Читати книгу - "Дванадцять китайців і жінка"

— Ця моя стара посудина не така швидка...

Підійшов Скальфоні й спустився у машинне відділення. Його жирна шкіра вилискувала в тьмяному світлі присмерку.

— У мене пречудові гранати, — зауважив він, — оце так буде штука, коли я їх нарешті використаю!

Феннер зняв капелюха й почухав потилицю:

— Але в тих хлопців також є гранати. — І одну з них вони кинули у мене годину тому.

Щелепа Скальфоні відвисла.

— І що, вона спрацювала?

Феннер, поглянувши на нього, кивнув.

— Ще й як: зруйнувала увесь будинок. Сподіваюся, твої саморобні штучки хоч чогось варті. Вони нам справді можуть знадобитися.

Скальфоні вигукнув:

— Варті — не те слово! — і знову пішов помилуватися своїми «ананасиками».

Уже за п'ятнадцять хвилин Феннер розрізнив удалині вогні.

Вказав на них Кемеринському, котрий підтвердив:

— Це справді Чорний Цезар.

Феннер виліз із кокпіту. Підійшов до хлопців, котрі сиділи спереду на палубі й дивилися на вогники.

— Розподілимо наші обов'язки, — звелів. — Ми прибули сюди для того, щоб вивести з ладу Карлосові човни. Маємо зробити це швидко і, за можливості, без втрат. Скальфоні, ти відповідаєш за гранати. Шайфе та я беремо «томпсони», Алекс прикриватиме нас револьвером. Кемеринський залишиться на човні. Усім зрозуміло?

Вони щось буркнули у відповідь.

Коли човен досягнув бухточки, Шайфе відв'язав два «томпсони» і передав один Феннерові. Скальфоні вийшов із каюти з чорним мішком у руці.

— Ви, хлопці, не дуже до мене притискайтеся, — пожартував, — бо мої іграшки надто делікатні.

Усі розсміялися.

Алекс застеріг:

— Котрийсь із тамтих може легко поцілити у тебе кулею. Але тобі, принаймні, не доведеться витрачатися на похорон.

Човен, зробивши півколо, підплив до молу. Кемеринський заглушив двигун, і судно поступово зупинилося. Шайфе, котрий стояв на кормі, зіскочив на причал, й Алекс кинув йому канат, міцно тримаючи човен, поки інші висаджувалися на берег. Кемеринський обережно подав чорний мішок Скальфоні.

Феннер нагадав:

— Будь напоготові. Щойно почуєш вибухи гранат, заводь мотор. Можливо, нам доведеться вшиватися звідси.

Кемеринський додав:

— Так, звісно! Бережіть себе, хлопці!

І вони вирушили у селище. Дорога була вузька та нерівна. Усюди валялися великі камені, й Скальфоні мало не перечепився через один з них. В інших душа пішла в п'ятки.

— Будь обережнішим, роззяво! — вигукнув Алекс. — Дивися, куди йдеш!

Скальфоні відповів:

— Я й так дуже обережний. Але з того, як ви з мене кепкуєте, тепер уже бачу, що вважаєте мою зброю достатньо небезпечною. Дай Бог, щоб так воно й було!

Феннер розпорядився:

— Підемо бічними вуличками. Двоє з вас — попереду, а ми зі Скальфоні — слідом. Не варто привертати зайву увагу.

Ніч була спекотна, з місяцем уповні. Феннер і Шайфе несли «томпсони», загорнуті в мішковину. Вони обігнули селище й темними звивистими вуличками пройшли увесь острів. Кілька зустрічних рибалок глянули на них з цікавістю, але не змогли роздивитися нічого, крім нечітких силуетів.

Після крутого підйому зненацька опинилися знову біля моря, що виблискувало за кілька сотень ярдів унизу.

Феннер констатував:

— Думаю, це тут.

Унизу, на крутому схилі, виднілися дерев'яна будка, довга бетонна дамба та шість великих моторних човнів, припнутих до вмонтованих у стіну кілець. У вікні будки світилися два вогники, двері були відчинені, й смужка світла виповзала звідти на маслянисту поверхню води.

Вони стояли і мовчки дивились униз.

Нарешті Феннер скомандував:

— Готуймо гранати. Кожен бере у парі. Скальфоні тримає решту. Спочатку цільмося в будку: тоді вже буде безпечніше зайнятися човнами. Їх треба потопити усі.

Скальфоні розв'язав мішок, витягнув звідти і подав Феннерові дві гранати. Це були короткі дводюймові відрізки труби, начинені динамітом. Детектив вичекав, поки Скальфоні не роздав гранати усім, а потім розпорядився:

— Ми зі Шайфе беремо будку, а ти, Скальфоні, займешся човнами. Алексе, залишся на місці: прийдеш на допомогу в разі потреби.

Скальфоні розстібнув сорочку і переклав гранати за пазуху.

— Якщо зараз упадеш, то клопотів тобі не оминути, — косо посміхнувся Феннер.

— Так, — погодився Скальфоні, — мені лячно вже навіть від думки про це!

Феннер тримав гранати в лівій руці, а «томпсона» — у правій.

— Ок, — мовив. — Ходімо.

Детектив і Шайфе почали дуже повільно спускатися схилом. Феннер порадив:

— Ти бери трохи вправо, а я зверну наліво. Хотілося б обійтися без зайвої стрілянини — хіба дуже припече.

Худе обличчя Шайфе скривилося:

— Марно на таке сподіватися...

На півдорозі вони зупинилися перепочити. З будки вийшов чоловік й узявся прогулятись уздовж дамби.

Феннер зауважив:

— Це ускладнює справу.

Чоловік унизу постояв біля бетонної стіни, вдивляючись у море. Феннер знову почав спуск, звелівши Шайфе:

— Зачекай трохи тут. Він може почути нас, якщо йтимемо разом.

Далі Феннер спускався майже безшумно. Чоловік стояв до нього спиною, не рухаючись. Детектив досягнув берегової лінії і зупинився. Свої гранати він теж поклав за пазуху. Але його настільки непокоїла присутність того чоловіка, що майже не відчув доторку металу до тіла. Тримаючи напоготові «томпсона», Феннер обережно просувався уздовж стіни. Коли був футів за тридцять від чоловіка, під ногу потрапив камінець, що відкотився і з голосним сплеском упав у воду. Феннер застиг на місці, тримаючи палець на спусковому гачку.

Чоловік озирнувся, помітив Феннера й смикнувся. Феннер наказав йому:

— Ані руш! — і спрямував на нього «томпсона».

При світлі місяця розгледів, що чоловік був кубинцем. Чітко виднілися білки його очей, вирізняючись у темряві. Кубинець ледь здригнувся від несподіванки, потім припав на коліно, потягнувшись рукою у внутрішню кишеню. Феннер тихо лайнувся і натиснув на спусковий гачок. Пролунала коротка автоматна черга, кубинець упав горілиць, притиснуши руки до грудей, відтак зіслизнув у воду.

Феннер пересувався блискавично. Дві бочки з пальним стояли зовсім поруч, і він сховався за ними. Уже за хвильку з будки зататакав кулемет. Детектив почув, як кулі б'ють по бочці, а різкий запах бензину підказав, що її пробито. Кулемет продовжував працювати, і з нього виривався такий град куль, що Феннер змушений був лягти плазом, уткнувшись обличчям у пісок та щомиті чекаючи, що котрась із куль увіп'ється йому в тіло. Обережно витягнув з-за пазухи дві гранати. Побалансувавши однією з них у руці й зубами потягнувши за шнур, швиргонув її поверх резервуара з пальним у будку. Почув, як граната щось зачепила і впала на землю.

Феннер подумав: «От тобі й саморобні