Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Оскільки Олаф не розповідає, яка чарівна сила змушує германців пірнати саме в кадіб з медом, критичний читач починає брати просвітницькі наміри Олафа під сумнів. Історія європейської людини, щоправда, завжди оберталася довкола алкоголю, тому Олафу можна пробачити його пропагандистські способи впливу.
Неабияким головотяпом був Александр Великий — також великий любитель вина. Александр виріс у культурі, де пияцтво було звичною справою. Він походив із македонців, яких греки вважали п’яницями. Батько Александра Філіпп ІІ, цар Македонії, був серцеїдом, любив влаштовувати оргії і часто ухвалював рішення у стані сп’яніння. Матір Александра Олімпіада також була послідовницею культу Діоніса365. Завжди, коли Александр вигравав битву, це було хорошим приводом влаштувати бенкет на честь перемоги. Плутарх366 розповідає, що після бенкету Александр спав до обіду, а то й до наступного дня. Вечерю Александр розпочинав, коли вже заходила ніч. Він слідкував за тим, аби гостей за столом обслуговували відповідно до їхнього звання. Подейкують, що бенкети тривали довго через балакучість Александра. Як пише Плутарх, цей «приємний» і «натхненний» правитель через своє чванство занудьгував і став надто схожим на своїх воїнів, він вихвалявся і сліпо слухав своїх підлесників. На думку Плутарха, така поведінка ставила більш освічених гостей на бенкеті в незручне становище, оскільки змагатися з підлесниками було нижче їхньої гідності, але й пасти задніх вони не хотіли. Перше було образливим, останнє — небезпечним.
Гаряча вдача Александра виявлялася під час бенкетів. Часто, випивши вина, він повністю втрачав контроль над собою. Він повісив історика Каллісфена, бо той відмовився падати перед ним ниць, як робили перси. На одному з бенкетів він розпочав суперечку зі своїм найкращим другом Клітом і вбив його. На захист Александра слід зауважити, що зазвичай він плакав зранку через скоєні помилки і рідко коли вбивав друзів, якщо був тверезий. У будь-якому разі пиятика дорого йому коштувала. Одного разу він організував у Вавилоні для своїх воєначальників застільні змагання, 36 учасників їх померли наступного дня. Якось, у 330 році до н. е., пропиячивши цілий день, він надумав спалити палац перського царя в Персеполі367.
Александр Великий провів більшу частину свого життя на полі бою і за чаркою вина. Його п’яні забаганки були небезпечними. На ілюстрації Александр святкує народження свого сина. Слуга наливає виноАлександр помер 323 року до н. е. у Вавилоні. Причиною смерті, як підозрюють, було запалення підшлункової залози, викликане надмірним уживанням алкоголю. Александр супроводжував свою останню трапезу вживанням надмірної кількості вина, що разом із каменями в жовчному міхурі могло спричинити запалення підшлункової368.
Александр не був винятковим у своїх звичках уживання алкоголю. Видатні люди часто мали чималу печінку.
Об’єми виготовлення вина і його вживання в Італії надзвичайно зросли в першому столітті до нашої ери. Багато хто допився до того, що ввійшов в історію: римський префект Косс прийшов до Сенату п’яний, знепритомнів і його мусили нести звідти додому. Марк Антоній навіть написав книжку про те, як він пив. Антоній був палким послідовником Вакха і, лежачи на александрійському дивані в обіймах Клеопатри і з бокалом у руці, бачив себе новим Діонісом. Антонію подобався, м’яко кажучи, епатажний стиль. Цезар не був у захваті, коли Антоній їхав у турне по містах на запряженій левами колісниці, ставив своє шатро на узбіччі і влаштовував дорогі бенкети369. Як стверджував Плутарх370, Марка Антонія не любили через його показний триб життя. Він почав пити дуже рано, знався з «усілякими вуличними жінками», об’їдався вночі, проводив час у театрах з артистами і блазнями, засинав пізно, а зранку кружляв вулицями, намагаючись позбутися похмілля. Плутарх додає також, що одного разу Антоній їв і пив усю ніч на весіллі артиста Гіппія, а наступного дня народ покликав його на форум і з похмілля його знудило в поділ плаща, який хтось йому завбачливо підставив.
Светоній, як і решта римських істориків, був заїлим пліткарем. Він пише, що імператора Тиберія Клавдія Нерона у молодості за його любов до випивки кликали Биберієм Кальдієм Мероном, де «биберій» означало того, хто п’є, «кальдій» — ґроґ, а «мерон» — нерозбавлене вино371. Подейкують, що одного разу Тиберій призначив на посаду квестора[49] одного невідомого пана тільки тому, що той міг спорожнити чашу з вином на заклик імператора. Тиберій палко захоплювався Новелло Торквато, який зміг за раз випити більше дев’яти літрів вина372. Торквато, певне, мав чарівні сили. Навіть Пліній Старший, який ставився до алкоголю негативно, оцінив його здібності. Пліній згадує, що Торквато ніколи не мимрив, коли говорив, і ніколи не «спорожняв своє тіло», коли пив. Утім, він завжди був у робочому стані наступного дня, хоча й пив більше за інших. Він міг пити вино одним хилом, не переводячи дух і не зупиняючись, щоб ковтнути, з повагою зазначає Пліній373.
До імператора Августа Светоній ставиться навдивовижу приязно. Він вихваляє помірність Августа — той міг випити хіба чверть кварти[50] вина й ані півлітра більше, без того, щоб йому стало зле374. Після цього він зазвичай усе вивергав.
На римських застільних оргіях не було чого вдавати скромного. Светоній розповідає, що імператор Клавдій був ладний їсти і пити «коли завгодно і де завгодно». Клавдій рідко коли покидав обідню залу до того, як наїдався і напивався донесхочу. Коли Клавдій ішов відпочивати, то спав із відкритим ротом і йому вставляли в горло перо, аби полегшити живіт375. Їй-богу, Клавдій увійшов у історію не через свої блискучі здібності державного управлінця. З іншого боку, якщо порівняти його з Тиберієм Нероном, він і справді був генієм.
За давніх часів люди зазвичай перед важливою вечерею спорожнювали шлунок блюванням. Вони могли проблюватись і під час вечері, щоб більше з’їсти. Ставлення римлян до функціювання тіла було приземленим. У поезії Марціала хазяїн просить раба принести нічний горщик до столу і допомогти його використати. До всього, на підлозі виднілися блювотні розводи376.
Елегантним римським методом було полоскотати горлянку павичим пером. Римський державний діяч Сенека писав, що римляни блюють,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв», після закриття браузера.