Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь"

V. Тимчасом як Росія була повергнута татарами в бездіяльність і заціпеніння, великий язичник, Гедимін, вивів на сцену тодішньої історії новий народ, — народ бідний і життям, і засобами до життя, народ, який заселяв дикі соснові ліси нинішньої Білорусії, який ще носив звірячу шкуру замість одягу, ще боготворив Перуна і поклонявся древньому вогню в гаях, які ще не знали сокири, платив раніше данину руським князям, — відомий під назвою литовців. І цей народ за свого князя Гедиміна став найвизначнішим на величезному північному сході Європи! Тоді міста, князівства і народи на заході Росії були якісь обривки, обрізки, що лишилися за межею татарського поневолення. Вони не становили нічого цілого, і тому литовський завойовник ледь не одним рухом язичеських військ своїх, досконало створених ним, підкорив своїй владі весь простір між Польщею і татарською Росією. Потім рушив він війська свої на південь, у володіння волинських князів. Цілком природно, що успіх супроводив його скрізь. Проте в Луцьку князь Лев чинив великий опір, але не в силі був відстояти земель своїх. Гедимін, призначивши старост і начальників, ішов далі на південь, аж до серця Південної Росії, до Києва. Луцький князь Лев, який утік, встиг якось умовити київського князя Станіслава вийти з своїми нечисленними дружинами назустріч грізному переможцеві; дружини були посилені союзниками-татарами; але все тікало перед могутнім литовцем. Гедимін, розгромивши їх при річці Ірпені, вступив з тріумфом у Київ, що мав на собі свіжу печать татарських відвідин, і настановив у ньому правителем князя Міндова Ольшанського, який прийняв грецьку віру. Отже, литовський завойовник у самих татар вирвав землю, яка була майже перед очима у них! Це повинно було б, здавалось, викликати боротьбу між двома народами, але Гедимін був людиною розуму міцного, був політик, незважаючи на видиму свою дикість і свій час темряви. Він умів зберегти дружбу з татарами, володіючи віднятими у них землями і не платячи ніякої данини. Цей дикий політик, що не знав письма і поклонявся язичеському богові, у жодного з підкорених ним народів не змінив звичаїв і давнього правління: все залишив по-старому, підтвердив усі привілеї і старшинам суворо наказав поважати народні права, ніде навіть не відзначив шляху свого спустошенням. Цілковита нікчемність народів та інших історичних осіб, що оточували його, надають йому якогось велетенського розміру. Він помер в 1340 році; мертвий був посаджений на коня зі своїм зброєносцем, з мисливськими собаками, соколами і спалений за язичеським звичаєм литовців. Слідом за ним такі самі два сильні характери, Ольгерд і Ягайло, піднесли Литву, застосовуючи ту саму політику до приєднаних народів.

VI. І ось Південна Росія, під могутнім захистом литовських князів, цілком відокремилась від Північної. Всякий зв’язок між ними порвався; склалися дві держави, що називались однаковим ім’ям — Руссю, одна під татарським ігом, друга під одним скіпетром з литовцями. Але вже зносин між ними не було. Інші закони, інші звичаї, інша мета, інші зв’язки, інші подвиги склали на якийсь час два цілком різні характери. Показати, як це сталося, — становить мету нашої історії. Але насамперед треба кинути погляд на географічне положення цієї країни, що неодмінно має передувати всьому, бо від того, яка земля, залежить спосіб життя і навіть характер народу. Багато чого в історії вирішує географія.

Ця земля, яка дістала потім назву України, земля, яка простягається на північ не далі 50° широти, більше рівна, ніж гориста. Невеликі пагорби зустрічаються дуже часто, але нема ні одного гірського пасма. Північна її частина перемежається лісами, в яких колись були цілі зграї ведмедів і диких кабанів; південна вся відкрита, вся з степів, буйно родючих, які, проте, тільки коли-не-коли засівалися хлібом. Незайманий і могутній ґрунт їх сам по собі зрощував безліч трав. Ці степи кишіли стадами сайгаків, оленів і диких коней, які бродили табунами. З півночі на південь проходить великий Дніпро, обплутаний віттям річок, що впадають в нього. Правий берег його гористий і являє собою чарівні і разом круті місця; лівий — весь в лугах, вкритих гаями, що затоплялися водою. Дванадцять порогів — скель, які виросли з дна ріки, — недалеко від впадіння його в море перепиняють течію і роблять плавання по ньому надзвичайно небезпечним. Коло порогів водився вид диких кіз — сайгаки з білими лискучими рогами, з м’якою, атласною шерстю. Раніше води в Дніпрі були вищі, розливався він ширше і далі затопляв луги свої. Коли води починають спадати, тоді краєвид захоплюючий: всі високі місця виходять і здаються незліченними зеленими островами серед неозорого океану води. У Дніпро впадає тільки одна судноплавна ріка, Десна, що проходить у Північній Україні, з лісистими берегами, майже з обох боків затоплюваними водою; але й ця ріка тільки в деяких місцях судноплавна. Крім того, на півночі Остер і частина Сейму, на півдні Сула, Псьол, з рядом краєвидів, Хорол та інші; але ні одна з них не судноплавна. Сполучення ніякого нема, продукти не могли взаємно розмінюватися, — і тому тут не міг і виникнути торговий народ. Всі ріки розгалужуються посередині, ні одна з них не текла на рубежі й не була природною границею з сусідніми народами. Чи на північ з Росією, чи на схід з кипчакськими татарами, чи на південь з кримськими, чи на захід з Польщею, — скрізь вона граничила полем, скрізь рівнина, з усіх боків відкрите місце. Якби була хоч з одного боку природна границя з гір або моря — і народ, який оселився тут, вдержав би політичне буття своє, склав би окрему державу. Але беззахисна, відкрита земля ця була землею спустошень і нападів, місцем, де стикалися три ворогуючі нації, угноєна кістьми, утучнена кров’ю. Один татарський наїзд руйнував усю працю хлібороба: луги і ниви витоптувалися кіньми і випалювались, легкі житла зносились дощенту, жителі розганялись або виганялись у полон разом з худобою. Це була земля страху, і тому в ній міг скластися тільки народ войовничий, сильний своїм з’єднанням, народ одчайдушний, все життя якого було б повите і випестуване війною. І ось вихідці вільні й невільні, бездомні, ті, яким нічого було втрачати, для яких життя — копійка, буйна воля яких не могла терпіти законів і влади, яким скрізь загрожувала шибениця, розташувались і вибрали найнебезпечніше місце перед очима у азіатських завойовників — татар і турків. Цей натовп, розрісшись і збільшившись, склав цілий народ, який надав свого характеру і, можна