Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том IV"

Можливо, було вже запізно й він скінчив свою роботу. Якщо це справді було так, то їм залишалось хіба що помститися. Проте Чистії сподівалися, що до відома детектива не дійшло ще нічого важливого й він навряд чи серйозно сприйняв дурниці, які почув від Мак-Мердо. Будь-що про це можна було дізнатись лише з його вуст. Коли він опиниться в їхніх руках, вони знайдуть спосіб змусити його заговорити. Їм не вперше доводилось прибирати з дороги небажаних свідків.

Наступного ранку Мак-Мердо поїхав до Гобсонс-Петча. За дивним збігом обставин, саме того дня ним зацікавилась поліція; капітан Марвін — той самий, що знав його ще з Чикаго, — підійшов до нього, коли він чекав на станції. Мак-Мердо відвернувся вбік і не схотів розмовляти з ним. Зі своєї подорожі він повернувся після полудня і знайшов Мак-Ґінті в будинку робітничої спілки.

— Приїде, — сказав він.

— Чудово! — відповів Мак-Ґінті. Він був у жилеті, прикрашеному золотими ланцюжками й печатками, а крізь його кошлату бороду пробивалися промені діаманта. Пивниця й політика зробили майстра як багатим, так і дужим, чоловіком. Тим страшнішим здавалося йому видиво в’язниці та шибениці, що не давало спокою минулої ночі.

— Як ви думаєте, чи багато він знає? — тривожно спитав він.

Мак-Мердо похмуро хитнув головою:

— Він прожив тут досить довго — щонайменше шість тижнів. І приїхав сюди, гадаю, не з порожніми кишенями. Якщо він працював серед нас із грубими грошима в гаманці, то міг багато про що довідатись.

— У ложі немає зрадників! — вигукнув Мак-Ґінті. — Всі її члени міцні, мов сталь. Хоча постривайте! Є ще цей падлюка Моріс. Де він зараз? Якщо хто й виказав нас, то тільки він. Я послав би до нього пару хлопців уже сьогодні, щоб вони вибили з нього правду.

— Може, це й непогано, — відповів Мак-Мердо. — Але, щиро кажучи, Моріс мені до душі, й шкода буде, якщо з ним скоїться лихо. Раз чи двічі він балакав зі мною про справи ложі. Може, він і бачить їх по-іншому, ніж ми з вами, але ніколи не зробився б таким негідником. Проте не мені вирішувати, що з ним робити...

— Я доберуся до цього старого чорта! — скрикнув Мак-Ґінті. — Цілий рік я стежив за ним...

— Робіть, як знаєте, — відказав Мак-Мердо. — Але робіть це завтра, бо сьогодні в нас нагальніша справа. Доки ми не покінчимо з цим пінкертонівським типом, треба запобігати всіляким чуткам.

— Ваша правда, — погодився Мак-Ґінті. — Ми від самого Берді Едвардса довідаємось, хто йому переказував вісті, нехай йому навіть серце доведеться вийняти. А чи не запідозрив він, бува, пастки?

Мак-Мердо засміявся:

— Ні, я добре роздражнив його. Він навіть до дідька в пекло полізе, аби натрапити на слід Чистіїв. І, до того ж, я взяв у нього гроші. — Мак-Мердо посміхнувся, показуючи пачку доларових банкнот. — А ще стільки він пообіцяв мені дати тоді, коли дістане папери.

— Які папери?

— Ніяких паперів немає. То я наговорив йому сім мішків гречаної вовни — про ухвали, книги та правила товариства. Він сподівається дізнатися геть про усе, перш ніж покине мій дім.

— Тут він має рацію, — похмуро сказав Мак-Ґінті. — А він не питав, чому ви не принесли папери з собою?

— Звичайно, питав, але ж я не можу тягати їх із собою. Мене й так уже підозрюють, — от і сьогодні капітан Марвін підходив до мене на станції!

— Так, я чув, — зауважив Мак-Ґінті. — Тільки боюся, що увесь тягар цієї справи ляже на вас. Ми потім кинемо його тіло до старої шахти, але ж не можна буде заперечувати, що він мешкав у Гобсонс-Петчі і що ви сьогодні там були.

Мак-Мердо знизав плечима.

— Коли діяти розумно, то вони нізащо не доведуть, що то вбивство, — мовив він. — Ніхто не побачить, як він прийде до мене, й ніхто не знатиме, що він тут побував. А тепер, раднику, я поясню вам свій план, а ви поясніть його іншим. Усі ви прийдете вчасно. Гаразд. Він прийде о десятій. Тричі постукає, й ми відчинимо двері. А потім зачинимо їх за ним. Тоді він наш.

— Все це легко й просто.

— Так, але наступний крок повинен бути обачніший. Він міцний горішок і добре озброєний. Я пошив його в дурні, але він усе одно буде насторожі. Уявіть собі, що я проведу його до кімнати, яка має бути порожня, — а там аж семеро. Будь-що почнеться стрілянина, й когось неодмінно поранять.

— Справді.

— А почувши постріли й галас, туди збіжиться ціле місто.

— Так, ваша правда.

— Отож я пропоную зробити так. Ви зберетесь у великій кімнаті — отій, де ви розмовляли колись зі мною. Я відчиню йому двері, проведу до малої кімнати, а сам піду нібито взяти папери. Таким чином, я зможу попередити вас. Потім повернуся з якими-небудь фальшивими паперами. Він візьме їх, я накинусь на нього й видеру з його рук револьвер. Тільки-но ви почуєте мій голос — біжіть чимдуж до мене. Чим швидше, тим ліпше, бо він не слабкіший за мене, тож сам-один я з ним не впораюсь. Але поки ви не наспієте, я, звичайно, не випущу його з рук.

— Чудовий план, — мовив Мак-Ґінті. — Ложа довіку буде вдячна вам. Я вже думаю, що ви зможете стати тією людиною, яка прийде після мене на місце голови.

— Та що ви, раднику, я ще майже новачок, — відповів Мак-Мердо, але з виразу його обличчя було помітно, що похвала майстра потішила йому душу.

Повернувшися додому, він заходився готуватись до лиховісного вечора. Насамперед вичистив, змастив та зарядив свій смітвессонівський револьвер. Потім оглянув кімнату, що мала стати пасткою для детектива. Це було широке приміщення з довгим столом посередині й великою грубкою біля стіни. В трьох інших стінах були вікна. Віконниць вони не мали — тільки легенькі фіранки затуляли їх. Мак-Мердо уважно оглянув вікна. Звичайно, його насторожило, що кімната була надто вже відкрита для таємних зборів. Навіть те, що будинок стояв віддалік дороги, не заспокоїло його. Насамкінець він поговорив з Скенленом. Той, хоч