Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

Так в астрономічних спостереженнях і радісному передчутті великого відкриття минуло понад десять днів. Навіть той факт, що ігровий час тепер плинув пришвидшено, допомагав йому у спостереженнях — рух небесних тіл ставав більш наочним.

На сімнадцятий день проголошеної епохи стабільності, через п'ять годин від передбачуваного світанку, Земля все ще була оповита нічною імлою. Натовпи людей стікалися до підніжжя піраміди, їхні незліченні факели мерехтіли на холодному вітрі.

— Сонце може більше і не зійти. Такий кінець чекав на Цивілізацію №137, — сказав Ван Мяо Мо-цзи, який стояв поруч і нещодавно був відзначений титулом «Укладача першого в історії вічного календаря».

Мо-цзи розгладив бороду і обдарував його поблажливою посмішкою впевненої у своїй правоті людини:

— Не хвилюйтеся. Сонце зійде найближчим часом. Я досконало вивчив принципи роботи механізму Всесвіту. Моє передбачення правильне.

Ніби підтверджуючи слова Мо-цзи, небо над обрієм забарвилося першими променями світанку. Натовп навколо піраміди вибухнув оваціями. Срібляста смуга світанку розпалювалася набагато швидше, ніж зазвичай, ніби Сонце, що сходить, намагалося надолужити згаяний час. Незабаром світанок заполонив уже половину неба, хоча Сонце ще навіть не вийшло з-за горизонту. Навколо було вже так ясно, немов настав полудень. Ван Мяо подивився на обрій і не зміг розрізнити нічого через сліпучі відблиски, що множилися з неймовірною швидкістю. Світла лінія горизонту вигнулася в ідеальну дугу з підставками на одному і на іншому краях поля зору. Незабаром він зрозумів, що бачить не обрій, а край висхідного, ні на що не схожого з баченого раніше, гігантського Сонця. Після того, як його очі звикли до яскравого світла, обрій знову з'явився на колишньому місці. Ван Мяо побачив стовпи чорного диму, що піднімаються на віддалі, котрі особливо яскраво виділяються на тлі сонячного диска, що світиться.

Вершник учвал мчав до піраміди в напрямку від Сонця, що сходить; сірий пил, здійнятий копитами, чітко виднівся на залитій світлом рівнині. Натовп кинувся врозтіч, і до Ван Мяо долетів хрипкий крик вершника:

— Зневоднюйте! Зневоднюйте!

Слідом за вершником мчали незліченні стада худоби, табуни коней і інші тварини. Вони горіли прямо на бігу і вкривали собою все, ніби величезна палаюча ковдра. Половина диска гігантського Сонця висіла тепер над обрієм, займаючи більшу частину неба; Земля, здавалося, повільно занурювалася уздовж блискучої стіни. Ван Мяо вже міг виразно розрізнити дрібні деталі на поверхні Сонця: вихори і бурхливі хвилі, що наповнюють море полум'я; сонячні плями, які безтілесними тінями переміщаються тільки по їм відомій траєкторії; сонячна корона, що ліниво розпростерла свої позолочені протуберанці.

А на Землі й ті, кого встигли зневоднити, й інші, ще живі, горіли однаково, подібно до полін у жерлі печі. Полум'я, що пожирало їх, було яскравіше, ніж розпечене до червоного вугілля, але швидко вигорало.

Гігантське Сонце й далі зростало, і незабаром заповнило більшу частину неба. Ван Мяо підняв очі, і раптом йому здалося, що він дивиться не вгору, а вниз, і поверх-ня Сонця стала охопленою полум'ям поверхнею Землі, і він відчув, як падає у це блискуче пекло. Озера і ставки почали випаровуватися, хмари білої пари з'являлися повсюдно, немов ядерні гриби. Вони піднімалися вгору, зникали, залишаючи колишні озера покритими попелом згорілих заживо.

— Епоха стабільності продовжиться. Всесвіт є механізмом. Я створив подібний механізм. Епоха стабільності продовжиться. Всесвіт...

Ван Мяо повернув голову. Голос належав Мо-цзи, чиє тіло вже горіло. Його постать була охоплена високим жовтогарячим стовпом вогню, шкіра зморщувалася й обвуглювалася. Але очі, як і раніше, випромінювали впевнене сяйво, яке не міг загасити навіть пожираючий його вогонь. Руки, уже згорілі дотла, ще стискали жменьку попелу, що була колись першим вічним календарем.

Тіло Ван Мяо горіло так само, як і все навколо. Він підняв руки і побачив два палаючі факели.

Сонце швидко досягло точки заходу, і незабаром сховалося за обрієм. Земля цього разу, здавалося, опускалася уздовж стіни, засіяної діамантами. Сліпучий захід за помахом чарівної палички змінився глибокою ніччю, ніби пара гігантських рук накинула чорну тканину над світом, оберненим на попіл. Земля випускала тьмяно-червоне світіння, немов вуглина, вийнята з печі. На корот ку мить Ван Мяо побачив зірки, але незабаром пара і дим заволокли небо і закутали все на Землі, що палала. Світ занурився в темряву хаосу. На тлі всього з'явився червоний рядок:

Цивілізація №141 була знищена в полум'ї. Ця цивілізація змогла досягти у своєму розвитку часів імперії Східна Хань.

Ядро цивілізації збереглося. Воно дасть паростки в майбутньому і розвиватиметься в непередбачувано-му світі «Трьох тіл» і далі. Ви зможете знову увійти у гру.

* * *

Ван Мяо звільнився від V-костюма. Трохи отямившись, він знову дійшов висновку, що «Три тіла» навмисно намагається створити відчуття відірваності від навколишньої дійсності, хоча насправді має глибокий зв'язок із реальним світом. Також навколишня дійсність з усією своєю претензією на складність на перевірку виявлялася досить простою річчю, подібно до панорами «День поминання предків на річці Бяньхе».

* * *

Наступного дня Ван Мяо, як і обіцяв, з'явився в Центрі дослідження нанотехнологій. Крім розгубленості колег, спричиненої його відсутністю, усе було в порядку. Робота, як завжди, виявилася ефективним заспокійливим засобом, і поки він був захоплений вирішенням робочих питань, то навіть і не згадував про свої колишні страхи. Ван Мяо навмисно цілий день не давав собі перепочинку і вийшов з лабораторії, коли вже стемніло. Щойно він покинув будівлю Центру, примари кошмарів, що мучили його, знову ожили. Йому здавалося, що зоряне небо, яке розкинулося над ним, — збільшувальне скло, а він — лише об'єкт дослідження під пильним поглядом спостерігача, від якого ніде не сховатися.

Йому терміново потрібно зайняти себе чимось. Він подумав про матір Ян Дун — Є Веньцзє і попрямував до неї.

Є Веньцзє була вдома одна. Коли Ван Мяо увійшов, вона сиділа на дивані й читала книжку. Він зауважив, що жінка страждала одночасно і на короткозорість, і на далекозорість: їй доводилося міняти окуляри з пари для читання на пару для повсякденного життя. Вона була дуже рада бачити Ван Мяо і запевнила, що зараз він має набагато кращий вигляд, ніж коли приходив провідати її минулого разу.

— Це все ваш женьшень, — відповів Ван Мяо з усмішкою.

Є Веньцзє заперечливо похитала головою.

— Той, що я тобі дала, не надто добрий. Навколо бази нам вдавалося знайти