Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1, Ян Фей"

Він знав, що армія кістяних шипів Білої Вежі вже була межею, але похитав головою, коли побачив, що молода людина змусила його втратити близько десяти відсотків сили своєї армії. На щастя, це був просто метальник списа-скелета.

Але навіть якби він виграв, це було б не так просто.

У центрі міста було ще кілька десятків гвардійців, більшість з яких були лицарями, яких узурпував Граудін. Він міг покластися на них, щоб протриматися деякий час, але в цій ситуації забрати барона було найбезпечнішим варіантом. Важко було сказати, чи зможуть вони протриматися до прибуття основних сил. Він не хотів ризикувати. Чорний Лицар подумав про це і мовчки подивився на захід.

Молода людина, наша боротьба все ще триває.

.

Кошмарний бойовий кінь чорного лицаря проїхав повз розкиданих солдатів і на максимально можливій швидкості увійшов у центр міста.

.

Він перетягнув свій довгий плащ по підйомному мосту, наче чорна блискавка, і наказав Лицареві на ґанку підняти підйомний міст і зачинити ворота. Він рішуче відмовився від ідеї реорганізувати тягар, що стояв за ним. Не кажучи вже про те, чи дасть молода людина йому час на це, Хаку не планував дозволяти їм кидатися в центр міста, щоб перешкодити йому скористатися ситуацією.

Що ж до того, чи були люди ззовні живими чи мертвими, то це не мало до нього жодного стосунку.

Коли генерал нежиті з Мадари переодягнувся в новий комплект обладунків і прибув на вершину стін, він виявив, що Брандо і його найманці вже досягли центру міста. Вони виявилися швидшими, ніж він очікував. Розпорошені солдати тікали вздовж стін замку Абіса, не в змозі їх зупинити. Він обернувся і побачив Граудіна, який стояв біля нього, одягнений у довгий шовковий халат. Обличчя його було бліде.

Лорд Тіамас? — не спитав барон.

.

Ми не можемо зупинити їх тут, Чорний Лицар опустив очі і холодно відповів: Якщо ти хочеш залишитися живим, ти повинен піти зі мною.

.

Барон був приголомшений.

А як щодо моїх чоловіків? — спитав він тихим голосом.

Чи можете ви їх контролювати? Золоті очі під металевою маскою холодно глянули на нього.

.

Граудін втратив дар мови.

Саме тоді, коли він збирався щось сказати, раптом почув крик здивування. Обоє одночасно повернули голови, якраз вчасно, щоб побачити, як від найманців виходить молодий чоловік у довгому халаті з трьома золотими візерунками, вишитими на рукавах. Він тримав у руці коротку палицю і вказував уперед. Шість золотих променів відразу простягалися від головної вулиці до вершини внутрішньої міської стіни.

.

Граудін був приголомшений. Це той архімаг, зупиніть його! — гаркнув Хаку.

.

Але було вже пізно. Лицар опустив руку і сказав:

Азу? Самоцвіт на кінчику посоха засвітився. Обмін давньою мовою?

.

Мани.

.

Шість золотих ліній ледь світилися і простягалися вниз. За лініями з повітря з'явилися три велетенські мости з каменю.

.

Запала повна тиша.

.

Дозвольте мені сьогодні відпочити. Мій жовчний міхур ось-ось лопне від виснаження. Треба якнайшвидше його відрізати. Якщо ви хочете знати, що станеться після цього, будь ласка, перейдіть до розділу, щоб прочитати більше розділів.

236

Розділ 236

.

Шість темних і холодних кам'яних мостів піднялися з посоха Сіель а і врізалися у внутрішні міські стіни. Земля сильно здригнулася, коли лицарі Граудіна вилізли з-за стін. Вони з жахом побачили, що між ними та їхніми ворогами більше немає жодної перешкоди.

.

На полі бою на мить запанувала тиша. Наче над головою кожного пролетів мовчазний ангел, від якого вони втратили дар мови.

Однак молодий маг відкликав свій посох і відступив. Потім він підвів голову і посміхнувся блідолицим лицарям на міській стіні.

У цей момент з-за спини почувся глухий стукіт копит.

Кавалеристи найманців вибігли зі спини Сіель а і в одну мить наздогнали молодого чарівника. Вони кинулися вгору по кам'яних мостах. Кіннота рушила вперед, і меч молодого лорда теж рушив уперед. Меч Бренделя відбивав холодне світло зірок і залишався нерухомим, немов відгукувався на ту саму команду

!

Напад! Знищ ворога!

Земля загуркотіла, і вираз обличчя шляхетних лицарів змінився. Велика кількість найманців кинулася вгору по стінах, але викликані Брандо істоти виявилися швидшими за них. Юнак відкинув свої карти і викликав двох Незайманих Архангелів, які були важко поранені в битві з Кабіасом і Хаку. Він дістав з кладовища карту Медісси і наказав Незайманим Архангелам атакувати. Архангели Світла змахнули крилами і пролетіли над головами кожного. В одну мить вони досягли вершини міської стіни, і з блиском мечів голови впали на землю. Хоча сила верхнього срібного ярусу була нічим не поступалася Кабіасу і Хаку, для цих благородних лицарів він був нездоланною горою. З Кабіасом як центром лицарі відступали один за одним. Здавалося, що єдиним вибором для них була втеча в паніці, і у багатьох з них не було іншого вибору, окрім як розвернутися і зіштовхнути один одного з вежі.

Незабаром в стіні утворилася щілина.

Бай Лен холодно пирхнув, побачивши це. Він не сказав ні слова і потягнув Граудіна в замок. Для нього життя цих людей не мало для нього значення. Він хотів лише переконатися, що Граудін у хорошому стані. Брандо, який звертав увагу на битву, бачив ту саму сцену. Він усміхнувся. Хаку все ще не розуміє природи людей!

Юний чарівник опустив голову і щось прошепотів Скарлетт. Молода дівчина трохи здивувалася. Якусь мить вона дивилася на нього, а потім з сумнівом пішла геть. Невдовзі після того, як вона пішла, поле бою відразу ж наповнилося криками.

!

Лорд Граудін врятувався!

!

Лорд Граудін врятувався!

.

Кілька знатних солдатів, які все ще чинили опір на стінах, злякалися, почувши крики. Вони не могли не обернутися, щоб не шукати Граудіна, але результат був очевидний. Лінія фронту остаточно похитнулася. Це було наче останньою краплею, яка зламала верблюдові спину. Коли лицарі Граудіна зрозуміли, що втратили свого володаря, вони повністю здалися, чинячи певний опір.

.

Поступово ситуація прояснювалася. Найманці кинулися в замок, як повінь, і опустили підйомний міст. Тоді Брандо повів своїх людей у замок. Для нього був ще останній бій.

Внутрішнє оздоблення замку було темним і незрозумілим. Коридори здавалися нескінченними, коли вони спускалися по спіралі вниз. Можливо, Грауден думав, що