Читати книгу - "Асистент"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ріццолі думала. І вона розуміла, який гнів пожирає зараз Корсака. Розуміла краще ніж будь-хто, адже сама часто опинялася в таких ситуаціях. Її відсували в тінь, і вона з гіркотою спостерігала, як інші виходять на сцену і святкують перемогу.
— Я виїжджаю, — сказала вона, глянувши на годинник. — Якщо хочете приєднатися до мене, зустрінемося вже там.
— Де ваша засідка?
— На парковці через дорогу від ігрового майданчика. Можемо зустрітися на полі для гольфу.
— Буду.
12
О другій ночі в «Стоні Брук» повітря було густе й мокре, наче юшка. Ріццолі з Корсаком сиділи в її автівці, припаркованій біля густих кущів. Звідси вони могли бачити всі машини, які в’їжджали до цієї зони зі сходу. Ще декілька машин було розставлено вздовж алеї Еннекін — головної транспортної артерії, яка звивистим шляхом пролягала через усю територію парку. Будь-яку автівку, яка з’їхала б з дороги й зупинилася біля хащі, одразу ж оточили б зусібіч машини поліцейських. У такій пастці будь-яка машина мала потрапити в глухий кут.
Ріццолі в куртці обливалася потом. Вона опустила вікно і вдихнула запах опалого листя й вогкої землі. Запах лісу.
— Комарі налетять, — поскаржився Корсак.
— Мені дихати нема чим. Тут сигаретами пахне.
— Я лише одну закурив. І запаху не відчуваю.
— Курці ніколи не відчувають запаху.
— Слухайте, ви на мене весь час визвіряєтеся, — сказав він. — Якщо я щось не так зробив, то порозуміймося.
Ріццолі дивилася на темну дорогу. Жодної машини не було видно.
— Річ не у вас, — сказала вона.
— Тоді в кому?
Вона не відповіла.
— А, знову Дін, — із розумінням у голосі пробурчав Корсак. — Що він скоїв цього разу?
— Кілька днів тому поскаржився на мене Маркетту.
— Що сказав?
— Що ця справа не для мене. Що я, мабуть, потребую психологічної допомоги, бо маю, бачте, невирішені проблеми.
— Це він про Хірурга?
— А ви як думаєте?
— От придурок!
— А сьогодні я дізнаюся, що ми отримали миттєву відповідь із КОДІС. Такого раніше не бувало. Дінові варто лише пальцями клацнути — і всі навколо починають бігати. Хотіла б я знати, що він тут робить!
— Ну такі вже вони, ці федерали. Вони кажуть, що інформація — це влада. От і приховують від нас інформацію, бо вдають із себе мачо. Ми з вами лише пішаки для Містера — трясця б його — Бонда.
— Це ви плутаєте ФБР із ЦРУ.
— ФБР, ЦРУ, — знизав він плечима. — Усі ці абеткові контори мають купу секретів.
— Це третій, третій, — затріскотіла рація, — бачимо машину, седан нової моделі, прямує на південь по Еннекін.
Ріццолі напружилася, очікуючи відповіді іншої команди.
З наступної машини озвався голос Фроста:
— Другий. Бачимо його. Їде далі на південь. Здається, не збирається гальмувати.
За кілька секунд відповіла п’ята команда:
— П’ятий. Він щойно проїхав через нашу територію на Болд-Ноб-роуд. Виїжджає з парку.
«Не наш клієнт», — подумала Ріццолі. Навіть о цій пізній порі по Еннекін їздили люди. Вона вже втратила лік усім відстеженим машинам. Забагато хибних тривог поміж довгих інтервалів нудьги. Весь адреналін вигорів, і тепер Ріццолі поринала в ступор, спричинений браком сну.
Розчаровано зітхнувши, вона відкинула голову. Крізь переднє скло виднілася чорна хаща, в якій лише де-не-де спалахували світляки.
— Ти, паскудо, — пробурмотіла вона, — йди до мами…
— Кави хочете?
— Так, дякую.
Корсак налив їй зі свого термоса. Кава була міцна, гірка і жахлива на смак, але Ріццолі все одно її випила.
— Сьогодні я постарався. Подвійна порція «Фольгерса»[16]. Це вдихне життя у ваше тіло.
— Гадаю, я вже достатньо випила. Хай би в мою голову життя повернулося.
Ріццолі подивилася на хащу, де в темряві пріло листя і нипали тварини. Зубасті тварини. Вона пригадала погризені рештки Рахітичної Жінки і подумала про єнотів, які жують ребра. Про собак, які ганяють черепи, мов м’ячі. Вона дивилася на цей ліс і уявляла собі аж ніяк не Бембі.
— Я навіть говорити про Гойта більше не можу, — сказала Ріццолі. — Варто мені вимовити це ім’я, і люди починають дивитися на мене із жалістю. Вчора я намагалася провести паралель між Хірургом і нашим новим убивцею і бачила, що думає Дін: «У неї в голові лише Хірург». Він вважає мене одержимою. Хтозна, може, так і є, — зітхнула вона. — Може, тепер так буде завжди. Бачитиму на кожному місці злочину його руку. Всі злочинці матимуть його обличчя.
Вони поглянули на радіо, з якого пролунав голос диспетчера:
— Незаконне проникнення на територію кладовища Фейрв’ю. Є хтось поблизу?
Ніхто не відповідав.
Диспетчер повторив:
— Прохання перевірити кладовище Фейрв’ю. Незаконне проникнення на територію. Команда дванадцять, ви там?
— Команда дванадцять. Десять сорок, Рівер-стрит. Код один. Не можемо перевірити кладовище.
— Ясно. Команда п’ятнадцять, що у вас?
— Команда п’ятнадцять. Вест Роксбері. Усе ще ситуація шість. Люди не розходяться. За нашими оцінками, зможемо дістатися кладовища за півгодини-годину, не раніше.
— Є хтось вільний? — запитав диспетчер, розсилаючи радіохвилі по всіх доступних патрульних машинах.
Теплої суботньої ночі рутинна перевірка території кладовища не була пріоритетною. Мертвим байдуже до підлітків-хуліганів або парочок, які шукають усамітнення. Копи мають перш за все захищати живих.
Тишу порушив один із учасників засідки.
— Це п’ятий. Ми на алеї Еннекін. Кладовище Фейрв’ю зовсім поруч…
Ріццолі натиснула кнопку зв’язку:
— П’ятий, це перший, — кинула вона. — Ви покидаєте свою позицію? Прийом?
— У нас п’ять машин на позиціях.
— Кладовище в нас не в пріоритеті.
— Перший, усі зараз на викликах, — сказав диспетчер. — Зможете виділити одну машину?
— Ні. У мене всі мають лишатися на своїх позиціях. П’ятий, прийом?
— Зрозумів. Лишаємося на позиції. Диспетчере, ми не зможемо перевірити кладовище.
Ріццолі роздратовано видихнула. Можливо, завтра на неї скаржитимуться, але вона не могла поступитися жодною машиною заради якоїсь буденної перевірки.
— Не сказав би, що в нас тут купа роботи, — озвався Корсак.
— Коли стане гаряче, все закрутиться. Я не дозволю порушувати план.
— Знаєте, та штука, про яку ми
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Асистент», після закриття браузера.