Читати книгу - "Автостопом — по Галактиці"

РОЗДІЛ 4

На відстані десятьох світлових років від місця подій чим раз, тим ширше посміхався Гег Хелфрунт. Він не зводив очей з картинки на екрані, яка по субефіру передавалася з рубки корабля вогонів. Він побачив, як розлетілися останні шматки захисного поля «Золотого серця» і як зник сам зореліт, оповитий хмарою диму.

— Чудово, — сказав він сам собі.

«Після того, як з мого наказу знищили Землю, настав кінець і останній жменьці вцілілих», — подумав він.

«Це абсолютний кінець небезпечного (для психіатрів) і руйнівного (теж для психіатрів) експерименту з пошуками Одвічного Запитання до Відповіді про Одвічний Сенс Життя, Всесвіту і Всього Сущого», — подумав він. Сьогодні ввечері вони з колегами відсвяткують цю подію, а завтра вранці знову зустрінуться зі своїми нещасними, стурбованими і дуже прибутковими пацієнтами, і будуть певні та спокійні, що достеменного Сенсу Життя уже нікому і ніколи не знайти.

— Родичі завжди знайдуть чим насолити, правда? — сказав Форд Зафодові, коли почав розходитися дим. Не почувши відповіді, він роззирнувся навколо.

— А де ж це Зафод?

Артур і Тріліан, нічого не тямлячи, теж подивилися навколо себе. Вони зблідли і затремтіли. Куди ж подівся Зафод?

— Марвіне, — гукнув Форд. — Де Зафод?

А через хвилю він здивовано запитав:

— А де ж Марвін?

Куток, у якому тулився робот, спорожнів.

На зорельоті панувала тиша. Він повис у абсолютно темному просторі. Час від часу його кидало і гойдало. Усі прилади вимкнулись, усі екрани згасли. Вони звернулися до комп’ютера. Той відповів: «Мені шкода, але тимчасово я ні з ким спілкуватися не можу. А тим часом послухайте легку музику».

Легку музику вони не стали слухати і вимкнули також. Їхня розгубленість і тривога тільки зросли, коли вони обшукали космічний корабель до останнього куточка. Усюди було темно і тихо. Від Зафода і Марвіна не залишилося ані сліду.

Останнім вони оглянули закуток, де стояв Поживномат.

У віконечку видачі Синтезатора напоїв лежала невелика таця, на якій стояли три китайські чашечки і блюдця з прозорої порцеляни, виготовлений з такої ж китайської порцеляни глечик із молоком, срібний чайничок, наповнений чудовим трунком, — такого чаю Артур не куштував ніколи в своєму житті, — і записка, на якій було тільки одне слово: «Зачекайте».

РОЗДІЛ 5

Бета Малої Ведмедиці, як дехто каже, є найдивовижнішою місциною дослідженого Всесвіту.

Хоча вона нестерпно заможна, до жаху сонячна, і хоча тут можна зустріти більше з біса приємних людей, ніж кісточок у гранаті, навряд чи можна залишити поза увагою той факт, що коли вийшов у світ черговий номер журналу «Плейбой Всесвіту» з редакційною статтею під назвою «Якщо ви втомилися від Бети Малої Ведмедиці, то ви втомилися жити», кількість самовбивств за одну ніч зросла у чотири рази.

Хоча як такої ночі на Беті Малої Ведмедиці не буває.

Ця планета міститься у Західній зоні, і поверхня її завдяки незрозумілому і дещо підозрілому вибрикові топографії майже повністю складається з субтропічного морського узбережжя. Завдяки не менш підозрілому вибрикові часово-релятивістської статики за місцевим часом тут майже завжди суботній вечір, пора, коли ось-ось зачинятимуться бари.

Жодного адекватного пояснення цього феномена так досі і не отримано від представників домінуючої на Беті Малої Ведмедиці життєвої форми, які більшу частину свого часу проводять у спробах досягти духовного прозріння, утримуючи платні плавальні басейни і висилаючи запрошення у Галактичну раду геотемпорального контролю, щоб її дослідники прибули поспостерігати за «чудовою щоденною аномалією».

На Беті Малої Ведмедиці тільки одне місто, і то воно називається містом тільки тому, що тут, на його території, споруджено набагато більше басейнів, ніж деінде.

Якщо ви наближаєтеся до Міста Світла літаком, — а інакше до нього не доберешся: відсутні дороги і будь-які портові споруди, якщо ж ви прибуваєте не літаком, то не будете бажаним гостем у Місті Світла, — то ви зрозумієте, чому воно так називається. Тут сонце сяє найяскравіше, віддзеркалюючись у басейнах, мерехтить на білих бульварах, уздовж яких вишикувалися пальми, вилискує на здоровій бронзовій шкірі крихітних постатей, що вештаються вулицями, відбивається від дахів вілл, від яскравих водяних матраців, барів на пляжах тощо.

Особливо яскраво воно віддзеркалюється у вікнах високої гарної споруди, що складається з двох тридцятиповерхових веж, з’єднаних між собою переходом посередині.

Цей будинок можна вважати домом книжки, і збудували його на кошти, що були присуджені у результаті судового розгляду справи про виключні авторські права, у якому затято зійшлися видавці книжки і компанія, що виробляла вівсяні пластівці.

А книжка ця — путівник, книжка для мандрівників.

Це одна з найвидатніших книжок, — звичайно ж, користалася вона найбільшим попитом, — яку видала велика видавнича корпорація Малої Ведмедиці. Вона тішилася більшою популярністю, ніж «Життя розпочнеться в п’ятсот п’ятдесят років», вона продавалася краще, ніж «Теорія великого вибуху — особистий погляд», яку написала Ексцентрицицька Гелумоїдіс (тригруда шльондра з Еритикону VI), і викликала більше суперечок, ніж останній супербойовик Улона Коллафіда під назвою «Усе, чого ви не хотіли знати про секс, але дізналися з примусу».

(А у багатьох набагато усталеніших цивілізаціях Зовнішнього східного кільця Галактики вона давно витіснила з ужитку велику Енциклопедію Галактики, як така, що вміщує абсолютно усі відомості й рекомендації. І хоча у ній багато чого пропущено, хоча трапляється на її сторінках багато апокрифічних даних, або принаймні дуже неточних, вона переважає попереднє набагато нудніше видання з огляду на дві речі. По-перше, вона трохи дешевша, а по-друге, на обкладинці великими привабливими для ока буквами написано: БЕЗ ПАНІКИ.)

Звичайно, це той безцінний супутник усіх тих, хто бажає побачити на власні очі дива дослідженого Всесвіту менш як за тридцять альтаїрських доларів на день. Це — «Путівник по Галактиці для космотуристів». Якщо стати спиною до головного входу до редакції «Путівника» (коли припустити, що ви уже приземлилися і освіжилися, пірнувши в океан і прийнявши душ), а потім повернути на схід, то ви йтимете у затінку дерев на бульварі Життя і захоплюватиметеся блідо-золотими барвами, що лежатимуть зліва від вас, широко відкритими очима видивлятиметеся на фанатиків медитативного серфінгу, які безтурботно, наче у цьому немає нічого особливого, носяться на висоті два фути над хвилями, вас здивують, а врешті-решт вам злегка остогиднуть гігантські пальми, у чиїх кронах упродовж усього дня, а іншими словами безконечно, безбарвно шелестить вітер.

Якщо потім ви домандруєте до кінця бульвару Життя, то потрапите до торгового кварталу Лаламатін із його екзотичною рослинністю і