Читати книгу - "Князівство Трояндового Хреста, Марчін Швьонтковський"

– А саме?

– Я дам тобі етеромантів.

– Це ж звідки?

– Це вже моя турбота.

Карл відсахнувся і вже відкрив рота, щоб щось сказати, але вона втрутилася:

– Ти обіцяв вислухати мене.

– Обіцяв. Пробач мені.

Катаріна перевела подих і на одному видиху сказала:

– Увійдемо до Німеччини разом. В мене теж є князівство, яке треба відвоювати. Ти даси солдатів і генералів, я дам золото і військо етеромантів. Ми відвоюємо Палатинат, а потім і Тальфінген.

Сталося. Вона зіграла ва-банк. Ідея, яку Катаріна щойно виклала, проростала в ній ще з балу у стадхаудера. Від того, що вона перевела в слова те, що задумала, голова її йшла обертом. Графиня знала, що план цілком здійсненний, особливо після захоплення і чудесного одужання Еркісії, які мали відіграти в ньому досить важливу роль. Вона знала, що з Віттельсбахами це може спрацювати. У неї було що запропонувати, і сама вона була в чудовому становищі для переговорів. Все залежало від реакції молодого принца – чи сприйме він її як серйозного співрозмовника, чи як навіжену дівчину. Катаріна чекала, затамувавши подих.

– Я... Це... Гм... – замислився Віттельсбах. Але тільки на мить. – Сам не вірю, що кажу це, але це має сенс. Але мені потрібно знати більше подробиць. Набагато більше. І порадитися з кількома людьми.

– Мені теж.

– Ти ж не чекаєш, що я розкажу тобі всі свої секрети. Ми ж ледве знайомі.

– Навзаєм. Пропоную обмежитися тим, що тимчасово станемо довіряти один одному. Просто скажи мені: коли ти їдеш до Нассау?

– Я не їду в Нассау. У цьому ти помиляєшся. Я матиму армію з зовсім іншого джерела.

Катаріна запитально подивилася на нього.

– Не дивись на мене так. Ти сама сказала: обмежена довіра. З іншого боку, я планував свою кампанію на наступну весну.

– У такому разі, у нас ще є багато часу. Скільки етеромантів тобі потрібно? Точніше, скільки буде потрібно нам?

– З того, що ви сказали, війська домініканців і с'юнгондерів під Гербштейном налічували близько двохсот чоловік. Якщо припустити, що я не буду втягнутий, точніше, ми не будемо втягнуті, у велику битву, думаю, роти буде достатньо. І щоб нею хтось командував, бо і для мене, і для Генріха це цілковита новизна. Іспанці не посилають домініканців до Нідерландів, нам не доводилося мати справу з ними в польових умовах.

– Це буде зроблено. А гроші?

– Про це, якщо чесно, мені теж не треба турбуватися.

– О. Невже ти подобаєшся Карлові більше, ніж я думала? Ні...

– Скажімо так, у Європі є люди, які зацікавлені в тому, щоб Габсбурги були якомога більше зайняті в Німеччині.

– Рішельє! – вгадала Катаріна. – Ха. Ось так, не думала, що у тебе такі зв'язки. Тебе не бентежить, що він вибив половину протестантів у своїй країні?

– Це політика, – насупився Карл, – а не урок етики. Не кажи випадково про це нікому, навіть своїй білявій подружці. Це дуже хиткий альянс, і у мене не дуже хороша позиція в ньому. Якщо десь з'являться чутки про це, французи можуть відрізатися від нього. А звідки збираєшся брати гроші ти?

– Скажімо так, я добре вклала свій капітал.

Катаріна видула губи, вистроївши хитру міну.

На цьому дискусія закінчилася. Катаріна, щаслива і радісна від того, що Карл не тільки сприйняв її всерйоз, але навіть загорівся її ідеєю, стала набагато витонченішою співрозмовницею, тож вони проговорили ще добру годину. Коли вони повернулися до палацу, на них уже чекали фон Барбі та Руперт. Те, як вони спілкувалися один з одним, вказувало на те, що їхня прогулянка, можливо, не була такою плідною, як у Катаріни і Карла, але вона, безумовно, також відбулася подалі від супроводжуючої придворної. Бланшфлер спалахувала, як троянда, щоразу, коли молодий принц дивився на неї, а він дивився на неї часто і кокетливо. Катаріна, не впевнена, чи не завадить такий роман її планам, швидко закликала фрейліну до порядку, вони ввічливо попрощалися з братами та їхньою матір'ю і сіли в карету.

– Що ви з ним там робили? – запитала Катаріна, щойно вони рушили з місця.

– Нічого. – Флер знову почервоніла, як призахідне сонце. – Тобто, нічого особливого. Нічого.

– А чогось такого не може потенційно з'явитися дитина?

– Що? Ні! Ми тільки... Неважливо. Не сердься.

Катаріна засміялася.

– Я не серджуся, Флер, люба, – заспокоїла вона подругу. – Але будь обережна. Цей Руперт виглядає досить днгковажним. Він сказав тобі щось цікаве?

– Ми... ми не дуже багато розмовляли, – буркнула Бланшфлер. – І що? Ти отримала те, що хотіла отримати?

– Напевно, що так. Все вказує на те, що найближчим часом ми повернемося до Німеччини.

– Ооо! Я маю на увазі, що я чудово проводжу тут час, хоча трохи сумую за домівкою. Я все ще не дуже добре розмовляю голландською. А як ти хочеш це зробити? Знову ж таки, Оберталфінген згорів.

– Спалений замок можна відбудувати. Більша проблема в тому, що батьківські землі зайняті габсбурзькими загонами.

– І що з того?

– А те, що ми їх відіб'ємо.

– Але як...

– Усьому свій час.

Бланшфлер замовкла, відчуваючи, що на цьому розмова на цю тему закінчується. Витривала вона менше хвилини.

– Ріна?

– Що?

– Ти впевнена, що це хороша ідея?

– Що ти маєш на увазі?

– Ну... Нам тут нічого не бракує. L’Empereur обожає тебе, ти можеш сидіти тут досхочу, а навіть якщо ні, то ти вже достатньо досвідчена, щоб якось з цим впоратися. Я їм тут подобаюся, я поклала око на пару кавалерів, зрозуміло, що це не одне й те саме, але тут ми в безпеці.

– По-перше, – насупилася Катаріна, – L’Empereur мене не обожнює, він ставиться до мене як до дорогоцінного експоната, який злісно відмовляється сидіти в скляній вітрині. Ти ж знаєш, що я не можу цього терпіти. По-друге, ні, Флер, я втомилася від цієї країни, я втомилася від абсурдно складної політики, я втомилася від академічної роботи. Я втомилася від чоловіків в окулярах, які диригують мною. Крім того, я не пробачу собі, якщо хоча б не