Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

Це є таємницями Природи. Проте вона зовсім не розсердиться, якщо їх відкриють[537].

На думку деяких стоїчних філософів, Бог чи Природа самі охоче відкривають свої таємниці. Отже, згідно з Аратом, який створив свою поему про астрономію у III ст. до Р.Х.:

Зевс ще не дозволив нам, смертним, пізнати усе. Залишається ще багато речей, які Зевс, якщо забажає, також відкриє нам[538].

Як стверджує Філон Александрійський[539], якщо «природа любить приховуватися», як вважав Геракліт, то вона, водночас, схильна проявляти себе; так само істина містить у собі силу, що вимагає від неї розкритися[540]. Ось чому, каже Філон, вигадки хибних пророків швидко викриваються. «Коли приходить час, природа розкриває, завдяки своїм невидимим силам, притаманну їй красу». Між іншим, Природа приховує не всі свої вироби та витвори[541]. Навпаки, вона дозволяє нам бачити небо й небесні тіла, щоб розбудити пристрасть до філософії, та земні речі — для нашої користі та задоволення. Можна припустити, що Філон, який завжди з ентузіазмом цитує Геракліта, вважає, ніби природа приховує від нас саме причини явищ, тоді як самі явища із задоволенням відкриває нашим очам. Саме тому, що природа розгортає перед нашими очами чудову та захоплюючу виставу, ми порушуємо питання про те, що криється за цим видовищем.

2. Ідея прогресу наукового пізнання в античності [542]

Ідея поступового розкриття того, чого людина наразі не знає, з’явилася вже у V ст. до н.е., у Ксенофана:

Боги відкрили все смертним далеко не з самого початку; останні, шукаючи, з часом відкривають найкраще[543].

Мислителі V ст. до н.е., софісти чи трагічні автори, часто звертаються до цієї теми: людська цивілізація прогресує завдяки винаходам та відкриттям. Як блискуче показав Жак Жуанна, тексти цієї доби не завжди одностайні у питанні причин цієї трансформації людського становища[544]. Насправді прогрес подекуди розуміється як результат дарунку богів, подекуди — як результат людських зусиль. Есхіл у «Прометеї»[545], Евріпід у «Благальницях»[546] приписують перехід від дикунства до людськості втручанню бога, яке не передбачає подальшого прогресу у майбутньому. Натомість інші автори стверджують, що людина зобов’язана прогресу своїх пізнань та способу життя своїм зусиллям, дослідженням та експериментам. Наприклад, Софокл в «Антигоні» приписує людині все найчудесніше та найжахливіше на землі: своєю відвагою людина підкорила усіх інших істот, навігацією вона підкорила моря, сільським господарством — землю. Вона сама дала собі думку й мову[547]. Прогрес, таким чином, розглядається, насамперед, як технічний прогрес, викликаний, на думку Манілія[548] чи Лукреція[549], потребами та необхідностями, що постійно примушують людину відкривати таємниці природи. Натомість інші мислителі, такі як Аристотель та Сенека, розглядають прогрес виключно у перспективі безкорисливого знання. Для Аристотеля, піднесення незацікавленого, безкорисливого знання, тобто філософії, було можливе «саме тому, що майже всі життєві необхідності та людська потреба добробуту були задоволені»[550].

3. Прогрес, представлений як поступове розкриття

Сенека зробив важливий внесок у формування ідеї наукового прогресу в західній філософії. Водночас, як ми бачили[551], він був вороже налаштований щодо ідеї технічного прогресу. На його думку, єдиним справжнім прогресом є прогрес пізнання та морального життя.

У «Природних питаннях», написаних у І ст. н.е., він торкається різних окремих проблем та, зокрема, говорить про комети. Склавши список різних гіпотез з приводу комет, він порушує питання про їхню істинність. І, як ми вже бачили на початку цього параграфу, він визнає здогадний характер досліджень, що їх людина може здійснювати у цій царині. Проте, якщо ми віддаємося пізнанню з ентузіазмом, то в процесі пізнання ми не втрачаємо надії.

Насамперед, чимало прихованих природою речей зрештою стають явними. Саме таким є випадок комет. Відкидаючи теорію Панетія, відповідно до якої комета є лише явищем, що має видимість зірки, Сенека стверджує, що комета є нормальною зіркою, яка, водночас, рідко з’являється. Її показує нам рух всесвіту.

Ця ідея пояснюється у загальному контексті стоїчної фізики. Стоїчний всесвіт розвивається упродовж якогось конечного періоду, який постійно відтворюється у той самий спосіб. Проте цей період обмежений рухом діастоли, що спричиняє розширення всесвіту упродовж кількох наступних фаз, аж до досягнення його максимального ступеню складності, після чого, у русі систоли, світ повертається до свого першопочаткового стану. В перебігу цих космічних процесів виникають, таким чином, нові явища. Вони є новими у тому сенсі, що виявляють приховані можливості. Цей концепт прихованих можливостей дуже добре відповідає поняттю «семінальних підстав»[552], тобто прихованого насіння, що розвивається у методичний та раціональний спосіб відповідно до визначеної програми, щоб дати організмам життя.

На думку Сенеки, ми знаємо лише зовсім незначну частину цілого світу. Деякі невідомі речі розкриваються лише у майбутньому, тому ми маємо змиритися із тим, що ці відкриття зроблять покоління, які прийдуть за нами:

Скільки видів тварин наша доба пізнала вперше, про скільки речей наша доба навіть не здогадується! Чимало речей, що абсолютно невідомі нам, будуть відомі лише наступним поколінням. Чимало відкриттів залишаються наступним вікам, коли про нас згасне будь-яка згадка[553].

Отже, Природа не дається одного разу й назавжди, вона є процесом, що розгортається у часі та потрохи, частково являє себе людству. Цей процес має визначені етапи, у його перебігу можуть виникати нові феномени, які до цього ніколи не проявлялися раніше. Християнський письменник Лактанцій переповідає з цього приводу суперечку між академіками та стоїками[554]. Перші насміхалися над стоїками, які стверджували, що все було створено для людини. Чи Бог створив для людини, запитують вони, також всі ті речі, що ворожі їй на морі та на суші, що