Читати книгу - "Вільні, Foma"

     — Але ти тут.

     — Так. І це подарувало пристрасті розвитку. Три роки тому, я з братом і без приводу встрягали в бійки. І лиш чудом лишались живими. На районах де панують неписані закони, просочені вуличними поняттями, ми і подумати не могли, що колись побуваємо в Європі. Але восени він вже прилетить сюди.

     — З грязі в князі.

     — Ну, Я наполегливо вчився. Я все життя жив без батька. Той покинув мене, і уїхав в Китай працювати. Я був на нього ображений, але перед тим як я приїхав до Чехії, він повернувся і все пояснив усе. Натомість, поки його не було поруч в мене був дядько, який за останні гроші волів відправити мене вчитися. Я приїхав в Астану, і там виходиш, а над тобою височіють хмарочоси. Я памʼятаю який в мене був приємний шок. Дядько дав мені змогу навчатись в найкращому університеті. Я з провінції повинен був боротися за місце проти самих розпуприжених студентів, чиї пахани все життя башляли за них. Тому я кожного ранку ставив собі за мету вивчити більше ніж попереднього дня, і вже за пару місяців усі інші боролись за право бути другим після мене. Найкращому студенту давали грант на навчання в Москві, тому ті що без ілюзій, і сумніву — змагались за нього. Я не зайняв перше місце, але опанував програмування. Зʼїздили в Новосибірськ, там ми приймали замовлення з Америки, і вже за пів року не відмовляли собі ні в шмотках, ні в харчах. Я говорив мамі все життя, що я її забезпечуватиму. І коли повернувся, я змусив її звільнитись виплачуючи їй її місячну заробітню платню. Тому так. Я дійсно з низів піднявся, і стою тут з вами незважаючи ні на що.

     Я вдарив по руці Музі, і обійняв його:

     — Доля тебе не зломила.

     — Коли батько повернувся, то розповів мені, що памʼять наша не стала, як і справи. Тому варто записувати свої думки, щоб в самому кінці згадати ким ти був, і ким став. Через що пройшов. І куди прийшов.

     — Мудрості йому не займати.

     — Так. Він сильна людина.

     Розпрощавшись, я пішов до себе в кімнату. На пів години закривши очі, я підвівся і пішов на кухню готувати. Не розтягуючи процес, я на швидку руку сварганив собі картоплі з куркою, і швидко все зʼїв.

     Склавши все приладдя, я взяв книгу і пішов в лоббі.

     — Що читаєш?

     Я обернувся і побачив дівчину.

     — Літературу.

     — Ти з України?

     — Так.

     В коридорі зʼявився Лязат. Він якось дивно подивився на мене і пішов далі. За 2 хвилини за ним протягнулись ще кілька казахів, Джоєл і Мігель.

     — Ми з Сум. Я Лєра.

     — А я Настя.

     — Приємно познайомитись.

     Відрекомендувавшись я підвівся і пішов на вулицю. Сем вже був там, і вже протягував мені табак.

     — Не хочеш пройтись?

     — Ходімо.

     Я залишив книгу на лавці, і ми піднялись на верхні вулиці, де пройшлися крутими доріжками. На пагорбі був парк. Ми звернули на не асфальтовану стежку, і пішли вперед.

     — Я не сильно старший від тебе друже, але я теж не знаю, що таке любов.

     — Скільки болю вона завдає. Скільки безсонних ночей, і розірваних сердець за собою лишає.

     — Така плата за її творіння. Без любові не було б людства. Не було б і віри. І навіть найменших відчуттів, лише морок і моторошний запах смерті, який ніколи не покидав би наше нутро. Ми живемо тому що любимо.

     — І через цю любов вмирають люди. Любов до батьківщини, до рідних, і до своїх коханих людей. Чи дійсно це так?

     Сем ще раз затягнувся, тоді докуривши, дістав наступну і провадив:

     — Але ж причина не в смерті людей? Через ту чешку ти питаєш?

    — Але в глибині питання, не єдиною нею обмежується питання любові.

     — Не знаю друже. Вічне питання, на яке ніхто з нас не дасть відповіді. Ані в картинах, ані в піснях, ані в романах написаних пензлем змоченим у власних сльозах.

     Ми піднялись на самий верх пагорба. Звідти було видно три сусідніх района Праги. Там відкривався далекий горизонт, що трішки заспокоював розбурхану уяву.

     — Ми не в силах зрозуміти, але нам підвладно розмалювати себе тими почуттями, які нам довподоби.

     — Про що це ти?

     — Ти не зрозумієш, через що так сталося, що серце закохалося. Але ти можеш розмалювати себе любовʼю до неї. І як не вийде, то ти принаймні бачитимеш більший спектр своєї палітри. А коли вийде то, чи варто взагалі розуміти ті почуття, коли існуючими кольорами ти не обмежишся? А їх просто не зрозумієш, хоч як сильно ними не захопишся.

     — Можливо.

     Ми зустріли захід сонця, і пішли в магазин.

     — Я куплю вина і йдемо. Міна попросила.

     — Це так звуть чешку?

     — Анна-Марія її звати. А Міна — це кореянка.

     Я взяв вина і ми пішли в гуртожиток. На виході стояли Данило з дівчиною, яка працювала на рецепції, та ще два індуса з іншого боку.