read-books.club » Детективи » Азартні ігри з долею 📚 - Українською

Читати книгу - "Азартні ігри з долею"

111
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Азартні ігри з долею" автора Іво Брешан. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 41 42 43 ... 49
Перейти на сторінку:
сховатися, є з десяток метрів. Якщо він вирішив його вбити, муситиме ту відстань миттєво подолати. Тож саме там на нього очікуватиме пастка; як тільки він почує позаду себе, що Дуда почав рухатися, то Франко так само миттєво відступить убік, і він замість професора полетить донизу.

Однак, може статися й так, що він спробує тихо та нечутно наблизитися до жертви, а тоді застане зненацька чи оглушить ударом якогось великого каменя по голові. У тому випадку треба підпустити його на відстань від трьох до чотирьох метрів; Тюдор мав надзвичайно тонкий слух і в нічній тиші зможе почути будь-який, навіть найтихіший, шелест, тож йому неважко буде зауважити його кроки. А коли він вирішить, що підпустив Дуду достатньо близько до себе, то рвучко обернеться і постане перед ним tete-a-tete. І саме тоді починається повна невідомість, як події далі розвиватимуться, оскільки тут можливий будь-який із чотирьох варіантів.

Можливо, Тюдорів погляд зовсім паралізує Дуду, тож він не наважиться щось зробити. Врешті-решт, потрібно мати достатньо відваги, аби зробити це з людиною, яка пильно дивиться на тебе, а позаду себе має глибоку прірву; що, як він схопиться за тебе і потягне за собою донизу?! Якщо таке станеться, то Дуда легко міг би відступитися від усього, просто розвернутися і піти геть. А це означитиме, що Тюдор виграв гру; Дуді тоді не залишатиметься нічого іншого, аніж втекти та зникнути, чим він врешті розвіє флер таємниці над цим випадком. Проте можливий і обернений розвиток подій, особливо якщо Дуда має страх від того, що його розкриють, сильніший за інстинкт самозбереження. Він може поцілити в нього каменем. Він може навіть набратися сміливості, аби наблизитися до нього, і, оскільки він сильніший за Тюдора, відтягне його від прірви, а тоді оглушить кулаком і скине вниз. Він має тисячу способів, якими може скористатися; аби обставити речі так, що здаватиметься, наче Тюдор сам собі заподіяв смерть.

Проте це все інший бік на терезах долі; низка комбінацій, які протистоять тим виграшним, які разом з ними утворюють рівновагу сприятливих та несприятливих можливостей, те, що Тюдора завжди найбільше приваблювало.

П’ять днів Франко намагався якомога менше вештатися містом. Він лише відвідував свої сеанси гри в покер і відразу з них йшов додому. У готелі він більше не з’являвся; хоча, й зустрічався з Бонетті за вечірніми картярськими посиденьками і від нього дізнавався, наскільки просунулося слідство у справі Шантекового вбивства. Як і очікувалося, все зайшло у глухий кут, із якого ніяк не могло просунутися вперед. А Дудина ідентифікація надалі залишалася таємницею, а старання поліції слабшають і все йшло до того, що цю справу врешті-решт скерують ad acta, як нерозкриту.

Оскільки всі п’ять днів у місті не було нічого чутно про чиєсь зникнення, то п’ятого дня, після вечірньої партії у покер, Франко попрямував на свою звичайну прогулянку, знаючи, що цього разу вона може стати для нього останньою. Він намагався зробити все для того, аби це виглядало так само, як і завжди; він йшов такими самими легкими кроками і зупинявся на тих самих місцях. Він не озирався, щоб подивитися, чи не стежить за ним хтось, зрештою, він знав: Дуда вже мусить бути там. Так він дійшов до входу до парку Градац, зайшов у нього і далі рухався таким самим темпом, як і раніше, спершу берегом, потім повз лікарняний комплекс, а тоді стежкою до Бонінова. Хоча на вершині гори не було жодного ліхтаря, тут і не було цілковитої темряви; небо було достатньо ясне, щоб частково розрізняти обриси дерев, зарості чагарників та камінний виступ над прірвою. Як і звичайно, Тюдор спершу зупинився поряд зі скелею та глянув у відкрите море. Цього разу він не медитував, бо всіма своїми помислами зосередився на тому, хто ховався у чагарниках і підстерігав зручного моменту, щоб напасти на Тюдора, хоча й знав, що цієї миті ще нічого не може вчинити.

Тоді Франко вирішив зробити останній, вирішальний крок, який для обох значив бути чи не бути. Він дійшов до місця, де був цей схил і став на самісінький його краєчок. Вітер потужно дув з моря; це, з одного боку, було сприятливою обставиною, оскільки давало йому більше стійкості, але з іншого боку, й поганою, бо заважало йому чітко розрізняти шум позаду себе. Він заспокоївся і встановив рівновагу, як і щоразу, і почав чекати. Чекати... лише з тою відмінністю, що тепер він був увесь напружений та зосереджений на тому, що позаду нього могло статися. Проте, на його здивування, нічого не відбувалося.

«Він точно зараз обдумує можливі варіанти, — почав міркувати професор, — вагається, що для нього було б найкраще зробити. Дуда розумний і очевидно розглянув варіанти, які й передбачив я, просто вирішує, який для нього найвдаліший. Цілком можливо, він знає, що і я знаю, що він тут. Отже, якщо він стрімголов кинеться, він усвідомлює, що тоді останньої миті я міг би ухилитися. Він зараз роздумує про те, чи в такому випадку він буде достатньо спритним, аби вчасно зупинитися, щоб не зісковзнути донизу у прірву. Цілком імовірно, він роздумує і над другою можливістю, яка передбачає тихо підкрастися до мене з-за спини. І до того ж, він також бачить ймовірну небезпеку; він прорахував, що я останньої миті встигну обернутися та зможу дати здачі, тож він вимірює свою силу, чи буде сам достатньо швидким і схопить мене за руку, аби завадити мені це зробити. Можливо, він вже знайшов замашний камінь, а тепер приміряється, чи зможе поцілити в мене з відстані десяти метрів».

Він довго так дослухався, але ніякого руху позаду не було. «Він, мабуть, боїться, — дійшов висновку Франко, — а може думає, що я маю при собі якусь зброю? Та ні, наскільки я його відчуваю, його це абсолютно не хвилює!»

Час минав; нічого не відбувалося; він чув лише шум вітру у кронах дерев. Так наблизився і кінець Тюдорового звичного відпочинку на тому місці — це було рівно десять хвилин. Він мигцем глянув на годинника; флуоресцентні стрілки показали йому, що в нього залишилася ще одна хвилина. Він знав, що було б неправильно залишатися тут бодай на хвильку довше; Дуда вочевидь добре вивчив усі його звички, тож точно помітив би це, і тоді був би переконаний, що це зупинка навмисна. Тому, коли ця хвилина сплила, Тюдор відступив крок назад на стабільну поверхню і пішов — нога за ногою —

1 ... 41 42 43 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Азартні ігри з долею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Азартні ігри з долею"