Читати книгу - "Війна і мир 3-4"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ніхто не заперечував цього.
24 липня це було цілком справедливо. Але 29 липня Кутузову надано князівський титул. Князівський титул міг означати й те, що від нього хотіли відкараскатись, — і тому міркування князя Василя не переставало бути справедливим, хоч він і не квапився висловлювати його тепер. Але 8 серпня було зібрано комітет з генерал-фельдмаршала Салтикова, Аракчеєва, Вязьмітінова, Лопухіна та Кочубея для обговорення справ війни. Комітет вирішив, що невдачі походили від різноначальності і, незважаючи на те, що особи, з яких складався комітет, знали про неприхильність государя до Кутузова, комітет по короткій нараді запропонував призначити Кутузова головнокомандуючим. І того ж дня Кутузова було призначено повноважним головнокомандуючим армій і всього краю, зайнятого військами.
9 серпня князь Василь зустрівся знову в Анни Павлівни з l’homme de beaucoup de mérite[66]. L’homme de beaucoup de mérite упадав коло Анни Павлівни, бажаючи дістати призначення попечителем жіночого учбового закладу. Князь Василь увійшов до кімнати з виглядом щасливого переможця, людини, що досягла мети своїх бажань.
— Eh bien, vous savez la grande nouvelle? Le prince Koutouzoff est marechal[67]. Усім суперечностям кінець. Я такий щасливий, такий радий! — говорив князь Василь. — Enfin voilà unhomme[68], — промовив він, значущо і строго оглядаючи всіх присутніх у вітальні. L’homme de beaucoup de mérite, незважаючи на своє бажання одержати місце, не міг стриматися, щоб не нагадати князеві Василю його попереднього міркування. (Це було неввічливо і перед князем Василем у вітальні Анни Павлівни і перед Анною Павлівною, яка так само радісно прийняла цю звістку; та він не міг стриматися).
— Mais on dit qu’il est aveugle, mon prince?[69] — сказав він, нагадуючи князеві Василю його ж таки слова.
— Allez done, il у voit assez[70], — сказав князь Василь своїм басовитим, швидким голосом з покашлюванням, тим голосом і з тим покашлюванням, яким він розв’язував усі труднощі. — Allez, il у voit assez, — повторив він. — І з чого я радий, — продовжував він, — це з того, що государ дав йому повну владу над усіма арміями, над усім краєм — владу, якої ніколи не було ні в якого головнокомандуючого. Це другий самодержець, — закінчив він, переможно усміхаючись.
— Дай боже, дай боже, — сказала Анна Павлівна. L’homme de beaucoup de merite, ще новачок у придворному товаристві, бажаючи полестити Анні Павлівні, вигороджуючи її попередню думку з цього міркування, сказав:
— Кажуть, що государ неохоче передав цю владу Кутузову. On dit qu’il rougit comme une demoiselle à laquelle on lirait Joconde, en lui disant: «Le souverain et la patrie vous decernent cet honneur».
— Peut-être que le coeur n’était pas de la partie[71], — сказала Анна Павлівна.
— О ні, ні, — гаряче заступився князь Василь. Тепер уже він не міг нікому поступитись Кутузовим. На думку князя Василя, не тільки Кутузов був сам хороший, але й усі дуже любили його. — Ні, цього не може бути, бо государ так умів перше цінувати його, — сказав він.
— Дай боже тільки, щоб князь Кутузов, — сказала Анна Павлівна, — узяв справжню владу і щоб не дозволяв нікому вставляти собі палиці в колеса — des bâtons dans les roues.
Князь Василь одразу зрозумів, хто був цей нікому. Він пошепки сказав:
— Я певно знаю, що Кутузов, як неодмінну умову, виговорив, щоб наслідник-цесаревич не був при армії. Vous savez се qu’il a dit à l’Empereur?[72] — Князь Василь повторив слова, які нібито Кутузов сказав государеві: «Я не можу покарати його, коли він зробить погано, і нагородити, коли він зробить добре». О! це дуже й дуже розумна людина, князь Кутузов, je le connais de longue date[73].
— Кажуть навіть, — сказав l’homme de beaucoup de mérite який не мав ще придворного такту, — що ясновельможний неодмінною умовою поставив, щоб сам государ не приїжджав до армії.
Тільки-но він сказав це, в одну мить князь Василь і Анна Павлівна одвернулись від нього і сумно, зітхнувши над його наївністю, подивились одне на одного.
VII
У той час, як це відбувалося в Петербурзі, французи вже пройшли Смоленськ і все ближче й ближче просувалися до Москви. Історик Налолеона Тьєр, так само, як і інші історики Наполеона, каже, намагаючись виправдати свого героя, що Наполеон був притягнутий до стін Москви проти волі. Він має рацію, як мають рацію і всі історики, які шукають пояснення подій історичних у волі однієї людини; він має рацію так само, як і ті російські історики, що твердять, ніби Наполеон був притягнутий до Москви майстерністю російських полководців. Тут, крім закону ретроспективності (зворотності), за яким усе минуле становить собою готування до факту, що стався, є ще взаємність, яка плутає всю справу. Хороший шахіст, програвши партію, щиро переконаний, що його програш стався через його помилку, і він дошукується цієї помилки на початку своєї гри, але забуває, що в кожному його кроці, протягом усієї гри, були такі самі помилки, що жоден його хід не був досконалим. Помилка, на яку він звертає увагу, помітна йому лише тому, що противник скористався з неї Наскільки ж складніша за це гра війни, яка відбувається в певних умовах часу, де не одна воля керує неживими машинами, а де все випливає з незчисленно-багатьох зіткнень різних сваволь.
Після Смоленська Наполеон домагався бою за Дорогобужем біля Вязьми, потім біля Царева-Займища; але виходило, що через зіткнення незліченних обставин до Бородіна, за сто дванадцять верст од Москви, росіяни не могли прийняти бою. Од Вязьми Наполеон зробив розпорядження рухатися просто на Москву.
Moscou, la саріtale asiatique de ce grand empire, la ville sacrée des peuples d’Alexandre, Moscou avec ses innombrables églises en forme de pagodes chinoises![74] Ця Moscou не давала спокою Наполеоновій уяві. На переході з Вязьми до Царева-Займища Наполеон верхи їхав на своєму буланому енглізованому інохідчику в супроводі гвардії, караулу, пажів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна і мир 3-4», після закриття браузера.
