Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"

Старий Йонас заперечливо похитав головою.

Помивши посуд, Рената занепокоїлася. Одяглася. Знову вийшла надвір.

— Ви тут ночувати зібралися? — спитала сердито у двох підпилих чоловіків.

— Забирай його додому, — запропонував Йонас.

— Ні, ви обидва підете, — твердо сказала вона.

Так твердо, що і дід, і Вітас заворушилися, піднялися зі стільців, аж захрумтіла сніжна кірка під їхніми ногами. Позаду, слідом за ними, несла на поріг будинку два стільці Рената: один старий і легкий, з кухні — Йонаса, а другий важчий і новіший — зі своєї кімнати.

— Я пляшку й чарки там забув! — зупинився раптом Вітас.

— Ніхто за ніч не вип’є, — викрикнула неголосно Рената. Нотки роздратування прозвучали в її голосі вже явно.

І Вітас слухняно продовжив путь. Короткий зимовий путь до порога будинку, в якому тепер жив.

Розділ 32. Земля Заксен

Якби Бог, котрий сотворив землю, був німцем, то і земля була б квадратна. Всі кути були б прямими, і було б набагато легше та зрозуміліше нею пересуватися.

Якби Бог, котрий сотворив землю, був німцем, то в землі було б набагато більше залізної руди та вугілля. Й усі ці мінеральні багатства лежали б на зручній глибині та біля дороги, якою до них можна було б під’їхати. Якби Бог, котрий сотворив землю, був німцем, то і всі люди, що заселили землю, також були б німцями. Бог-німець не став би заселяти землю французами чи греками. Навіщо воно йому?!

Якби Бог, котрий сотворив землю, був литовцем, він би створив німця та доручив би йому підготувати креслення майбутньої землі з докладним описом усієї необхідної для існування землі інфраструктури. Якби Бог, котрий сотворив землю, був литовцем, він би попросив свого заступника-німця для створення Литви виділити половину якогось зручного для проживання континенту, де жилося б не спекотно, і не холодно, де земля охоче годувала би своїми корисними солями всіляку їстівну рослинність, де тварин і птахів було б набагато більше, ніж людей, де не було б гір, але чергувалися б ліси із річками та озерами.

Якби Бог, котрий сотворив землю, був литовцем, він би обов’язково створив французів і попросив їх займатися виноробством, створив би поляків і попросив би їх робити найсмачнішу горілку та найсмачнішу ковбасу в світі, створив би чехів і попросив би їх обмотати весь світ своїми звукопередавальними дротами, аби всі в світі мали доступ до музики та до радіоновин. Якби Бог, котрий сотворив землю, був литовцем, він би ніколи не зміг вирішити: кому можна довірити писати новини для такого всесвітнього дротового радіо.

Але Бог, котрий сотворив землю, не був ні німцем, ні литовцем, не був ні французом, ні голландцем. І тому Бог створив литовців, німців, французів і голландців і сказав їм, аби вони самі свої країни облаштовували з його найвищого веління.

І подалися вони будувати свої королівства, відволікаючись іноді на розмноження, а іноді, після епідемії чуми чи холери, після кожної з яких знову доводилося відволікатися на розмноження, щоб було кому ці королівства будувати.

Повз лавку, на якій сидів, оповитий дивними думками, мандрівник із дерев’яною ногою, прочимчикувала гладка білявка, штовхаючи поперед себе візочок із дитиною. Невідомий Кукутісу малюк муркотів, а мама дивилася на дорогу попереду візочка, споглядала строго та монотонно. Її погляд відбивав своєю нерухомістю нерухомість її думки. Нерухомість думки робить рухи людини ритмічно одноманітними та правильними в геометричному сенсі. Це Кукутісу було відомо давно, ще з часів війни. Тоді ті, хто постійно думав, частіше висували голову з шанців і тому й вмирали частіше. А ті, у кого думка виявлялася нерухомою, так і сиділи нерухомо і з ровів не визирали. Тому і вижило їх більше, хоча багато хто й стали каліками.

Алея в цьому парку була ретельно очищена від снігу. І лавки вздовж алеї також. Але тільки одна жінка гуляла по парку зі своєю дитиною, і тільки лише він, Кукутіс, сидів на лаві. Винна, звісно, зима. Або, може, винні газети?! Кукутіс кинув погляд на газету, що лежала поруч на лавці, яку щойно читав. На німецьку газету, в якій перші кілька сторінок були присвячені добрим або трохи дивним новинам про них, німців, а наступні дві — дивним або недобрим новинам про інших: про страйк французів, про невдоволених греків, про кровожерливих ісламістів і про те, як в Америці акула відкусила руку студентові Гарварду.

Кукутіс ще встиг подумки пожаліти цього однорукого студента, але жалість якось аж надто миттєво перетворилася в упевненість, що цей студент обов’язково стане видатним ученим, адже чим менше у людини кінцівок, тим більше вона метикує головою! Та й найвидатніші вчені, котрі найкраще тямлять світобудову, вони ж узагалі паралізовані і живуть в інвалідних візочках. Тут Кукутісу і його власна нога згадалася. Та нога, з якою він уже багато літ тому попрощався. Згадалося, як довго він звикав без неї жити, а тоді довго звикав до дерев’яної ноги, й як багато тоді міркував. Про все думав: про світ, про війну, про Європу та смерть, про Литву та любов. І як тільки став на одну ногу коротшим, одразу ж думки його стали незмірно довшими, чіткішими, просто бери їх гамузом і в книжку записуй!

Кукутіс ніколи в житті не брав у руки газету зумисне. Щоразу газета потрапляла йому в руки випадково, і щоразу він потім досадував, що почав це читати чи переглядати. Вперше пережив таке, коли якась газетка — до речі, також німецькою — залетіла до нього в рів завдяки вітру. Вітер, мабуть, вирвав її з рук якогось офіцера і поніс обвугленою війною землею над вирвами, траншеями та бліндажами.

У тій газеті писалося про подвиги і про близьку перемогу. Але писалося німецькою, а поруч із Кукутісом у шанцях сиділи канадські солдати. Хтось курив, хтось писав листа на коліні, підклавши військовий планшет. А Кукутіс читав німецьку газету і дійшов до сторінки солдатських анекдотів. Спочатку навіть зрадів, подумавши, що зараз витлумачить канадцям німецькі солдатські анекдоти і вони разом посміються. Але німецький солдатський гумор не викликав навіть найменшої посмішки. І тоді наслинив Кукутіс пальця і висунув його з рову, щоб перевірити напрямок і силу вітру. Вітер дув у тил. «Гаразд, — подумав Кукутіс, — нехай там читають!» І підкинув газетку догори. Вітер її підхопив і відразу ж підняв на кілька метрів над землею. Тут же пролунав постріл, і газета сіпнулася, вражена кулею, але що їй, газетці,