Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Андрію, дай ствол, - наказую твердо, ловлячи в дзеркалі заднього виду сумнівний погляд, але перечити не сміє.
Підходжу до будинку. Біля входу стоїть Костя, небезпечно поглядає на ствол у моїй руці.
- Де вона?
Той заходить всередину і показує напрямок рукою.
Підходжу. Переводжу подих і заходжу. Бачу її заплакану, беззахисну. Обіймає себе руками. Від кого ти намагаєшся захиститися, дівчинко моя маленька?
- Чому? - ставлю тільки одне запитання, а в очах намагаюся вловити нерозуміння, образу, злість, та хоч щось, що вказує на її непричетність, та не знаходжу:
- Пробач.
У голові виникає шум, розум огортає хвиля ненависті. Опиняюся біля неї. Б'ю з розмаху по обличчю. Вона падає. Нічого не буде більше з нею. І вона в цьому винна! Піднімаю за волосся з підлоги. Притискаю до себе. Розпластую на собі. Востаннє хочу відчути те, що здатна дати тільки вона. Щось питаю, вихлюпуючи свій біль у неї. Відповіді мене не цікавлять, та й не почую я їх. Але вона мовчить. Усе розуміє! Якого х*я вона раніше така тямуща не була. Відштовхую. Відвертаюся. Впираюся руками в стіну. Роблю вдих-видих. Повертаюся і стріляю. Звук пострілу ставить мізки на місце. Тупо дивлюся на колись кохану дівчину, що лежить на підлозі. Входить Костя. Ніхто інший не наважується. Мовчить. Я продовжую дивитися на неї, розуміючи, що не зміг. Хотів убити. Був налаштований убити. Але не зміг! В останню секунду змінив напрямок пострілу. Куля замість серця пронизала м'які тканини плеча, не зачепивши нічого життєво важливого. Незначне поранення з мінімальною крововтратою.
- Відвези її в лікарню та простеж, - кажу втомлено, відчуваючи повне спустошення організму, - Та знайди мені Фрезова.
Минає кілька днів, коли мені нарешті повідомляють, що його знайшли. До цього я жив немов у тумані під допінгом алкоголю. Перевезення тіла брата. Організація похорону. Сам похорон. Не думати. Не відчувати. Не жити. Існувати.
Знову заходжу в будинок у ту саму кімнату, де востаннє бачив її. Але тепер там Фрезов. Стоїть та усміхається. Мені все одно на нього. Потрібно просто поставити крапку в цій довбаній мильній опері.
- Він хоче тобі дещо розповісти, - подає голос Костя, що стоїть поруч.
Піднімаю руку і стріляю рівно в центр чола.
- Мені не цікаво!
Дні зливаються в одну розмиту пляму. Секс, наркотики та рок-н-рол. У моєму випадку секс із сурогатом, у якого є чорне волосся, відра алкоголю і робота, від якої нікуди не дінешся. Згодом починаю розуміти, що не можу так. Не можу без неї. У свідомість почали проступати перші паростки сумнівів. Та я, як останній слабак, зізнався самому собі, що можу пробачити. Що хочу пробачити. Лише б була поруч. Та ось тоді на стіл у клубі, де я, за вже звичним заливався алкоголем, лягла папка.
- Що це? - питаю в Кості.
- Пояснення присутності Стрельцової Ави Олександрівни на іменинах Огнєєвої Марії Олександрівни. Адже ти не скасовував доручення докопатися до правди. Вибач, що запізно, але з огляду на останні події, не до того було.
- Що в папці? - запитую, розуміючи, що читати зараз не в змозі.
- Її справжня біографія. Вона Огнєєва Ава Олександрівна, рідна сестра вбитої Савелієм дівчини.
Я зараз наочно оцінив ефект від виразу "як обухом по голові". Ось і причина її вчинку. Ось чому вона пішла на це. Не через гроші.
- Де вона?
Костя дивно тушується.
- Померла того ж дня в лікарні.
Перша моя емоція - це розгубленість. Потім невіра!
- Як так? Поранення було безпечним. І великої крововтрати там не могло бути.
- Вона не від цього. Там якась хрінь із втратою дитини..., - боїться далі говорити.
У мізках поступово формується розуміння, але серце його вперто ігнорує. Оманливо спокійним голосом наказую:
- Говори!
- Там якась хрінь з великою крововтратою через обірвану вагітність була, - нарешті наважується той.
Незрозуміле отупіння заважає прийняти сказане.
- Хрінь з втратою дитини? Моєї дитини?
- Ну... так! Напевно! - невиразно мямлить.
- Коли я в тебе питав, ти казав, що з нею все гаразд.
- Тобі не варто було цього тоді знати. Тобі й так було непросто.
- Це тобі вирішувати, що мені потрібно, а що не потрібно знати?
- Ігнат Олексійович заборонив тобі казати.
У мене зриває дах. Я хапаю його за грудки та з усієї дурі прикладаю до стіни.
- Ти, б***ь с**а, на кого працюєш? - але його відповідь мені не потрібна.
Я себе вже не контролюю. Приймаюся жорстоко бити. Цього разу мені потрібен винний, хтось крім мене. Намагаюся кулаками полегшити біль, що вибухнула у серці. У тисячу разів сильніший за той, коли дізнався про смерть брата та її зраду. Через деякий час мене професійно блокують. Вирватися із захоплення не проблема, але я застигаю, почувши голос Ігната:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фенікс, Валерія Дражинська», після закриття браузера.