Читати книгу - "Нестримне серце, Богдана Малкіна"

Перед тим, як йти додому, Ася відійшла на хвилинку до вбиральні, залишивши Андрія наодинці. Він копався в телефоні, коли хтось сів на стілець навпроти.

– Як справи?

То була Маріанна власною персоною. Хитра посмішка з краплею ненависті спотворила її миле обличчя. Мабуть, таким чином проявлялася сутність цієї білявки.

Андрій не спішив відповідати, тільки намагався впізнати в ній ту ввічливу дівчинку, якої й слід простиг з минулої зустрічі.

– Вона старша за тебе, – констатувала факт. – Василіса сказала, що ти пішов з дому і тепер без гроша в кишені. То мамцю собі знайшов?

– Іди до біса!

Хотілося відчепитися від цієї тупої дівки, але вона чомусь не спішила його покидати.

– Я розповім усе твоїй матері.

– Валяй! – байдуже махнув рукою. – Гадаєш, це щось змінить?

– Побачимо-побачимо! – уїдливо посміхнулася Маріанна й встала зі стільця, щоб піти в інший кінець закладу, граційно виляючи задом.

– Ну що, ходімо!

Ася повернулася й поганий настрій, мов рукою зняло. Навіть гіркого осадку не залишилося.

– Ходімо, моя пані! – Андрій допоміг одягнути дівчині пальто.

– Чого це я пані? – засміялася дівчина, застібаючи ґудзики. Андрій теж одягнувся.

– Бо пані викладачка. Моя, – поцілував у скроню та поклав руку на її талію. – Ходімо!

На виході знову спіймав погляд Маріанни, точно зміїний. Підступний, хитрий. Розповідати Асі про розмову з білявкою не було сенсу. Лише зіпсував би настрій і собі, і їй. До того ж мати й так уже все у нього забрала, залишивши тільки Асю. От що-що, а її він точно не віддасть нікому.

Наступний ранок вихідного дня почався добре. Обоє прокинулися майже одночасно, обіймалися довго, розмовляли. Андрій пішов годувати єнота, Ася зашилася застилати ліжко.

– Доброго ранку, тезко! – почухав тваринку за вушком. – Як спалося, братику?

Єнот смішно, перевалюючись з лапи на лапу, перебіг з одного кінця кімнати в інший за своєю мисочкою й приніс її Андрієві.

– Я зрозумів! Даю, даю! – засміявся такій однозначності.

– Тобі повідомлення прийшло! – гукнула Ася.

– Що там?

Приховувати від дівчини нічого не збирався. А Маріанна вже давно опинилася в чорному списку за «любовний спам». Ася довго мовчала, а потім з'явилася у дверях. Вона була засмученою, розбитою.

– Тебе звільнили, – простягнула телефон.

– Тобто?

Він не вірив. Антон, роботодавець був задоволений його роботою, і навіть хвалив за перші успішні продажі. Взяв телефон та прийнявся читати повідомлення.

«Вибачте, Андрію, але Ви нам більше не потрібні. Заробітну плату можете отримати у відділі кадрів.»

Заробітну плату. Це було смішно. Тих копійок, які обіцяли за перший місяць стажування могло вистачити хіба на кілька рулонів туалетного паперу. Андрій запустив руку у волосся, перечитуючи повідомлення. Ніби міг знайти відповідь на запитання «чому?» поміж рядків.

Але вона прийшла у новому повідомленні. Від Василіси.

«Я подумала, що ця робота тобі не підходила. Гарних вихідних!»

Такої злості до матері, здається, Андрій не відчував ніколи. Він заплющив очі, намагаючись стримати емоції у собі.

– Це він? – обережно запитала Ася. – Антон?

– Мати.

Ці чотири букви  для нього навіки просочилися презирством.

Ася нічого не відповіла, тільки обійняла міцно, висловлюючи свою підтримку. І лише це допомогло опанувати емоції, що бурлили всередині хлопця.