Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

Крихітна, скромно обставлена ​​кухня теж не мала секретів, прихованих камер і клопів. Серверна виявилася набагато цікавішою. Тут польська держава не економила. Тихе гудіння кондиціонера забезпечувало постійну температуру. У стійці містився потужний обчислювальний блок, з якого виходили товсті пучки кабелів, які зникали в численних каналах. Кіка вставила флешку з програмою-сканером в USB-роз'єм і вийшла з кімнати. У неї було п’ятнадцять хвилин, перш ніж програма перевірить сервер і виявить будь-які несанкціоновані зміни.

Вона провела сканером по стінах кабінету. Біля вхідних дверей сканер пропищав: вентиляційний отвір. Вона почала оглядатися в пошуках стільця, коли почула голос Толяка.

- Йдіть-но сюди . Давай я тобі дещо покажу.

Кіка покинула знахідку. Обох чоловіків вона знайщла у кабінеті Ваймана. Вони дивилися в певну точку в кутку кімнати, десь там, де стикалися стіна та стеля. Вона подивилася, але нічого там не побачила.

- Що? – запитала вона.

- Веб-камера з мікрофоном, – відповів Толяк.

Кіка підійшла ближче. Стіна обклеєна немодними візерунчастими шпалерами злегка вицвілих кольорів. Вона все одно не помітила нічого незвичайного. Тільки коли посвітила ліхтариком, то помітила невеликі пошкодження кольорового паперу, що вкривав стіну.

- Камера? Де – спитала Кіка, бо як не намагалася, жодної лінзи не побачила.

Толяк виліз на табурет, поставлений біля стіни, якийсь час повозився в кутку, а потім зістрибнув на підлогу.

На його руці був пластир товщиною не більше міліметра, вкритий візерунками, ідентичними шпалерам. Його довжина була приблизно чотири сантиметри. Навіть зблизька це ніяк не було схоже на електронний пристрій. Приклеєний на стіну він робився непомітним.

- Що це? Я ніколи не бачила нічого подібного, - сказала Кіка.

- Я теж, – додав Кшептовський.

- А от я - так, – вираз обличчя Толяка був ще похмуріший, ніж зазвичай. – У жовтні я мав серію дуже цікавих зустрічей у Вашингтоні з людьми з контррозвідки ФБР. Вони показали мені деякі прилади, які щойно почали використовувати. Це також.

Настала тиша.

- Американська іграшка? – першим заспокоївся Кшептовський.

- Нанотехнології. Не виявляється датчиками. У цій частині розміщено об’єктив, мікрофон, пам’ять, живлення та модем для передачі даних, які можна завантажити через Bluetooth. А ще є датчик руху. Ця зараза може працювати сто годин без підзарядки акумулятора.

- Якщо її не виявлено датчиком, як ви її знайшли?

- Чиста випадковість. Мені навіть на думку не спало шукати. Я посвітив ліхтариком і побачив тінь. При ближчому розгляді виявилося, що в одному місці шпалери трохи порвані. А поруч – мінімальне потовщення. Ви можете побачити більше через збільшувальне скло. Якби я не бачив таку штуковину раніше у Вашингтоні, я б на сто відсотків її проігнорував.

- Американці поставили Ваймана під нагляд? – хотіла знати Кіка.

- Думаєш, що це неможливо?

Вона думала про це. Союзники по той бік Атлантики любили бути добре поінформованими. І вони, звичайно, припускали, що їхні партнери не розповідають їм усе. Тому вони вдавалися до різних хитрощів, щоб розширити свої знання. Проте, попри все, прослуховування Альянсом на одному з ключових об’єктів європейської безпеки межувало зі скандалом. Звісно – якби американці захотіли скористатися цими знаннями.

- Можливо, це все-таки ГРУ чи ФСБ. Вони отримали пристрій і приліпили його Вайманові? – міркував Кшептовський.

- Дуже малоймовірно, – заперечив Толяк. – Янкі знають, як захищати речі, які їм справді важливі.

- Шкода. Ми б вирішили проблему витоку, — зітхнула Кіка.

- Навіть якщо припустити, що апарат встановили на замовлення росіян, не зовсім, – заперечив великий горець. Незважаючи на втому, він виглядав зосередженим. – Ми знаємо лише те, звідки надходила інформація. Однак ми не знаємо, чи допомагав їм Ференц.

- Сумніваюся, що росіяни зможуть роздобути такий пристрій і дати його Ференцу, щоб він засунув його в кабінет свого начальника. Повторюю: американці дуже пильно охороняють свої електронні рішення – охолодив їх Толяк. – Тому замість однієї загадки ми маємо дві: як росіяни дізналися про пересування Ваймана та команди у зв’язку з Москалевичем і попередніми інцидентами, а по-друге, хто шпигував за Вайманом.

- Хіба що все це поєднано, – сказала поліцейська.

- Я цього не бачу. – Кшептовський знеохотився. Цей день починав впливати навіть на нього. Приїжджаючи до Києва, він не очікував вражаючих успіхів, але змушений був визнати, що вони насправді ганялися за хвостами.

- Олдріч Еймс. Роберт Ханссен[17], - Толак і Кіка сказали одночасно.

Кшептовський дивився на них з виразом людини, яка чує дзвони, але насправді не знає, з якого костелу цей звук.

- Двоє високопоставлених російських агентів, один у ЦРУ, інший у ФБР, – пояснив Толяк, оцінюючи Кіку. – Перший працював головою контррозвідки ЦРУ, яка займалася Радянським Союзом. Янкі довго оговтувалися від втрат.

- Ви вважаєте, що хтось із ЦРУ стежив за Вайманом, щоб надати дані росіянам? – У голосі закопанця пролунав скептицизм.

- Поки ми не знайдемо іншого пояснення, давайте припустимо, що це могло бути так.

Кіка озирнулася.

- Ми досі не маємо уявлення про те, хто встановив прослуховування та скачував з нього дані, – зазначила вона.

Толяк погодився з цим. Вони зробили перший крок, але попереду було ще кілька. Кіка відкрила рот, щоб розповісти йому про знахідку в офісі, але Толяк випередив її. Він дістав телефон і набрав номер начальника розвідувального центру.

***

Машина стояла на світлофорі. Звук телефонного дзвінка змусив Ференца стрепенутися й пробудив Ваймана від глибокої задуми.

Толяк.

- Можеш говорити? – почув майор.

Він увімкнув протокол шифрування на своєму мобільному телефоні.

- Говоріть. Коротко. У мене скоро зустріч.

- У вашому офісі занадто голосно.

Вайман напружився. Щоранку він сканував стіни та меблі та за допомогою спеціальної програми перевіряв комп’ютер. Він ніколи ні на що не натикався.

- Ти впевнений? – запитав він, намагаючись говорити нормально.

- Так. Питання в тому, чи можемо ми щось з цим зробити.

За звичайних обставин загадковий спосіб розмови через зашифрований зв’язок надзвичайно розважив би його. Але він усвідомлював, що в машині був не один. Раптом він почав підозрювати, що звинувачення проти Ференца можуть мати раціональні підстави. Капітан мав вільний і фактично необмежений доступ до свого офісу – і знову став головним підозрюваним.

Толяк запитав його про те, як виявити особу, яка встановила прослуховування.

Так. Був спосіб.

Не звертаючи уваги на погляд Ференца, Вайман вийшов з машини, відійшов на безпечну відстань і вимовив три короткі речення.

***

- Добре, – оголосив