Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
134
Йозеф Ґабчик і Ян Кубіш п’ють чай із печивом, яким їх частує хазяйка будинку, де вони мешкають, місіс Еллісон. Усі англійці прагнуть якимось чином посприяти перемозі у війні. Тож, коли місіс Еллісон запропонували прихистити в себе цих двох хлопців, вона залюбки погодилася. Тим паче, що хлопці виявилися дуже приємними. Не знаю, коли і як Ґабчик вивчив англійську, але тепер він вільно спілкується нею. Балакучий і чарівливий, він провадить розмову, і місіс Еллісон просто зачарована ним. Кубіш, не такий здібний до мов, скромно мовчить і лише добродушно всміхається. Його природна добрість не лишається непоміченою хазяйкою.
— Може, ще чаю?
Хлопці, що сидять на канапі один біля одного, ввічливо погоджуються. На цю мить вони вже зазнали досить усіляких випробувань і знають, що марнувати нагоду підживитися не годиться. Тістечка — мені видається, це було щось на кшталт хрусткого печива спекулос, — просто тануть у роті. Раптом — дзвінок у двері. Місіс Еллісон підводиться, але, перш ніж вона дістається до дверей, замок відмикається і заходять дві юні дівчини.
— Corne in, darlings,[36] ходіть-но сюди, я вас познайомлю!
Ґабчик і Кубіш підводяться.
— Лорно, Едно, це Джозеф і Ян, вони трохи поживуть у нас.
Дівчата підходять, усміхаючись.
— Джентльмени, дозвольте відрекомендувати вам моїх доньок.
Саме цієї миті двоє солдатів мали подумати, що іноді в цьому ницому світі все ж трапляється бодай краплина справедливості.
135
«Суть моєї місії полягає в тому, щоб разом зі ще одним бійцем Чехословацької армії вирушити до моєї батьківщини і здійснити акт саботажу або тероризму в тому місці й тими способами, які залежать від умов, із якими ми зіткнемося. Я зроблю все, що від мене залежить, щоб досягнути потрібного результату, не лише на батьківщині, але й за її межами. Я сумлінно працюватиму й докладу всіх зусиль, щоб успішно виконати цю місію, на яку я зголосився добровільно».
Ось таке — як видається, стандартне — зобов’язання підписують Ґабчик і Кубіш 1 грудня 1941 року. Цікаво, чи такий самий документ давали підписувати всім іншим десантникам усіх інших армій, що базувалися в Англії?
136
Альберт Шпеєр, особистий архітектор Гітлера й міністр озброєння та боєприпасів, мав би подобатися Гайдріхові. Людина з витонченим смаком, елегантний, чарівливий, розумний, він вирізняється пристойним культурним рівнем серед інших достойників Райху. Це не колишній птахівник, як Гіммлер, не фанатик, як Розенберґ, і не жирна свиня, як Ґерінґ чи Борман.
Шпеєр проїздом у Празі. Гайдріх возить його в машині містом. Показує оперний театр, на даху якого вже немає статуї Мендельсона. Шпеєр поділяє Гайдріхове захоплення класичною музикою. Однак ці двоє не люблять один одного. Шпеєр, інтелектуал із вишуканими манерами, бачить у Гайдріхові виконавця наймерзенніших Гітлерових бажань, того, кому доручають усю брудну роботу, й того, хто її виконує не змигнувши оком: хоч і освіченого, та все ж звіра. Що ж до Гайдріха, то хоч він і вважає Шпеєра тямущою людиною, якостями якої захоплюється, але архітектор лишається для нього цивільним снобом із наманікюреними нігтями. Протектор дорікає йому — цілком протилежно Шпеєровим претензіям до нього самого — за небажання бруднити руки.
Шпеєр, як міністр озброєння й боєприпасів, уповноважений Ґерінґом зажадати від Гайдріха, щоб той забезпечив іще шістнадцять тисяч чеських працівників для потреб німецької армії. Протектор обіцяє виконати прохання найближчим часом і пояснює міністрові, що чехів уже приборкано, не те що, наприклад, французів, серед яких аж кишить партизанами-комуністами й саботажниками.
Бентежачи мешканців Праги, кортеж урядових «мерседесів» переїжджає через Карлів міст. Шпеєр у захваті від оздоблених ліпниною готичних і барокових будівель. Кортеж минає вулицю за вулицею, і архітектор бере гору над міністром. Шпеєр уже планує різноманітні перебудови: ось цей величезний незайнятий простір у районі Летна, наприклад, буде чудовим місцем для нової резиденції німецького уряду. Гайдріх незворушно вислуховує, але цей проект йому не до вподоби, адже тоді протекторові доведеться залишити Градчани, замок королів Богемії, де він почувається монархом. У Страгові, біля монастиря, що пишається однією з найкращих бібліотек у Європі, Шпеєр хотів би побачити, як немов із-під землі виростає величний німецький університет. Ще архітектор має цілу купу ідей, як повністю переоблаштувати береги Мольдау. Також він радить знести геть-чисто цю жалюгідну подобу Ейфелевої вежі, що здіймається на вершині Петршина, найвищого празького пагорба. Гайдріх розповідає Шпеєрові, що хоче зробити з Праги культурну столицю Німецької імперії. Протектор не може стриматися, щоб не похвалитися, і з гордістю повідомляє, що новий музичний сезон буде відкрито оперою, написаною його батьком.
— Блискуча ідея, — ввічливо відповідає Шпеєр, який зовсім не знайомий із творчістю Гайдріхового батечка. — І коли ж прем’єра? — запитує архітектор.
— 26 травня.
Дружина Шпеєра, що їде в наступному автомобілі, пильно розглядає вбрання своєї сусідки, Ліни Гайдріх. Схоже, дві жінки тримаються холодно. Чорні «мерседеси» їздять головними вулицями Праги впродовж двох годин. Наприкінці екскурсії Шпеєр уже забуває дату.
26 травня 1942 року. Переддень.
137
Словак Ґабчик та моравець Кубіш ніколи не бували в Празі, і це також одна з причин, чому вибрали саме їх. Справді, якщо вони нікого там не знають, тож і їх ніхто не зможе впізнати. Однак провінційна необізнаність хлопців може стати їм на заваді, коли потрібно буде зорієнтуватися в місті. Тому програма їхнього посиленого вишколу містить курс вивчення за картами прекрасної столиці Чехії.
Отож Ґабчик із Кубішем схиляються над мапою Праги, щоб запам’ятати розташування її головних вулиць і майданів. На той час вони ще ні разу не ступали на Карлів міст, не прогулювалися ні по Староміському, ні по Вацлавському, ні по Карловому майдану, не ходили ні Нерудовою, ні Рессловою вулицями, не сходили ні на Петршинський пагорб, ні на Страговський, не були ні в Малій Страні, ні на берегах Влтави, ні на подвір’ї Празького граду, ні на Вишеградському цвинтарі, де згодом буде поховано Вітезслава Незвала, автора безсмертної збірки «Прага з пальцями дощу», ані на сумовитих островах на річці, де гніздяться лебеді й качки, ані на Вільсоновій вулиці, що прямує до Центрального вокзалу, ані на майдані Республіки з її Пороховою вежею. Вони ще не бачили на власні очі синюватих веж Тинського собору, ні празьких курантів Орлой, які щогодини показують невеличкі вистави. Хлопці ще не куштували гарячого шоколаду в кафе «Лувр», ані пива в «Славії». Їх ще не зміряла поглядом залізна людина з Платнерської вулиці. На цю мить лінії на карті для Ґабчика й Кубіша — лише військові об’єкти, назви, які вони чули колись у дитинстві. Якби
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне», після закриття браузера.