Читати книгу - "Слiди на дорозi"

Стандартний робочий день тривав від тринадцяти годин. Приходами зі служби в гуртожиток, я встигав лише помитися, попрати, поїсти і лягти спати. Абсолютно весь мій час проходив на службі, і від строковика я відрізнявся лише тим, що сам вирішував, де мені спати, хоча й це вже було непогано.

І ось після восьми місяців монотонності я потрапив у велике різнобарвне місто, де життя вирувало. Військове містечко при частині важко було назвати містом. Два десятки панельок із базаром посередині й населенням трохи більше п’яти тисяч осіб. І всюди військові. Я кілька разів намагався познайомитись з якоюсь дівчиною, але завжди натикався чи на дружину військового, чи доньку, або ж вона сама була військовослужбовцем. Мені дуже хотілося розмежувати своє життя і службу, щоб цей армійський маразм закінчувався на порозі моєї кімнати в гуртожитку. Звісно, це було неможливо, але мені цього дуже хотілося.

Доки лежав у шпиталі, туди потрапив хлопчина з поламаною рукою з моєї частини, на кілька років старший за мене. Зламав руку під час стрибків із парашута. Ми роззнайомились і кілька разів ходили гуляти разом. Він був місцевим, дніпропетровцем. Одного разу до нас приєдналися його друзі, й ми веселою компанією сиділи у парку, розмовляли й жартували. Я побачив двох дівчат, які стояли біля поручнів поблизу водойми, в якій плавали лебеді. Одна з дівчат мені дуже сподобалася. Світлі брюки в обтяжку, яскрава червона кофта, темне волосся, чудова фігура і розумне обличчя — мрія десантника. Мені дуже хотілося підійти, але я ніяк не міг зважитися. Мені спало на думку одягнути навушники і послухати музику для сміливості. Я вибачився перед компанією, сказавши, що мені потрібно дещо терміново прослухати, і зробив задумане обличчя. Не закінчилася і перша пісня, як її подруга попрощалась із нею і пішла, а вона продовжила стояти, дивлячись на воду. Я почав хвилюватися ще більше: раптом вона зараз просто піде. «Я на секунду», — сказав хлопцям, встав і зі страхом у животі попрямував до ставка. Ці двадцять метрів були справжнім випробуванням. З кожним кроком я звертав увагу на свої недоліки. «Блін, я взутий у китайські гумові „армійські“ капці родом із „Десни“, на яких коректором написані мої ініціали, щоб не вкрали», «Потрібно було хоча б кепку вдягнути, а то подумає, що якийсь лисий гопник», «У мене пострижені нігті?»… Я підійшов до поручнів за півметра від неї, зіперся на них і зробив вигляд, що дивлюся на лебедів. У вухах заграла моя улюблена пісня «Pink Floyd» — «Sorrow». Я подивився на дівчину, і вона в цей момент подивилась на мене, я посміхнувся їй, вона відповіла тим же. Підкоряючись імпульсу, я зняв з голови навушники і акуратно одягнув їх їй на голову. Вона трохи поправила і продовжила дивитися прямо. На її губах блукала легка посмішка. Я все так же просто стояв поруч і спостерігав за тим, як плавають лебеді.

Мені розповідали, що коли лебеді селяться у водоймі, то руйнують усі чужі гнізда і виживають усіх інших птахів. Такі собі гопники у світі дикої природи. Не знаю, чому я згадав про це…

Подивився на телефон, пісня грає вже сім хвилин, залишилася хвилина. А що там наступне? «Learning to fly». Чудово. Кидаю телефон у кишеню і простягаю праву руку відкритою долонею до неї, торкаючись злегка її руки. Вона кладе свою долоню на мою, я стискаю пальці, роблю крок назад і кивком показую на тротуар уздовж ставка. Посміхаючись, вона мовчки погоджується, і ми йдемо під руку. Я махнув рукою хлопцям, ті, посміхаючись, махнули мені. Напевно, вони увесь цей час спостерігали за нами і не розуміли, що відбувається. Я, чесно кажучи, і сам не дуже розумів, що відбувається. Знову подивившись на телефон і побачивши, що пісня закінчується, я вказав пальцем на навушники, вона їх зняла, я сказав, що більше немає нічого вартого уваги, склав і сховав їх у кишеню. Нарешті ми познайомились. Близько години ми гуляли по парку, потім я запропонував піти перекусити. Пішли в піцерію і просиділи там, розмовляючи, до самого вечора. Не сказав їй, хто я і чим займаюся. Вже давно зрозумів, що мої наївні фантазії щодо того, що дівчатка захоплюються мужніми десантниками, це просто вигадки, які не мають нічого спільного з реальністю. Ми домовилися зустрітись і погуляти завтра. І так ми прогуляли кілька днів. Зрештою, я їй все ж-таки розповів, чим займаюся, тому що не придумав, як пояснити, чому кожен день в одному й тому самому одязі й чому на мені ці китайські гумові капці з моїми ініціалами. Вона показувала мені місто, ми пройшлися по крамницях і підібрали мені нормальний цивільний одяг. Разом з нею я вперше у своєму житті сходив у кіно. Ми просто гуляли, розповідали одне одному історії, жартували і сміялися.

Під час однієї з прогулянок вона сказала, що її батьки їдуть, і я можу з суботи на неділю залишитись у неї, нормально поїсти, полежати в гарячій ванні. Ванна. Я взагалі забув, що вона десь існує. Звичайно ж, я погодився. Питання зі шпиталем я планував вирішити згодом.

Спробував відпроситися у лікаря, але мені не дозволили. «Це ж військовий заклад, — відповів він. — Ви вже зовсім розперезалися, товаришу солдате. Що, свобода розбещує?». Але хто такий військовий лікар-полковник порівняно з теплою ванною, домашньою вечерею і переглядом кіно з чарівною дівчиною. Я поговорив із військовими пенсіонерами, попросив їх підстрахувати у разі чого, і вони, мабуть, згадавши свої молоді роки, благословили мене й дали своє формальне «добро». План був простий і банальний. Після вечірньої перевірки я відчиняю вікно, вистрибую і біжу до жаданої волі через паркан, а вранці перед перевіркою я телефоную «однорукому» знайомцю і той допомагає мені залізти назад у вікно, яке було на висоті двох метрів.

Після того як увечері всіх порахували, я, не гаючи часу, приступив до операції. Через кілька хвилин я вже йшов по Дніпру у напрямку її будинку і слухав музику. Проходячи повз аптеки, дещо згадав. Дещо дуже важливе. Зайшов і купив презервативи. На всякий випадок. На щастя, багатий досвід у процедурі купівлі цих виробів я здобув ще в дитинстві під час своєї реалізації підприємницьких проектів.

Спеціально завернув на проспект Карла Маркса, щоб купити квіти. До речі, ніколи раніше не купував квіти. Тільки Мамі з Бабусею. Коли за хабар їздив додому на вихідні. Хабар був за те, щоб командири забули про мене в суботу, яка немовби також робоча.