Читати книгу - "Українське письменство"

«Антон Горемыка» («несравненно слабейший») та «Записки охотника» («не более сильные»). «Мужики», на думку Меншикова, то «драгоценный вклад в нашу науку о народе, быть может, самую важную из всех наук», а Чехов, як представник тієї науки, виявив «полное знание затронутой области, и знание важное по существу»[260]. Народницькі групи поставилися до твору стримано, а то й зовсім несприятливо. О. С. Суворін, наприклад, переказує, що «в Союзе писателей оказалось несколько членов, которые говорили, что Чехова следовало бы забаллотировать за «Мужиков»[261]. Відгукнувся і Михайловський, підупалий, хоч досить ще сильний літературний авторитет тогочасний, визнавши «Мужиков» за рассказ «далеко не из лучших» і принотувавши в ньому чимало (як на його погляд) «случайного, экземплярного, непропорционального и недоговоренного, несмотря на громкое и как бы суммирующее название «Мужики»[262]… Читацькій масі оповідання сподобалось: дехто сприйняв його, як «аргумент против идеализации деревни», дехто просто як літературну новину і цікаву (з огляду на полеміку) лектуру, — і чергова книжка чеховських оповідань з «Мужиками» та «Моей жизнью» розійшлася досить швидко. В листі до Суворіна з 2.V.1897 р. Чехов зазначає: «Получаю много писем по поводу здоровья и «Мужиков»[263]. Трохи пізніше, в листі до письменниці Л. О. Авилової він зазначає: «До сделки с Марксом книжка давала мне около 3½ тысяч ежегодно, а за последний год я, благодаря, вероятно, «Мужикам», получил 8 тысяч»[264].

Чим були «Мужики» для самого Чехова? В давній роботі Д. М. Овсянико-Куликовського «Чехов в 80-х годах» письменник схарактеризований, як типова людина своєї пори. З Чехова менш усього партійний чи то груповий літератор: він болюче відчуває всю тяготу обов’язкових норм та програм і раз у раз намагається робити по-своєму. Слова «солидарность», «единение молодых писателей», «общность интересов» видаються йому «взвинченной кружковщиной», задухою та тіснотою. Він нападається на журнальну партійність, «суху і бездарну». Він хоче бути свобідним художником — та й годі! «Моє святая святых — это человеческое тело, здоровье, ум, талант, вдохновение, любовь и абсолютнейшая свобода, свобода от силы и лжи, в чем бы последние две не выражались. Вот программа, которой я держался бы, если бы был большим художником»[265]. Коли Чехову пропонують писати до товстих журналів (мовляв, пора йому здобути марку «писателя с направлением»), він відповідає фрондою:

«Требование, чтобы талантливые люди работали только в толстых журналах, мелочно, попахивает предрассудком и вредно, как все предрассудки… Сотрудничеству в толстых журналах нельзя отказать только в одном удобстве: длинная вещь не дробится и печатается целиком. Когда я напишу большую вещь, пошлю в толстый журнал, а маленькие буду печатать, куда занесет меня ветер и моя свобода»[266].

З усім тим нема нічого помилковішого, як уважати Чехова письменником безідейним, чимсь на зразок «тусклого, туманного пятна, расплывающегося в общем фоне той апатии, бессодержательности, того отсутствия всякого присутствия, которое характеризует теперешнее трудное время», як уявляв його Михайловський в кінці 80-х рр.[267]. У цього «даром пропадающего таланта» (кваліфікація належить так само Михайловському) було своє виразне світопочуття, органічне і своєрідне сприймання життьового матеріалу. І перше, що характерне для нього — це віра в людський розум і науку, яка має забезпечити і забезпечить кращу будучину, віра в те, що через сто-двісті-кількасот літ життя радикально зміниться на ліпше. В своїх записних книжках, нотуючи художні спостереження та всякого роду курйози, він однаково фіксує і радикального журналіста-народника Протопопова, що, простягаючи на бенкеті келих Максимові Ковалевському, говорить: «П’ю за науку, якщо вона не шкодить народові» (це для нього непрощенна семінарщина й грубість!), і реакційного камерґера Фета, що кожного разу, проїжджаючи мимо Московського університету, зупиняє карету і плює через вікно в бік університетських будинків[268].

Отже, віра в науку… і прогнози: через сто-двісті років людське життя стане легке, культурне, витончене, комфортабельне. Це останнє слово не останнє місце має у мріях Чехова. Овсянико-Куликовський, наприклад, відзначає, що з Чехова великий апологет і цінитель так званих «культурных благ». «Расчетливость и справедливость говорят мне, что в электричестве и паре больше любви к человеку, чем в целомудрии и воздержании от мяса», — полемізує він з толстовською проповіддю в одному із листів до Суворіна. Відзначають цю рису і інші, сторонніші обсерватори. На думку одного з них, у Чехова було «чисто западное стремление к жизни чистой, хорошо прибранной, нарядной, и