Читати книгу - "Майже безпечна"

Її аж трусило від захвату. Манера і час появи цього корабля зовсім не вкладалися в голові. Або це найбільш неймовірний збіг відомий всесвіту, або трапилося щось дуже дивне і тривожне. Тим часом, в очікуванні відкриття люка, напруга все зростала і зростала. Її Путівник — тепер вона вважала його своїм — в цей час завис над її правим плечем ледь помітно махаючи крилами.

Люк відкрився. З ньго вирвалися лише смужка тьмяного світла. Пройшло кілька секунд і звідти з’явилася постать. Вона трохи постояла, очевидно намагаючись пристосувати очі до темряви. Потім вгледіла Рендом, яка стояла непорушно, і поспішила до неї. Потім раптом щось скрикнула чоловічим голосом і почала бігти в її напрямку.

Це постать зробила дарма. Рендом не належала до тих людей, до яких варто бігти темної ночі, коли нерви у них на взводі. Сама не усвідомлюючи того, вона все ще крутила свій особливий загострений камінь в кишені відтоді, як побачила зореліт.

Все ще біжучи, шкутильгаючи, вдаряючись і ранячись об дерева і камінці, Артур наршеті побачив, що запізнився. Корабель, який знаходився на землі десь хвилин зо три, тепер безшумно і граціозно підіймався над деревами, повільно перетворився на маленьку цятку, і задерши носа, зник в хмарах.

Полетів. А разом з ним і Рендом. Звичайно цього Артур напевне не знав, а тому все ж вирішив продовжити свій шлях, щоб пересвідчитись у цьому. Вона полетіла. Він тільки почав звикати зі своїми обов’язки як батька, і тепер не міг повірити, як погано з ними справився. Артур знову спробував бігти, але його ноги ледве волочились, коліно пекло вогнем і він знав, що повністю і безповоротно запізнився.

Він уявити собі не міг, що може почуватися на стільки кепсько, але як виявилося, він помилявся.

Нарешті він пришкутильгав до печери, в якій раніше Рендом відкрила коробку. Недалеко на землі були ще свіжі сліди космічного корабля, але Рендом ніде не було видно. У розпачі він увійшов до печери, оглянув все навколо і знайшов порожню коробку, і гранули зниклої матерії розкидані навколо. Це його трохи засмутило: він намагався привчити Ренд до акуратності. Почуваючись засмученим за таку її неохайність, він відволікся від думки про те, що вона зникла. Артур розумів, що в нього жодних шансів знайти її.

Раптом його нога копнула якийсь предмет. Він нагнувся, щоб підняти його і був глибоко здивований тим, що знайшов. Це був його Путівник по Галактиці для космотуристів. Як він опинився тут у печері? Адже сам Артур так і не повернувся до місця катастрофи. Просто в нього зовсім не було бажання повертатися на місце катастрофи, а також в нього зовсім не було бажання знову бачити Путівник. Він розраховував і далі жити тут, на Ламюелі і робити сендвічі. І все ж таки, як він опинився у печері? Путівник працював. У відповідь на його дотик, на кришці спалахнули слова БЕЗ ПАНІКИ.

Артур вийшов з печери у тьмяну і вогку місячну ніч. Він сів на камінь, щоб заглянути до Путівника, а потім неочікувано виявив, що камінь на справді не камінь, а людина.

Розділ 18

Артур скочив на ноги як ужалений. Важко сказати, що злякало його більше: те, що він міг травмувати людину, на яку він ненароком сів, чи те, що людина, на яку він ненароком сів, може травмувати його у відповідь.

Однак при детальнішому огляді виявилося, що панікувати було зарано. Хто б це не був, він лежав без тями. Звісно було б добре, якби він пояснив чого він тут лежить. Здається він дихає. Це вже добре. Артур перевірив пульс. З ним також все добре.

Він лежав на боці скрутившись навпіл. Останній раз Артур надавав першу допомогу дуже давно і дуже далеко звідси, тому йому дуже важко було згадати, що потрібно при цьому робити. Перш за все, як він насилу згадав, йому потрібен набір для надання першої допомоги.

Дідько.

Перевернути його на спину чи ні? Може в нього поламані кістки? Може він заковтнув язик? Може він подасть на нього в суд за ненадання допомоги? І крім того, хто він взагалі такий?

В цей момент непритомний чоловік раптом голосно застонав і перевернувся на спину.

Артур подумав, чи йому слід...

Він подивився на нього.

Він знову подивився на нього.

Він знову подивився на нього просто, щоб бути повністю впевненим.

Хоча не так давно йому здавалося, ніби гірше бути вже не може, йому стало значно гірше.

Людина знову застогнала і поволі відкрила очі. Йому був потрібен якийсь час, щоб сфокусувати погляд, потім він закліпав очима і застиг.

— Ти!? — скрикнув Форд Префект.

— Ти!? — скрикнув Артур Дент.

Форд застогнав знову.

— Не хочеш мені щось пояснити? — промовив він і закрив очі у розпачі.

Через п’ять хвилин він уже сидів і потирав величезну шишку, яка з’явилася в нього на скроні.

— Що то в біса за жінка була? — запитав він. — Чому нас оточили білки, що вони від нас хочуть?

— Мене вони атакують вже цілу ніч, — сказав Артур. — Вони весь час намагаються дати мені якісь журнали.

Форд насупився. — Справді? — запитав він.

— І шматочки ганчірки.

Форд замислився.

— А, — сказав він. — Це місце де розбився твій корабель?

— Так, — відповів Артур.

Сказав він це з невеликим зусиллям.

— Тоді все сходиться. Таке трапляється. При аварії роботів-стюартів розтрощило, а керуючий ними кібермозок вижив і почав захоплювати місцеву фауну. Він може всю екосистему перетворити на якусь безпомічну індустрію надання послуг, а звірі будуть бігати за прохожими таскаючи гарячі рушники і напої. Пора вже якийсь закон видати проти цього. Може такий уже є. Може вже є закон проти цього закону, щоб всі були задоволені. Хей-хо. Що ти сказав?

— Я сказав... і та жінка моя дочка.

Форд завмер, не віднімаючи руки від шишки.

— Повтори ще раз.

— Я сказав, — родратовано повторив Артур — та жінка — моя дочка.

— Я не знав, — сказав Форд, — що у тебе є дочка.

— Що ж, мабуть, ти ще багато чого про мене не знаєш, — зауважив Артур. — Якщо на те пішло, мабуть, ще багато