Читати книгу - "Спаситель"

Від’їзд став полегшенням. Вона знов отримала змогу стати новою Рагнхільд. Втішалася з нагоди забути, але для цього потребувала плану, задуму, мети. Й мета знайшлася. Мадс Гільструп.

Вона гадала, все трапиться легко, адже вона вже має теоретичні й практичні знання, щоб зваблювати хлопців з високого товариства. Й до того ж була красива. Так говорив Юханнес, і повторювали решта. Головне – очі. Природа наділила її блакитною райдужкою, як у матері, й надзвичайно чистими білками, що, як довела наука, приваблює протилежну стать, позаяк свідчить про прекрасне здоров’я й чудову спадковість. Тому Рагнхільд нечасто носила темні окуляри. Хіба коли сподівалася вразити, знявши їх у слушну мить.

Дехто переконував, що вона подібна до Ніколь Кідман. Приваблювала своєю понуро-суворою красою. Може, саме у цьому була річ. У суворості. Адже коли вона силкувалася сконтактуватися з Мадсом Гільструпом у коридорах чи кампусовій їдальні, він поводився, мов сполоханий мустанг, уникав погляду в очі, нервово трусячи головою, відкидаючи чуба, й поспішно відступав на безпечну територію.

Зрештою вона поставила все на одну карту.

Увечері напередодні одного зі щорічних, начебто традиційних дурнуватих свят Рагнхільд дала співмешканці по кімнаті грошей на нові черевики і на номер у готелі й три години згаяла перед дзеркалом. Як виняток, вона прийшла на свято заздалегідь, знаючи, що Мадс Гільструп приходив на всі свята чи не найпершим, й прагнучи випередити ймовірних конкуренток.

Він мимрив і затинався, заледве набираючись сміливості глянути у її блакитні райдужки й надчисті білки. Тим паче на викот у сукні. Й усупереч переконанню, яке мала раніше, Рагнхільд виявила, що самовпевненість аж ніяк не завжди йде поруч із грошима. Згодом вона дійде висновку, що у Мадсовім комплексі меншовартості винен блискучий, вимогливий батько, що ненавидів слабкість й збагнути не міг, чому природа не подарувала йому сина, який скидався б на нього більше.

Але вона не поступилася, крутячись перед Мадсом Гільструпом, наче принада, фактично не приховуючи своєї доступності, і бачила, як дівчата, котрих вона вважала подругами й vice versa,[30] пліткували, адже, якщо вже відверто, всі вони були стадними тваринами. Й урешті, після шести пляшок слабкоалкогольного пива й сильної підозри, що він гомосексуаліст, мустанг зважився вийти на відкритий простір, а ще після двох пляшок вони пішли зі свята.

Утім, віддалася вона йому у сусідчиному ліжку. Як не крути, а черевички ж недешево коштували. А коли за три хвилини Рагнхільд стерла його з себе сусідчиним укривалом, сплетеним вручну, вона вже знала, що приручила його. Тепер треба було лише поволі нап’яти збрую й осідлати.

Додому після закінчення навчання вони поїхали нареченими. Мадс Гільструп керуватиме своєю часткою родинного статку, твердо переконаний, що йому не доведеться долати випробування у різноманітних щурячих перегонах. Його завдання – знайти добрих радників.

Рагнхільд знайшла місце при такому собі біржевому маклері, який і слова не чув про університет середнього рівня, зате чув про Чикаго, й те, що він чув, йому припало до серця. Та й те, що бачив. Він не був чудовим фахівцем, утім вирізнявся вибагливістю й у особі Рагнхільд зустрів рідну душу. Тому невдовзі вона обійняла посаду фондового аналітика, інтелектуально непросту, й засіла місце за монітором та телефонами біля столу на «кухні», як вони прозвали маклерську контору. Саме тут Рагнхільд Гільструп (вона змінила дівоче прізвище відразу після заручин, мовляв, так «зручніше») показала себе з найліпшого боку. Якщо лише проконсультувати офіційних, ймовірно фахових інвесторів маклерської контори щодо придбання «Оптикома» було замало, вона ладна була муркотіти, фліртувати, маніпулювати, брехати й плакати. Рагнхільд могла потертися об чоловічі й навіть об жіночі ноги – як результат, справи з акціями йшли набагато краще, ніж завдяки її фондовим аналізам. Але найбільша її чеснота полягала в іншому – вона чудово зналася на найважливішому вмотивуванні акційного ринку – жадобі.

Одного дня вона несподівано завагітніла. Й, на свій подив, спіймала себе на думці про аборт. Дотепер вона щиро вірила, що прагне мати дітей, принаймні одну дитину. За вісім місяців народилася Амалія. Рагнхільд була щаслива й геть забула, що колись замірювалася зробити аборт. За два тижні Амалія з високою температурою втрапила до лікарні. Рагнхільд зауважила, що лікарі надзвичайно стривожені, вони не спромоглися сказати їй, що з дівчинкою. Якось уночі Рагнхільд хотіла навіть Богові помолитися, але відкинула цей намір. Наступного вечора, о двадцять третій, маленька Амалія померла від запалення легенів. Рагнхільд, запершись у кімнаті, проридала цілих чотири дні.

«Кістозний фіброз, – мовив лікар, залишившись з нею наодинці. – Генетична хвороба, тобто чи то ви, чи то ваш чоловік – носії дефектного гену. Чи хтось із вашої чи його родини мав таке захворювання? Часом він виявляється частими нападами астми абощо?»

«Ні, – відповіла Рагнхільд. – Й, гадаю, ви дотримаєте лікарської таємниці».

Тузі зарадили фахівці. За кілька місяців вона вже знову була спроможна розмовляти з людьми. Улітку вони поїхали на чоловікову дачу на західному узбережжі Швеції і спробували знову зачати дитину. Але якось увечері Мадс Гільструп побачив дружину, яка сиділа у спальні перед дзеркалом, вся у сльозах. Вона сказала, що то кара за те, що вона замірялася зробити аборт. Він утішав її, але щойно його пестощі стали наполегливішими й сміливішими, вона відштовхнула його, сказавши, що це було востаннє. Мадс гадав, що вона про народження дітей, тож враз погодився з жінкою. Одначе, на його розпач і розчарування, вона говорила про перерву у сексуальних стосунках. Мадс Гільструп саме розсмакував і надзвичайно тішив свою самоповагу, якої сповнювався, бо дарував їй нетривалі, утім очевидні оргазми. Хай там як, а він вважав її слова наслідком нещастя й гормональних змін після пологів. А Рагнхільд просто не насмілювалася сказати йому, що останні два роки мала з ним секс лише через почуття обов’язку й розгубила рештки пристрасті до нього ще під час пологів, коли зауважила його дурне, ошелешене, перелякане обличчя. А коли він, плачучи від щастя, впустив ножиці, якими мав перетинати пуповину, знак батьківського тріумфу, вона прагнула лише одного – зацідити йому у пику. Й вона геть не мала наміру розповідати, що останній рік вона й її аж ніяк не блискучий шеф задовольняли нагальні потреби одне одного у спарюванні.

Єдиному брокеру в Осло, Рагнхільд, коли вона йшла у відпустку через вагітність, запропонували стати повноправним партнером. Та вона, на подив усіх,