Читати книгу - "2001: Космічна одіссея"

Я досі не здатен визначити текстуру білої ділянки. Вона має чітко визначені межі, на поверхні — жодних деталей. Можливо, це навіть рідина, воно доволі гладеньке. Я не знаю, яке враження ця біла поверхня справляє на відео, що я вислав, але якщо сфотографувати море замороженого молока, то щось таке й вийде.

Може, це навіть якийсь важкий газ, хоча ні, думаю, це неможливо. Інколи мені здається, воно рухається, дуже повільно, але я не можу пересвідчитися…

Третій оберт навколо Япета, я знову над білою ділянкою. Цього разу розраховую підійти ближче до плями в центрі, коли будемо там пролітати. Якщо мої розрахунки правильні, то я пройду за п’ятдесят миль від нього — хай чим воно є.

Ага, щось попереду, саме так, як я і розраховував. Воно з’являється з-за обрію, і Сатурн також, планета тепер обіймає чверть неба — іду до телескопа…

Алло! Воно скидається на будівлю — повністю чорну — навіть важко роздивитися. Без вікон чи якихось інших деталей на поверхні. Просто велетенська вертикальна скеля, напевно, з милю заввишки, щоб її можна було помітити з такої відстані. Воно мені нагадує… Ну звісно! Воно таке саме, як ота штуковина, яку ви знайшли на Місяці! Це старший брат МАТ-1!

Розділ 37

Експеримент

Називайте її Зоряною Брамою.

Три мільйони років плита кружляла довкола Сатурна, чекаючи на своє призначення, яке могло ніколи й не настати. Доки її створювали, поверхню Япета розбили на шматки, а уламки великого будівництва досі оберталися на орбіті.

Тепер чекати залишалося недовго. На іншому кінці Сонячної системи народився розум і покинув рідну планету. Давній, як саме людство, експеримент міг невдовзі досягти своєї кульмінації.

Ті, хто розпочав цей експеримент багато тисячоліть тому, не були людьми, вони навіть віддалено не нагадували людей. Але ці істоти з плоті й крові, дивлячись у глибини космосу, відчували страх, подив і самотність. Щойно їм випала нагода, вони полинули до зірок.

У своїх блуканнях ці істоти зустрічали багато форм життя, вони дивилися на роботу еволюції в тисячах світів. І бачили, як часто перший спалах розуму загорявся й помирав у космічній темряві.

В усіх галактиках і світах вони не знайшли нічого більш дивовижного за розум, тому заохочували його розвиток скрізь, де тільки могли. Вони стали фермерами на зоряних полях, сіяли й інколи навіть пожинали.

Проте іноді їм доводилося нещадно виривати бур’ян.

Величезні динозаври вже давно загинули, коли дослідницький корабель увійшов у Сонячну систему після подорожі, яка тривала тисячі років. Інопланетяни проминули замерзлі далекі планети, зробили коротку зупинку над пустелями Марса, що помирав, і звернули свою увагу на Землю.

Послані розвідники доповіли, що цей світ кишить життям. Протягом року вони вивчали, збирали, каталогізували. Дослідивши все, що тільки можна, вони почали проектувати. Працювали з багатьма видами на суші й в океані. Але котрий із їхніх експериментів увінчається успіхом, ніхто не знатиме ще мільйони років.

Вони були терплячі, однак не безсмертні. А стільки всього ще чекало у Всесвіті з сотнями мільярдів сонць. Отож вони знову відлетіли в безодню, знаючи, що більше ніколи сюди не повернуться.

У цьому не було жодної потреби. Слуги, яких вони залишили, зроблять решту. На Землі приходили та йшли льодовики, тимчасом як незмінний Місяць зберігав свою таємницю. Ще повільніше, ніж полярні льоди, Землею поширювалася цивілізація. Дивні, прекрасні й жахливі імперії повставали й занепадали, залишаючи набуті знання наступникам. Про Землю не забули, але ще один візит дав би мало користі. Земля — то лиш один із мільйонів мовчазних світів, які, можливо, колись заговорять.

Тепер еволюція серед зірок рухалася до нової мети. Перші дослідники Землі вже давно вийшли за межі можливостей плоті й крові; їхні машини стали кращі за їхні тіла, тож настав час переїжджати. Спершу їхній органічний мозок, а потім лише думки переселилися в нові сяйливі домівки з металу й пластику.

І так вони ширяли серед зірок. Будувати космічні кораблі не було потреби. Вони самі перетворилися на космічні кораблі.

Утім, епоха механічних тіл швидко минула. Невтомно проводячи експерименти, вони нарешті навчилися нагромаджувати знання в структурі самого простору й зберігати власні думки навічно в ґратках застиглого світла. Вони стали істотами з чистого випромінювання, звільнившись нарешті від тиранії речовини.

Таким чином, вони перетворилися на чисту енергію, а в тисячах інших світів безглузді оболонки сіпалися в танку смерті, а потім розсипалися на порох.

Тепер вони є недосяжними для часу володарями галактики. Вони плавали серед зірок, немов туман, пірнали в порожнинах простору. Але, попри свою божественну силу, вони ще не зовсім забули про своє походження з теплої твані давно зниклого моря.

І вони досі стежили за експериментами, які колись давним-давно розпочали їхні предки.

Розділ 38

На варті

— Повітря в кораблі забруднене, тому мені постійно болить голова. Кисню ще досить, але очищувачі не працюють належно після того, як усі рідини на борту прокипіли у вакуумі. Коли стає зовсім зле, я спускаюсь у гараж і вдихаю чистий кисень із капсул…

На сигнали немає жодної відповіді, і через положення корабля на орбіті я чимдужче віддаляюся від МАТ-2. Між іншим, ви дали йому геть недоречну назву — досі жодного сліду магнітного поля.

Зараз маю найбільше наближення — шістдесят миль, ця відстань збільшиться до ста, бо Япет піді мною обертається, а потім упаде знову до нуля. Я пролітатиму просто над тією штукою через тридцять днів, але на те ще надто довго чекати, крім того, у будь-якому разі, тоді тут буде ніч.

Навіть зараз його видно лише кілька хвилин, поки він знову не заховається за обрій. Дідько, звідси я не можу зробити ніяких серйозних спостережень.

Отже, я хочу, щоб ви ухвалили такий план. Космічні капсули мають достатньо запасів, щоб вилетіти на Япет і знову повернутися на корабель. Я хочу вийти з «Діскавері» й наблизитися до об’єкта, щоб провести дослідження. Якщо це видасться безпечним, я приземлюся біля нього чи навіть на його вершечок.

Корабель буде в полі зору, коли я спущуся, тож зв’язок перерветься щонайбільше на півтори години.

Я зрозумів, що саме маю тепер зробити. Пролетівши мільйони миль, не можна зупинятися на останніх шістдесяти.

Зоряна Брама впізнала, що саме наближалося до неї з теплого серця Сонячної системи. Протягом тижнів пильнувала вона напрям до Сонця й помітила корабель, що наближався. Її творці приготувалися до багатьох варіантів розвитку подій, і це був один із них.

Якби Зоряна