Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"

РОЗДІЛ 18

Телеграма

Розгубившись на мить, Томмі попрямував до ресторану й замовив обід, вищий за будь-яку похвалу. Чотириденне ув’язнення заново навчило його цінувати добру їжу.

Він саме вкладав до рота особливо вишуканий шматочок камбали а-ля Жаннетт, коли помітив, як до зали входить Джуліус. Хлопець привітно помахав меню, чим успішно привернув до себе його увагу: від самого вигляду Томмі очі Джуліуса мало не вистрибнули з орбіт. Він підійшов і затрусив руку Томмі з енергійністю, яка останньому здалася дещо зайвою.

— Святі змії! — вивергнув він. — Це справді ти?

— Звісно, це я. Чому б ні?

— Чому б ні? Скажи, чоловіче, ти хіба не знаєш, що тебе вже записали в мерці? Гадаю, за кілька днів ми справили б за тобою урочисту панахиду.

— Хто вважав мене мертвим? — спитав Томмі.

— Таппенс.

— Мабуть, згадала примовку, що добрі люди помирають молодими. Певно, є в мені дещиця первородного гріха, щоб уціліти. Де вона, до речі?

— Її тут немає?

— Ні, той хлопець у кабінеті сказав, що вона щойно пішла.

— Мабуть, по покупки. Я підвіз її сюди на авто майже годину тому. Але скажи, невже не можна відкинути цей твій британський спокій і розповісти все, як є? Заради бога, чим ти займався увесь цей час?

— Якщо ти тут харчуєшся, — відповів Томмі, — то замовляй. Це буде довга історія.

Джуліус підсунув стілець із протилежного боку стола, дав знак офіціанту, що вештався залою, і замовив собі страви. Потім обернувся до Томмі.

— Викладай. Гадаю, у тебе сталося кілька пригод.

— Одна-дві, — скромно відповів Томмі й почав свою розповідь.

Джуліус зачаровано слухав. Половину виставлених перед ним страв він забув скуштувати. Врешті-решт чоловік протяжно зітхнув.

— Оце ти дав. Звучить, як першокласний роман!

— А тепер — до справ на внутрішньому фронті, — сказав Томмі, тягнучись по персик.

— Ну-у, — простягнув Джуліус, — я не проти зізнатися: у нас теж було кілька пригод.

Тепер уже він взяв на себе роль оповідача. Почавши з невдалої розвідки в Борнмуті, він перейшов до свого повернення до Лондона, купівлі автівки, зростання занепокоєння у Таппенс, візиту до сера Джеймса та сенсаційних подій минулої ночі.

— Але хто її вбив? — спитав Томмі. — Я щось не дуже розумію.

— Лікар обдурив себе, що вона зробила це сама, — сухо відповів Джуліус.

— А сер Джеймс? Що він думає?

— Оскільки він юридичне світило, то скидається на людину-устрицю, — відповів Джуліус. — Я сказав би, що він «тримав свою думку при собі».

Він детально розповів події ранку.

— Втратила пам’ять, он як? — із цікавістю спитав Томмі. — Заради бога, це пояснює, чому вони так дивно на мене дивилися, коли я заговорив про те, щоб розпитати її. Оце справді прорахунок з мого боку! Але про таке навряд чи здогадаєшся.

— Вони не дали тобі жодного натяку на те, де Джейн?

Томмі з жалем похитав головою.

— Ані слова. Знаєш, я трохи бовдур. Слід було якимось чином витягти з них більше.

— Гадаю, тобі пощастило, що ти взагалі тут. Твій блеф був блискучим ходом. Як тобі тільки вдалося так гладко все продумати, хоч убий, не збагну!

— Я був у такій халепі, що мусив щось вигадати, — просто відповів Томмі.

Настала секундна пауза, а потім Томмі повернувся до смерті місіс Вандемеєр.

— Немає сумніву, що це був хлоралгідрат?

— Гадаю, ні. Принаймні вони кажуть, що це серцевий напад, спровокований передозуванням, чи ще якась нісенітниця. Усе гаразд. Ми не хочемо, щоб нас турбували розслідуванням. Але, гадаю, у нас із Таппенс, і навіть у високочолого сера Джеймса з’явилася та сама думка.

— Містер Браун? — навмання припустив Томмі.

— Звісно.

Томмі кивнув.

— Усе одно, — замислено мовив він, — містер Браун не має крилець. Не уявляю, як він увійшов і зник.

— Як щодо якогось висококласного трюку з телепатією? Якогось магнетичного впливу, що невідворотно змусив місіс Вандермеєр скоїти самогубство?

Томмі з повагою подивився на нього.

—Добре, Джуліусе. Однозначно добре. Особливо підбір слів. Але мене це не переконує. Мені потрібен справжній містер Браун з плоті й крові. Гадаю, талановиті молоді детективи повинні взятися до справи, дослідити входи й виходи й почухати лоба, доки розгадка цієї таємниці їх не осяйне. Їдьмо на місце злочину. Хотів би я, щоб ми захопили з собою Таппенс. «Рітц» насолодився б видовищем радісного возз’єднання.

На запитання у вестибюлі їм повідомили, що Таппенс досі не повернулася.

— Усе одно, гадаю, треба подивитися нагорі, — сказав Джуліус. — Вона може бути у моїй вітальні.

Він зник.

Раптом з-під ліктя Томмі озвався низенький хлопчина:

— Молода леді — вона поїхала потягом, я так гадаю, сер, — сором’язливо прошепотів він.

— Що? — Томмі крутнувся до нього.

Маленький хлопчик порожевів ще більше.

— Таксі, сер. Я чув, як вона казала водієві про Черінґ-Крос і щоб він пильнував.

Томмі ошелешено глянув на нього розширеними від подиву очима. Осмілівши, хлопчик продовжив:

— Так мені здалося, після того як вона попросила довідник і залізничний розклад.

Томмі перервав його:

— Коли вона просила довідник і розклад?

— Коли я відніс їй телеграму, сер.

— Телеграму?

— Так, сер.

— Коли це було?

—Десь о пів на першу, сер.

— Розкажи мені, що саме сталося.

Маленький хлопчик зробив довгий вдих.

— Я відніс телеграму до номера 891 — леді була там. Вона розгорнула її та ахнула, а потім сказала дуже