Читати книгу - "Азазель"

Він ненадовго відлучився й повернувся з маленьким плоским револьвером, котрий майже повністю вміщався в його долоні.

— Ось, бельгійський семизарядний «герсталь». Новинка, спеціальне замовлення. Носиться за спиною, під сюртуком, у маленькій кобурі. Незамінна річ у нашому ремеслі. Легкий, б'є недалеко й некупно, зате сам зводиться, а це забезпечує скорострільність. Нам же білку в око не бити, вірно? А живим, як правило, залишається той агент, який стріляє першим і не один раз. Замість курка тут запобіжник — ось ця кнопочка. Доволі туга, щоб випадково не вистрілити. Клацнув ось так, і пали хоч усі сім куль підряд. Ясно?

— Ясно. — Ераст Петрович задивився на гарну іграшку.

— Потім намилуєтеся, ніколи, — підштовхнув його до виходу Бриллінг.

— Ми будемо заарештовувати його вдвох? — із натхненням запитав Фандорін.

— Не меліть дурниць.

Іван Францович зупинився біля «апарата Белла», зняв ріжкоподібну трубку, приклав до вуха й покрутив якогось важільця. Апарат хрокнув, у ньому щось брязнуло. Бриллінг притулив вухо до іншого ріжка, що стирчав із лакованого ящика, і в ріжку запищало. Фандоріну здалося, що він розібрав, як тоненький голосок смішно промовив слова «черговий ад'ютант» і ще «канцелярія».

— Новгородцев, ви? — загорлав у трубку Бриллінг. — Чи на місці його превосходительство? Нема? Не чую! Ні-ні, не треба. Не треба, кажу! — Він набрав у груди побільше повітря й закричав іще голосніше: — Терміновий наряд для затримання! Негайно відправте на Аптекарський острів! Ап-те-кар-ський! Так! Флігель естернату! Ес-тер-на-ту! Не важливо, що це значить, вони розберуться! І нехай група обшуку приїде! Що? Так, буду особисто. Швидше, майоре, швидше!

Він повісив трубку на місце й витер лоба.

— Ух. Маю надію, що містер Белл удосконалить конструкцію, інакше всі мої сусіди будуть у курсі таємних операцій Третього відділення.

Ераст Петрович перебував під враженням чаклунства, щойно здійсненого на його очах.

— Це ж просто «Тисяча та одна ніч»! Справжнє диво! І ще знаходяться люди, які засуджують прогрес!

— Стосовно прогресу побалакаємо дорогою. На жаль, я відпустив карету, так що доведеться ще шукати візника. Та киньте ви свій чортів саквояж! Марш-марш!

Одначе побалакати стосовно прогресу не вдалося — на Аптекарський їхали в цілковитій мовчанці. Ераста Петровича тіпало від збудження, і він декілька разів спробував залучити шефа до розмови, але марно: Бриллінг був у кепському настрої — як видно, все-таки сильно ризикував, затіявши самочинну операцію.

Блідий північний вечір ледве промальовувався над невським простором. Фандорін подумав, що світла літня ніч до речі — все одно спати нині не доведеться. А він же й минулої ночі, проведеної в поїзді, очей не зімкнув, усе хвилювався, чи не упустить пакета… Візник підганяв руду кобилку, чесно відробляючи обіцяного карбованця, й до місця прибули швидко.

Петербурзький естернат — красива жовта будівля, що раніше належала корпусу інженерів, — за розмірами поступався московському, зате потопав у зелені. Райська місцина — довкола були сади, розкішні дачі.

— Ех, що з дітьми буде, — зітхнув Фандорін.

— Нічого з ними не буде, — неприязно відповів Іван Францович. — Міледі призначить іншого директора, та й по всьому.

Флігель естернату виявився імпозантним катерининським особнячком, який виходив на затишну тінисту вулицю. Ераст Петрович побачив обвуглений від удару блискавки берест, що тягнув мертві сучки до освітлених вікон високого другого поверху. В будинку було тихо.

— Чудово, жандарми ще не прибули, — сказав шеф. — Ми їх не чекаємо, нам головне Каннінґема не сполохати. Говорю я, ви мовчите. І будьте готові до всіляких несподіванок.

Ераст Петрович засунув руку під фалду піджака, відчув заспокійливий холод «герсталя». Серце стискувалося в грудях — але не від страху, бо з Іваном Францовичем боятися було нічого, а від нетерплячки. Зараз, зараз усе розв'яжеться!

Бриллінг енергійно затряс мідним дзвіночком, і пролунав заливчастий дзенькіт. Із розчиненого вікна бельетажу виглянула руда голова.

— Відчиніть, Каннінґем, — голосно сказав шеф. — У мене до вас термінова справа!

— Бриллінг, це ви? — здивувався англієць. — Що таке?

— Надзвичайна подія в клубі. Я мушу вас попередити.

— Одна хвилина, і я спускаюся вниз. У лакея сьогодні вихідний день. — І голова зникла.

— Ага, — прошепотів Фандорін. — Навмисне лакея спровадив. Напевно з паперами сидить!

Бриллінг нервово постукував кісточками пальців по дверях — Каннінґем щось не поспішав.

— А він не чкурне? — переполошився Ераст Петрович. — Через чорний хід, га? Може, я оббіжу будинок та стану з того боку?

Але тут зсередини пролунали кроки, і двері відчинились.

На порозі стояв Каннінґем у довгому халаті з бранденбурами. Його колючі зелені очі на мить затрималися на лиці Фандоріна, й повіки ледь помітно здригнулись. Упізнав!

— What's happening[33]? — насторожено запитав англієць.

— Ходімте до кабінету, — відповів Бриллінг. — Це дуже важливо.

Каннінґем секунду повагався, потім жестом запропонував іти за ним.

Піднявшись дубовими сходами, господар і непрохані гості опинилися в ошатній, але явно не порожній кімнаті. Уздовж стін суціль тягайся полиці з книгами та якимись теками, біля вікна, коло неосяжного письмового столу з карельської берези, виднілася стойка з шухлядками, на кожній із яких красувався золотий ярличок.

Однак Ераста Петровича зацікавили аж ніяк не шухлядки (не буде ж Каннінґем зберігати на виду секретні документи), а папери, що лежали на столі, нашвидкуруч прикриті свіжим номером «Біржових відомостей».

Іван Францович, очевидно, міркував схоже — він перетнув кабінет і став біля столу, спиною до розчиненого вікна з низьким підвіконням. Вечірній вітерець злегка погойдував тюлеву гардину.

Чудово зрозумівши маневр шефа, Фандорін залишився коло дверей. Тепер Каннінґему діватися було нікуди.

Здається, англієць запідозрив недобре.

— Ви дивно поводитеся, Бриллінг, — сказав він без акценту. — І чому тут цей чоловік? Я його бачив раніше, він поліцейський.

Іван Францович дивився на Каннінґема спідлоба, тримаючи руки в кишенях широкого сюртука.

— Так, він поліцейський. А через хвилину-другу тут буде багато поліцейських, тому я не маю часу на розмови.

Права рука шефа випірнула з кишені, Фандорін побачив свій «сміт енд вессон», але не встиг здивуватися, тому що також вихопив револьвера — ось воно, починається!

— Don't!..[34] — підніс руку англієць, і тієї ж миті гримнув постріл.

Каннінґема кинуло навзнак. Остовпілий Ераст Петрович побачив широко розкриті, ще живі зелені очі й акуратну темну дірку посеред лоба.

— Господи, шефе, навіщо?!

Він обернувся до вікна. Просто в лице йому дивилося чорне дуло.

— Його погубили ви, — якимось ненатуральним тоном промовив Бриллінг. — Ви занадто гарний сищик. І тому, мій юний друже, мені доведеться вас убити, про що я щиро