються понад 170 постраждалих. Деякі рахунки за лікування величезні — десятки тисяч євро. Особ­ливо з ізраїльських клінік. Литва і Польща лікують поранених безкоштовно. Керівництво військових госпіталів і госпіталі МВС відмовляються від нашої допомоги, хоча дружина одного з постраждалих міліціонерів зверталася до нас і отримала гроші на необхідні медикаменти. У госпіталі МВС на Лук’янівці лежать у реанімації двоє «беркутівців» у комі, в одного — дві кулі в голові. Але керівництво госпіталю каже, що у них усе необхідне для лікування є.

З’явилися вже ті, що постраждали під час проросійських мітингів у Донецьку, Харкові та Луганську. Вони теж звертаються за допомогою.

Із 3 мільйонів 129 тисяч зібраних фондом гривень ми витратили майже півтора мільйона.

По нашому фонду допомогу в оплаті й організації лікування було надано або вона надається 158 постраждалим. 56 пацієнтів уже виписано, їхні рахунки за лікування або протезування оплачено.

Є проблеми, які фонд сам розв’язати не може. Одному з «афганців» — 51-річному Валерію Фісуну оплатили лікування травмованого ока і травми ребер, але він сам із Криму, документи у нього залишилися вдома. До Криму повертатися не може, бо його за домашньою адресою вже шукала кілька разів кримська міліція. Поки що живе в наметі на Майдані. Що з ним буде, коли Майдан буде демонтовано? Хто займатиметься проблемами таких, як він? Тут і питання нового місця проживання, і відновлення документів.

Коли я після зустрічі у фонді рухався пішки додому, на розі Рейтарськоїй Володимирської біля рибного ресторану переді мною виникчоловік у камуфляжі та камуфляжній кеп­ці, у якого з-під куртки виглядало, поблискуючи, довге лезо справжнього