Читати книгу - "Гараж пана Якобса"

«Така чудова промова, — подумав доктор Шерц. — Це для Руді справжній подвиг. Мабуть, він її завчасно скомпонував. Та як би там не було, справи мої кепські».

— Нащо ця комедія, Руді? Тобі не здається, що є важливіші питання? Я гадаю, ми зібрались для того, щоб обговорити наше становище?

Бос різко змінив свій тон.

— Ми зібрались для того, щоб з’ясувати, чи ти ще на нашому боці. У вас з Джонні сьогодні була якась таємна нарада. При цьому ти навмисне підкрутив голосніше своє кляте радіо. Думаєш, я не знаю нащо? Потім, дві години тому, ти прийняв цього твого Шенцліна і теж, замість того щоб привести його до мене, досить довго шепотівся з ним. Радіо, звичайно, знову було ввімкнуте. Я тобі не довіряю ще дужче, ніж Літту. Проте даю тобі можливість виправдатись. Ну?

Наче на підкріплення дядькових слів Боббі вийняв з кишені праву руку, в якій був невеличкий чорний предмет, і пояснив:

— Уль, ти, будь ласка, не здумай зробити якусь дурницю. А то тобі капут. У цьому пістолеті…

— …міститься п’ять кубічних сантиметрів сльозоточивого газу, — перебив його доктор Шерц, — а конкретніше — бромацетону. Коли ти ним вистрелиш, заплаче сам господь бог — над таким ідіотизмом, хочу я сказати.

Обличчя Боббі Копша пересмикнулось від люті. Він підвівся з свого стільця і сів осторонь, у темряві. Очевидно, він мав завдання за першим знаком шефа вивести супротивника з ладу.

Доктор Шерц ясно відчув небезпеку, що нависла над ним. Одне необережне слово, і бочка з порохом може вибухнути. Безумовно, Якобс догадується, що проти нього готується змова. І, напевне, він твердо вирішив, як тільки підозра підтвердиться, знешкодити його, Шерца.

Настала довга мовчанка. В каміні потріскували дрова. Полум’я жадібно пожирало їх поліно за поліном, і відблиски його примарно танцювали й звивались на темних різьблених стінах.

Доктор Шерц видобув з кишені маленьку бляшану коробочку і взяв з неї м’ятну цукерку. Він хотів підкреслити свою байдужість, свій спокій. Але, розгортаючи цукерку, він помітив, що рука його злегка тремтить. В цю мить він бажав появи поліції: вона була б для нього меншим лихом.

Раптом він витяг свій пістолет, тримаючи його, щоб уникнути можливих непорозумінь, за дуло. Злегенька розмахнувшись, він кинув його на стіл. Пістолет ковзнув по полірованій поверхні столу і зупинився прямо перед Якобсом. Бос мовчки сховав його в кишеню.

Доктор Шерц заговорив. Він говорив поволі, обережно добираючи слова: ці слова мали врятувати йому життя. Його промова, у якій не було й слова правди, закінчувалася так:

— Ви можете мене арештувати, якщо хочете. Можете обшукати мене, можете перевернути все в моїй кімнаті догори ногами. Я опиратись не буду. Але в такому разі я не бачитиму ніякої змоги для себе сповістити вам деякі речі, що їх вам було б досить корисно знати.

— Комедія, — різко сказав Якобс.

— Помиляєшся, Руді. Ти вважаєш мене ворогом, який хоче тебе усунути. Тільки з такої точки зору я можу зрозуміти твою поведінку. Але ти помиляєшся. Ми не можемо дозволити собі таке — відмовитись від тебе. Але, з другого боку, я теж знаю, що й ви без мене не можете обійтись. Ми повинні держатись гурту. Коли ми виберемось з цієї халепи, в нас завжди знайдеться час розв’язати свої приватні суперечки.

— Це все твоє звичайне базікання, — грубо пробурчав бос. — Воно мене не переконує. Слова мене ще ніколи не переконували. Даю тобі ще три хвилини.

Доктор Шерц відчув, як у нього на лобі виступають дрібненькі крапельки поту. В каміні тріскотіли дрова, відблиски полум’я бігали по стінах… Як раптом стало душно! Шерцові очі кілька секунд безпорадно блукали по кімнаті. За вікнами стояла ніч. Дрібний дощ стукотів у вікна.

Доктор Шерц акуратно стулив кінчики пальців і трохи нахилився вперед.

— Я це врахував, Руді. Мене теж самі слова рідко переконували. Але я маю на доказ дещо серйозніше.

— Ну, ну?

— Гроші, — сказав доктор Шерц і недбало сунув руку в кишеню піджака. Боббі, що запідозрив якусь каверзу, вмить підняв газовий пістолет.

Але його обережність виявилась надмірною. Доктор Шерц кинув на стіл пачку американських банкнот. Якобс підняв її.

— Долари! Половинки… Що це означає?

— Це означає, що Александер Шенцлін відвідав мене виключно для того, щоб віддати мені привезену ним компенсацію за потсдамські документи. Кросбі приїде завтра і привезе другі половинки.

Шеф тим часом рахував долари.

— Гм… — пробурчав він. — Але ж сума не та. Тут не вистачає п’яти сотень!

Доктор Шерц пустив ці слова повз вуха. Він знову відчув грунт під ногами і вирішив піти козирем.

— Руді, я повинен розповісти тобі одну маленьку, але досить цікаву історію.

— Давай, — буркнув Якобс. — Тільки якщо вона не довга.

— Бо в тебе лишилась усього одна хвилина, Уль, — єхидно додав Боббі. Він ще не помітив зміни в настрої боса, хоч цю зміну легко зрозумів би кожний, хто хоч трохи знав Якобса. Вигляд справжніх банкнот, — байдуже, що це тільки половинки, — завжди справляв на Якобса заспокійливий вплив. До того ж, ці гроші нагадали йому, що ними він завдячує докторові Шерцу; адже той спланував усю потсдамську операцію.

— Так слухай, — сказав доктор Шерц, не звертаючи уваги на запізнілу репліку Боббі. — Я взнав, хто нас тут під дверима підслухував у понеділок увечері. Так, я вже знаю це.

— А хто? — Шеф почав виявляти нетерпіння.

— Спочатку пообіцяйте мені, що ви цій людині нічого не зробите.

Якобс і Боббі кивнули.

— Так от, це була Рут.

Якобс схопився з місця.

— Це точно? Можна тобі вірити?

— Так. Тільки прошу тебе, хай те, що я сказав, лишиться між нами. Я не хотів би, щоб це роздзвонили. Будь ласка, Руді, сядь і заспокойся.

Але Якобс зробив якраз протилежне. Не промовивши й слова, він підійшов до каміна і відчинив потайні дверцята в панелі.

Боббі Копш сидів з роззявленим ротом. Він сам собі не вірив. Доктор Шерц посварився з Рут! На інше пояснення у Боббі просто не вистачило розуму. Але ж у такому разі його власні шанси зростають! Тому він нетерпляче дожидався, що ж буде далі.

Якобс тим часом зняв трубку і покрутив ручку телефону. Як звичайно, відповіло одразу півдесятка різних голосів.

Якобс відкашлявся.

— Питаю всіх: де зараз Рут Дойчман?

Контора відповіла:

— Півгодини тому вийшла і пішла до вілли.

— Ввійшла до вілли через задні двері, — уточнив вартовий у парку.

Бос поклав трубку й зачинив дверцята. Потім повернувся і люто, але тихо сказав:

— Може,