Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

— А що є тією рушійною силою, яка призводить у нерегулярний рух обидві сфери?

— Сила вогняного моря Всесвіту, звичайно.

— Але розмір і яскравість світіння Сонця змінюються. У вашій моделі двосферного Всесвіту характеристики Сонця мають бути постійними або хоча б змінюватися лінійно. Навіть якщо яскравість вогняного моря зовні непостійна, то розмір отвору на зовнішній сфері повинен залишатися незмінним.

— Ваше розуміння моєї моделі занадто спрощене. Оскільки характеристики навколишнього вогняного моря постійно змінюються, обидві сфери стискаються або розширюються відповідно. Це і призводить до змін у розмірах і яскравості Сонця.

— А як щодо летючих зірок?

— Летючі зірки? Чому ви постійно згадуєте про них? Вони не так важливі для розуміння устрою Всесвіту. Може бути, це всього лише випадкові частки космічного пилу, що літають між двох сфер.

— Не думаю. Я вважаю, що летючі зірки надзвичайно важливі. Крім того, як ваша модель інтерпретує раптове згасання Сонця в часи Конфуція?

— Це дуже рідкісний феномен. Можливо, воно було результатом простого збігу — якась хмара або темна пляма у морі вогню пройшла якраз навпроти отвору у зовнішній сфері.

Ван Мяо показав пальцем на велику мідну кулю:

— Отже, це ваша модель Всесвіту?

— Так, цей механізм з точністю відтворює будову Всесвіту. Складний механізм зубчастих коліс, який спричиняє рух кулі, імітує сили вогняного моря, що впливають на сфери зовні. Закони цих сил впливу засновані на розподілі полум'я в морі вогню і течій самого полум'я в морі. Ці закони — моє відкриття після сотень років спостережень.

— Ваша куля може розширюватися і стискатися?

— Звичайно, якраз зараз вона повільно стискається.

Ван Мяо взяв за статичний візуальний орієнтир поруччя на краю платформи і, зіставивши з розмірами кулі, дійшов висновку, що Мо-цзи каже правду.

— І всередині міститься менша куля?

— Звичайно. Корпуси двох куль з'єднані між собою складним приводним пристроєм.

— Справді, дуже майстерний механізм! — щиро похвалив Ван Мяо. — Але я не спостерігаю на зовнішній кулі великого отвору, щоб світло проникало на поверхню внутрішньої.

— Там його й немає. Замість цього я встановив на внутрішній поверхні більшої з куль джерело світла, щоб імітувати такий отвір. Це джерело працює завдяки флуоресціюючій речовині сотень тисяч світлячків. Я використовую холодне світло, позаяк оболонка внутрішньої кулі виконана з напівпрозорого гіпсу, який має погану теплопровідність. Так я вирішив проблему нагромадження надлишкового тепла всередині кулі, і відповідно спостерігач може перебувати більше часу всередині.

— Усередині кулі є людина?

— Зрозуміло, що є. Канцелярський службовець стоїть на платформі, яка розташована в центрі кулі і з'єднана ремінною передачею з механізмом руху куль. Після того як ми створили цю модель, що достовірно імітує поточне місцерозташування об'єктів у Всесвіті, рух моєї моделі надалі має точно прогнозувати майбутні зміни у ньому, зокрема рух Сонця. Після того як службовець запише дані спостережень, ми нарешті створимо точний календар. Це мрія сотень цивілізацій до нас! І схоже, ви прийшли у вдалий час. Згідно із зібраною інформацією в результаті спостережень за допомогою моєї моделі, нас очікує чотирирічна епоха стабільності. Імператор У-ді[44] щойно випустив едикт про відродження свого народу на підставі мого передбачення. Чекатимемо сходу Сонця!

Мо-цзи викликав ігровий інтерфейс і злегка пришвидшив перебіг ігрового часу. Червоне Сонце піднялося над горизонтом, і лід на численних озерах на навколишній рівнині почав скресати. Ці озера були приховані від очей товстим шаром пилу і здавалися просто частиною рівнини, але тепер своєю дзеркальною гладдю нагадували широко розплющені очі самої Землі. З висоти піраміди Ван Мяо не міг розрізняти в деталях процес відродження, але дедалі більше людей збиралися на берегах озер, подібно до полчищ мурах, які прокидаються після зимової сплячки. Світ укотре відроджувався до життя.

— Хіба ви не збираєтеся приєднатися до цього свята життя? — запитав Мо-цзи вказуючи вниз, до підніжжя піраміди. — Насамперед жінка, що пробудилася до життя, вимагає любові і ласки. Більше немає ніяких причин вам тут затримуватися. Гра закінчена. Я — переможець.

— Як зразок інженерного мистецтва ваша модель Всесвіту справді незрівнянна, але щодо можливості її використання у функції базису для передбачень... Чи можу я скористатися вашим телескопом, щоб зробити певні астрономічні спостереження?

— Звичайно, якщо вам буде завгодно, — Мо-цзи запросив до великого телескопа.

Ван Мяо підійшов і, оглянувши його, одразу запитав:

— Як я можу його використовувати для спостереження за Сонцем?

Мо-цзи вийняв скалку чорного скла з дерев'яного футляра:

— За допомогою цього фільтра із закіптюженого скла, — вимовив він, вставляючи його перед окуляром телескопа.

Ван Мяо спрямував телескоп на Сонце, що поминуло вже половину шляху до точки зеніту. Уява Мо-цзи заслуговувала похвали: Сонце насправді видавалося дірою, що веде до безмежного моря вогню; невеликий отвір у величезний зовнішній світ.

Але, придивившись до Сонця уважніше, Ван Мяо побачив, що воно все таки відрізняється від звичного нам у реальному світі. Сонце тут містило чітко виражене ядро і було схоже на людське око — «зіниця» хоча й була невеликою за розмірами, але мала щільну структуру і випускала яскраве світіння. Шари, що оточували її, навпаки, мали димчасту, газоподібну будову. Той факт, що він міг бачити крізь зовнішні шари ядро неозброєним оком, доводив: ці прошарки були прозорі або напівпрозорі, і світіння, що виходило від них, радше було просто розсіяним світлом, яке випускало саме ядро.

Побачене у структурі Сонця знову змусило Ван Мяо глибоко задуматися. Він укотре переконався, що розробники гри навмисно сховали величезну кількість інформації і підказок за зовні простими зображеннями, щоб тільки гравці, які володіють спеціальними знаннями, змогли її знайти і розшифрувати. Що більше він розмірковував про природу Сонця на підставі отриманих даних, то більше йому здавалося, що він перебуває на правильному шляху до вирішення ключової загадки. Наразі через пришвидшення плину часу у грі рух Сонця пришвидшився, і воно вже хилилося до заходу. Ван Мяо встав, навів телескоп на Сонце і вже не випускав його із фокусу, поки воно повністю не сховалося за обрієм.

Настала ніч, і по всій долині спалахнули багаття, наче дзеркальне відображення небосхилу, засіяного міріадами зірок. Ван Мяо вийняв із телескопа фільтр із закіптюже-ного скла і далі спостерігав за зірками, мимохіть шукаючи поглядом летючі. Незабаром він побачив,