Читати книгу - "Правда про Росію, Астольф де Кюстін"

Це слово графа. Але я, з його дозволу, писав у тому самому сенсі, проте в злагіднених висловах...»

Можна собі уявити, яких то саме «незлагіднених висловів» вживав Бенкендорф на адресу нефортунного Кюстіноборця — Ґреча!

Лист цей ще мандрував у торбах гінців, як Ґреч 13 листопада знову пропонував Дубельтові свої послуги щодо систематичного опрокидування закордонних творів.

25 листопада Дубельт відповів, що Бенкендорф дуже холодно поставився до ґречівських пропозицій і нарешті граф висловився, що він нічого не добивався від Ґреча, який сам запропонував спростувати Кюстіна, отже Ґреч сам мусив бачити, що переважатиме — плюси чи мінуси, прибутки чи видатки. Зрештою, Бенкендорф дав був згоду на покриття видатків, але як ціла справа з походом проти Кюстіна стала з вини Ґреча через газети відомою, то нехай Ґреч «робить як хоче та як знає й зі мною припинить усяке про цю справу листування».

Все ще не одержавши грізної відповіді з 18 листопада, Ґреч звертається до Дубельта з благанням надіслати йому грошенят, бо від продажу своєї книги проти Кюстіна йому повернуться гроші не так швидко.

Наступного дня Ґреч просить вшанувати перекладчика пана Коцебу придворною камерюнкерською гідністю за переклад на німецьку мову відповіді на твір Кюстіна.

Але от Ґреч нарешті одержав листа з припиненням дипломатичних зносин... 6-го грудня Ґреч відповідає жалісливим белькотінням, в якому, крім слів, нічого немає. Ясна річ, що оголошення таємниці не трапилось би, якщо б через честолюбивість він не базікав про що не слід.

Дубельт відповів 19 грудня 1843 року, що Бенкендорф подбає про камерюнкерство для невтомного працівника в «поході Суворова на Кюстіна», п. фон Коцебу.

У січні 1844 року приїхав до Петербургу драмописець Оже, зустрівся кількакратно з Бенкендорфом та Дубельтом, але потім раптово їхні взаємини урвались. Принаймні на одній з його цидулок (записок) є резолюція, Дубельтовою рукою: «Граф наказав ніяких справ з ним не мати!!»

Бенкендорф просив міністра закордонних справ Нессельроде, подякувати дбайливому Коцебу. Палкін доручив виплатити йому річне утримання.

Дубельт повідомив Ґреча про винагороду для фон Коцебу. Ґреч цього й чекав, щоб 29 березня скласти Дубельтові подяку за уважне ставлення до його пропозиції. Далі він зручно перестрибує на себе самого й висловлює сподівання, що колись може й не лише на перекладчика, а й на автора виправи на Кюстіна буде знову звернена увага. Це висловлене в таких неперевершено рептильних висловах, що варто ці рядки навести у незрівняно солодкій мові первотвору:

«Із вніманія, оказаново пєрєводчіку маєй кніжкі, заключаю, что і сочінітєль єйя когда-нібудь абратіт на себя вніманіє сваімі усєрднимі і посільнимі трудамі, і в сєй сладостной надєждє, пітающєй мєня уже нєсколько лєт пріятнимі цвєтамі, прєдвєстнікамі плодов, чєсть імєю прєбить с істінним високопочітанієм і душевною прєданностію Вашево прєвасхадітєльства фсєпакорнєйший слуга. Н. Ґреч.»

До цих гречівських вправ у московській елоквенції (красномовність.) М. Лемке зазначив, що з актів не видно, чи дочекався Ґреч якихось плодів більш істотних, як квіти, на яких спочивали видавці «Северной Пчєли», врятовані Третім Відділом від всякої конкуренції. Бенкендорф міг відмовитися від звороту видатків Греча на похід проти Кюстіна, але Ґреч мав цілком «забезпечене існування», бо справді був одним з видавців урядової монопольної петербурзької газети «Северная Пчела», яка щороку приносила своїм власникам Ґречові та Булгаринові чималі прибутки.

Ці палкінські Еренбурги були багаті люди...

XX

МОСКАЛІ ПРО КЮСТІНА

САМІ МОСКОВСЬКІ СУЧАСНИКИ КЮСТІНА, ДОСИТЬ ЧИСЛЕННІ, ВИСЛОВЛЮВАЛИ ЧАСТО ПРО РОСІЮ ГІРКУ ПРАВДУ Й ДУМКИ, НЕ МЕНШ ГОСТРІ ТА ВБИВЧІ, НІЖ ЦЕЙ ФРАНЦУЗЬКИЙ ПОДОРОЖНІЙ.

Про це тим більш належить нагадати, бо в наші часи московські еміграційні борзописці всіма способами намагаються знецінити незабутній твір Кюстіна, звинувачуючи його в брехливості, ворожості до Росії та її народу і т. і.

В дійсності Кюстін по приїзді до Палкінського райху став лише переконаним та послідовним ворогом деспотизму, що в москалів здавна зветься «самодержавієм». Крім того він цілком правильно відгадав та відчув, що москалі вимагають до підбою цілого світу. Отже, немає нічого дивного, що тепер, коли москалі готуються здійснити свої стародавні наміри і вже навіть встигли підкорити та підбити мало не половину земної кулі, книга Кюстіна стала гостро актуальною. З другого боку москалі соборно і всенародно проголосили маркіза ворогом Росії ч. I.

Не будемо тут згадувати думок Чаадаева, які значною Мірою перебрав Кюстін. Але згадаємо інших.

Відомий московський історик С. М. Соловйов у своїй характеристиці Палкіна надзвичайно близько нагадує Кюстіна. Соловйов каже, що «на обличчі Ніколая історик читає страшні біблійні слова: Мане, текел, фарес — «зважено, підраховано, поділено!»

Деспот по своїй природі — мав інстинктовну відразу до кожного руху, до кожного вислову особистої свободи та самостійности. Ніколай любив лише бездушний рух військових мас на команду. Це був страшний вирівнювач, усі люди були перед ним рівні й він сам особисто мав право роздавати їм таланти, розум, усе, що ми звемо дарами Божими. Інша справа, що в цім нечестивім замаху на права Бога він безнастанно помилявся. Він до скону не занехав своїх поглядів та напрямку, до скону ненавидів та гнав людей, що визначалися понад загальний рівень з ласки Божої; до скону він оточував себе пересічними людьми й цілковитими нездарами, відзначеними з примхи зверхносте, з ласки імператора.

Не знаю, в якого другого деспота такою мірою виявлялася ненависть до особистих гідностей вроджених та працею набутих, як у Ніколая.»

Далі Соловйов пише, що за Ніколая, військовик, як ціпок, що звик не міркувати, а виконувати та привчати інших до виконання без надуми, вважався найкращим, найздібнішим керівником усюди; чи він мав якісь здібності, знання, досвід у доручених йому справах — на це не звертали жодної уваги. Фронтовики запосіли всі урядові посади, а з ними запанувала темрява, сваволя, грабіжництво, всіляке безладдя. Нагляд став метою суспільного та державного життя. Все творилося про око на те, щоб державний деспот приїхав, глянув та прорік: «Добре! Все як слід!» Звідсіль все покладалося на зовнішність. Внутрішній розвиток припинився. Начальники виставляли Росію перед імператором на оглядини на великих дорогах — і тут було все добре, все до ладу, а як було далі — туди ніхто не заглядав; там був чорний двір.» (Записки С. М. Соловйова, Вєстнік Європи, 1907, май, с. 41-44; наведено за Лемке «Нік. жандарми і література», с. 1-2).

Соловйов був найвидатнішим московським істориком середини