Читати книгу - "Лінкольн у бардо"

роджер бевінс ііі

Філіпа, Мері, Джека.

ганс воллмен

…і розповідав нам, як їм ведеться.

роджер бевінс ііі

Його розповіді ми цінували більше, ніж самі могли б сподіватися, адже звучали вони зазвичай дуже весело й потішно.

ганс воллмен

Наближаючись до нас сьогодні, він знай гукав то якогось «містера Лінкольна», то «пана президента».

преподобний еверлі томас

Та хоч ми Мандерса й любили…

ганс воллмен

Цієї ночі з’явився він абсолютно недоречно.

преподобний еверлі томас

Страшенно недоречно.

роджер бевінс ііі

Гірше й не придумаєш.

ганс воллмен

Він кличе тата, озвався хлопець, який далі кволо стояв під стіною біля дверей.

Твій батько — президент? скоса зиркнув на нього преподобний.

Так, кивнув хлопець у відповідь.

Президент чого? поцікавився преподобний.

Сполучених Штатів, відказав хлопець.

Це правда, запевнив преподобного я. Він — президент. Минуло багато часу. Тепер є штат, який називається Міннесота.

У нас війна, сказав містер Воллмен. Ми воюємо самі зі собою. Гармати дуже вдосконалили.

У Капітолії стоять табором солдати, додав я.

Ми самі все це бачили, пояснив містер Воллмен.

Коли були у ньому, мовив я.

роджер бевінс ііі

Містер Мандерс ступив у двері; у замкнутому просторі кам’яниці його ліхтар видавався напрочуд яскравим.

ганс воллмен

Ясне світло розвіяло темряву; тепер можна було розгледіти кожну тріщинку та шпаринку в кам’яних стінах і складки на одязі містера Лінкольна.

роджер бевінс ііі

Й запалі обриси блідого хлопцевого хвороб-тіла.

ганс воллмен

Яке лежало у…

преподобний еверлі томас

Хвороб-коробі.

ганс воллмен

Ах, мовив Мандерс. Ось ви де, сер.

Так, відповів містер Лінкольн.

Вибачте, Бога ради, що заважаю, сказав Мандерс. Просто я подумав, може… може, вам світло буде потрібне. Щоб не йти назад потемну.

Якось спроквола звівшись на ноги, містер Лінкольн потиснув йому руку.

роджер бевінс ііі

Схоже, чувся він явно не в своїй тарілці.

ганс воллмен

Збентежений, либонь, тим, що сторож надійшов якраз тієї миті, коли він…

преподобний еверлі томас

Стояв навколішки перед хвороб-коробом свого сина.

ганс воллмен

Відкритим хвороб-коробом.

преподобний еверлі томас

Погляд містера Мандерса мимохіть ковзнув повз президента, всередину хвороб-короба.

ганс воллмен

Містер Лінкольн запитав, як сторож сам повернеться назад без світла. Містер Мандерс на це відповів, що хоч і воліє ходити зі світлом, бо трохи страхопуд, але ж і знає тут усе, як свої п’ять пальців. Тоді містер Лінкольн запропонував, щоб містер Мандерс дав йому ще буквально кілька секунд, і тоді вони підуть назад разом. Сторож погодився і вийшов.

роджер бевінс ііі

Катастрофа.

преподобний еверлі томас

Вони зовсім не поспілкувалися.

ганс воллмен

Не трапилося ще нічого такого, що могло б піти хлопцеві на користь.

роджер бевінс ііі

Він так і не ступив уперед.

ганс воллмен

Далі стояв, спершись до стіни; видно, його скував страх.

преподобний еверлі томас

Та тут ми побачили, що то ніякий не страх.

Стіна за ним розрідилася, з неї полізли пагони, і чотири чи п’ять уже обхопили його за поперек, утворивши огидний зелений пояс, який не давав йому ступити й кроку.

роджер бевінс ііі

Щоб його звільнити, нам потрібен був час.

ганс воллмен

Нашого добродія треба було будь-що якось затримати.

преподобний еверлі томас

Ми з містером Бевінсом перезирнулися.

ганс воллмен

Що тепер робити, нам було зрозуміло.

роджер бевінс ііі

Цією здатністю ми володіли. Здатністю переконувати.

ганс воллмен

Уже це робили, ще й години не минуло.

роджер бевінс ііі

Містер Бевінс був молодший і мав чимало (дуже сильних) рук; я ж був голий та ще й постійно стикався з наслідками своєї важкої недуги, а тому не надто годився для нелегкої праці, за допомогою якої можна було звільнити хлопчака.

Тож цього разу в містера Лінкольна я ввійшов сам-один.

ганс воллмен

LXIX

І, Господи Боже, як же кепсько було йому на душі.

Прощання він намагався скрасити хоча б на дрібку позитивним духом, щоб не покидати те місце у такому пригніченому стані: ану ж син якось це відчує (хоч і говорив собі, що той тепер там, де нічого подібного вже не відчувають); та його переповняли почуття печалі, провини й жалю, і знайти у себе в душі бодай щось іще було просто неможливо. Тож він і барився, сподіваючись, що до голови ось-ось прийде та чи інша втішна думка, на яку можна буде спертися.

Та жодна така думка чомусь не приходила.

Був пригнічений, ще сумніший, ніж раніше, та й змерз уже добряче, а коли спрямував помисли назовні, шукаючи втіху у своєму житті там, у підтримці задумів на майбутнє й у шані, якою був оточений, то втіхи не знайшов, радше навпаки: думали про нього, схоже, не так уже й добре, та й успіхів він сягнув зовсім не бозна-яких.

ганс воллмен

LXX

У міру того, як кількість загиблих усе зростала і сягала вже небачених висот, а печаль знай примножувалася, нація, яка до того мало що знала про жертви, почала звинувачувати Лінкольна у нерішучості та в помилках у провадженні воєнної кампанії.

Ларрі Теґґ, «Непопулярний Лінкольн: історія американського президента, якого лаяли найбільше».

Президент — ідіот.

«Записки Джорджа Б. МакКлеллана про Громадянську війну», за ред. Стівена Сірса.

Марнославний, слабкий, незрілий, лицемірний, невихований, неприємний у спілкуванні, а розмовляючи з вами, постійно тицяє вам кулаком під ребра.

Карл Сендберґ, «Роки війни» (з уст Шеррарда Клеменса).

Очевидно, особа вельми посереднього характеру, цілковито невідповідна поточній кризі.

Аллан Невінс, «Поява Лінкольна: пролог до Громадянської війни, 1859–1861» (з уст Едварда Еверетта).

Під час його промов усі тут мало не засинали. Коли він починав говорити, від бодай якогось поняття про велич не зоставалося й сліду.

Теґґ, там само (з уст конгресмена Чарлза Френсіса Адамса).

Безумовно, найслабший з усіх, кого будь-коли обирали [на цю посаду].

Клеменс, там само.

Залишиться у пам’яті нащадків як той, хто не вмів читати знаків часу, не розумів ні обставин, ні інтересів, притаманних власній країні… не мав