Читати книгу - "Знахар"

вихваляли лимаря за те, що той прогнав свого сина-дармоїда й скандаліста з батьківського дому. Якщо він до таких літ доріс, а людиною не став, нічого йому вже не допоможе. Не слухав батька-матері, нехай тепер собак вуличних слухає. Нехай іде в широкий світ і не ганьбить порядну родину.

Та Зенон вочевидь не збирався йти геть. Щоправда, першого дня він десь таки зник, та вже назавтра повернувся й відразу своєю поведінкою підтвердив найгірші припущення й передбачення. Він напився до непритомності в корчмі Юдки, пропив усі гроші, що їх батько дав йому на дорогу, а тоді до ночі лаявся на вулиці, кричав, що спалить батьків дім, що перестріляє всіх Чинських, що розчерепить голову цій шльондрі Марисі.

Зрештою він кинувся на поліцейського, обірвав йому кишеню, а коли Зенона силоміць привели у відділок, повибивав там вікна й поламав меблі. Йому надягли кайданки й протримали добу в цюпі, а тоді спорядили протокол для судової справи й присудили два місяці в’язниці.

Опинившись знову на волі, Зенон зник з містечка, та люди подейкували, що бачили його в околиці.

Ці випадки стали відомі не лише в містечку. Про них довідалися й у Людвикові. Пані Чинська негайно послала наймита до лимаря й повідомила, що хоча й уважає батьківську кару за справедливу, та прагнучи врятувати Зенона від цілковитого занепаду, вирішує повернути колишні замовлення, сподіваючись, що Войдилло синові пробачить.

Та лимар виявився чоловіком непохитним. За роботу подякував, але заявив, що коли вже щось вирішив, то цього не змінить, і негідного сина більше на очі бачити не бажає. Переконати його не вдалося.

— От бачиш, — сказала пані Чинська чоловікові. — Бачиш, як ставиться батько до дітей, якщо він має характер і принципи?

Пан Станіслав удав, що натяку не зрозумів, і буркнув щось під носом, заглиблюючись у книжку. Зате пані Елеонора переконалася, що із цієї справи можна винести урок для Лешека, тож узялася до написання великого листа до свого одинака, докладно описуючи йому всі подробиці й присмачуючи їх повчальними відступами.

І цей лист напевне позитивно вплинув би на Лешекову моральність, якби юнак його отримав. На жаль, у той час, коли шедевр материного педагогічного хисту мандрував у поштовому вагоні потягу до Варшави, адресат перевертався з боку на бік у спальному вагоні поїзда, що мчав до Людвикова.

Лешек перевертався й не міг заснути тому, що його переповнювали докори сумління, яких не вдавалося ошукати жодними виправданнями. Звісно, у дядька він нудьгував немилосердно, проте не через об’єктивні причини. Товариство було численне, приємне й веселе, розваги різноманітні й безкінечні, жінки вродливі, кухня досконала, погода пречудова. Причина нудьги була в ньому самому. Він просто сумував.

Це здавалося несерйозним і безглуздим, що він, дорослий чоловік при здоровому розумі, сумував, наче якийсь хлопчисько за гімназисткою, за цією білявочкою із крихітної крамнички в провінційному містечку, тужив попри найпереконливіші вмовляння, попри залізні аргументи, попри волю й власні рішення. Він виїздив, раз і назавжди поклавши позбутися цих недоречних сентиментів, плутанини підленьких, дрібних справ, які ці сентименти породили. Та вже із початку подорожі його охопили інші думки, посіли, оточили, не давали спокою й перепочинку.

Замість зневаги його огортала ніжність, уява змальовувала фантастичні сцени, у яких заплакану Марисю обнімав цей самозваний лицар Собек, або ж із неї глузувала юрба простолюдинів, або ж дівчина виїздила в невідомому напрямку… у благенькому пальтечку, смішному провінційному капелюшку, із вбогим своїм скарбом у старенькій валізі.

Видіння були такими виразними, що він навіть перелякався. Схопився з ліжка, убрався, спакував речі, наказав розбудити шофера, щоб той відвіз його до Варшави. Дядькові й дядині залишив листа з поясненням, мовляв, він пригадав собі про невідкладні й важливі справи.

У Варшаві до потяга залишалися дві години. Безцільно прогулюючись Маршалковською, Чинський зупинився перед вітриною ювеліра. Мимоволі помітив чудову платинову каблучку, прикрашену блакитними сапфірами.

— Це колір її очей, — розчулено сказав він собі і, не замислюючись над власними діями, зайшов до крамниці.

Перстеник не був дуже дорогим, проте ця покупка поглинула решту готівки, яка залишалася в Лешекових кишенях після придбання квитка.

Тепер, не в змозі заснути, він дістав з кишені коробочку й роздивлявся коштовність. Досі він не зробив Марисі жодного подарунка. Зрештою, можна було сумніватися, чи прийняла б вона від нього будь-що.

«Прийняла б, — сяйнула йому думка, — якби то була каблучка на заручини».

І раптом відчув, як серце прискорило биття.

Простягнув руку з каблучкою й вдивлявся в сіяння каменів.

— Це мій дарунок на заручини, — проказав голосно.

Підняв голову й суворо роззирнувся по купе, неначе сподіваючись чийогось заперечення. Та в купе було порожньо, стіни мовчали, тільки фіранки легенько коливалися в такт рухові потяга.

Його враз огорнув якийсь приємний, схожий на сон, спокій. Тепер він уже знав, тепер не було більше жодних сумнівів. Він матиме її для себе, поруч, назавжди. Кінець смуткові, хвилюванням, кінець стражданням і сумнівам.

Нехай це назвуть божевіллям! Адже назвуть ті, хто не відає, яким шаленством, яким безнадійним божевіллям є боротьба з коханням!

І злочином! Бо ж не вільно людині видирати із грудей найкраще, найшляхетніше, найчистіше почуття. Хтозна, може, єдине почуття, що виправдовує існування, квіт душі. Розтоптати, знищити, відмовитися від цього? Заради чого? Щоб домогтися визнання в людей? Яка дурість! Заради інших зрікатися себе, зрікатися власної найважливішої суті, власного прагнення щастя!

Так, він чудово усвідомлював усі труднощі й перешкоди, які виникнуть на його шляху. Він не мав жодних ілюзій, що батьки дадуть згоду на цей шлюб. Лешек не сумнівався, що вони зроблять усе, щоб перешкодити йому в досягненні мети. Громадська думка, усі знайомі й родичі — усі накинуться на Марисю. Він мусить приготуватися до запеклої боротьби.

Проте молодий Чинський цієї боротьби не боявся. Навпаки. Його збуджувала думка, що він повстане сам на захист власного щастя, свого й Марисиного, здолає всі перешкоди, витримає напади, переможе, бо мусить перемогти.

У нього вже вимальовувався план дій. Він уже бачив весь арсенал зброї та підступів, яких уживатимуть проти нього. Будуть погрози розірвати стосунки, обіцянка позбавити спадщини або й справді позбавлення, злостиві жарти й підлі глузування, сцени й скандали, спазми й утрати свідомості, прохання й ультиматуми. А почнеться з того, що йому не даватимуть грошей. Маючи такі зв’язки, батьки легко влаштують так, щоб син не зміг знайти будь-яку посаду.

«Над цим треба поміркувати», — думав він.

Немає нічого легшого, аніж стати до бою з відкритим заборолом і… програти. Але тут ідеться не про саму боротьбу, йдеться