Читати книгу - "На волю!"

Жовтоікла змахнула хвостом.

— Мабуть, справді відданий кіт бився б на боці Клану, в якому виріс.

— Тоді мені довелося б воювати на боці моїх Двоногів, — зауважив Вогнелап.

Жовтоікла приязно глянула на нього.

— Гарно сказано, малий. Але ти ж завжди був мислителем.

Скорбота пронизала серце Вогнелапа, коли він згадав, що ці слова належали і Левосердові.

— Ти сумуєш за Тіньовим Кланом? — запитав він Жовтоіклу.

Та поволі кліпнула.

— Я сумую за старим Тіньовим Кланом, — нарешті мовила вона. — За тим, яким він був.

— До того, як Зорелом став провідником? — поцікавився Вогнелап.

— Так, — м’яко визнала Жовтоікла. — Він змінив Клан, — вона хрипко засміялась. — А ще він завжди умів добре говорити. Він міг переконати тебе в тому, що миша — кролик, якщо йому так хотілося. Мабуть, саме тому я була сліпа до його провин, — стара кицька задивилася в темряву, гублячись у спогадах.

— Закладаюся, що ти не вгадаєш, хто новий медикіт Тіньового Клану, — нявкнув Вогнелап, зненацька згадавши, що він дізнався на Зборищі. Здавалося, воно було багато повень тому.

Ці слова ніби знову повернули Жовтоіклу до дійсності.

— Невже Носошморг? — нявкнула вона.

— Ага.

— Але ж він навіть власну застуду ніяк не вилікує! — похитала головою Жовтоікла.

— Те саме сказав і Сіролап! — на якусь мить вони обоє замуркотіли від задоволення. Тоді Вогнелап підвівся. — Я зараз піду, а ти відпочинь. Клич, якщо тобі що-небудь знадобиться.

Жовтоікла підвела голову:

— Поки ти не пішов, Вогнелапе. Я чула, ти втрапив у бійку зі щурами. Вони пустили тобі кров?

— Усе гаразд. Плямолистка полікувала мої рани нагідками.

— Іноді лише нагідок недостатньо проти щурячих укусів. Іди і зірви собі листок дикого часнику, а тоді згорни його у валик. Здається, трохи часнику росте неподалік від входу до табору. Він витягне будь-яку отруту, яку щури могли тобі занести. Хоча, — сухо додала вона, — твої сусіди мені за таку пораду не подякують.

— Я все зроблю. Дякую, Жовтоікло, — промуркотів Вогнелап.

— Обережніше, малий, — на мить Жовтоікла затримала погляд на ньому, а тоді вляглася щокою на передні лапи і заплющила очі.

Вогнелап прослизнув під кущами, які оточували гніздо Жовтоіклої, і попрямував до тунелю в хащах ялівцю на пошуки дикого часнику. Сонце уже хилилося до заходу, і він чув, як королеви влаштовують кошенят на ніч.

— Куди це ти намилився? — прогарчав голос із тіні. То був Темносмуг.

— Жовтоікла сказала мені піти і…

— Ти не прийматимеш накази від тієї відступниці! — прошипів вояк. — Іди допоможи з ремонтом. Сьогодні з табору ніхто не вийде, — він махав хвостом з боку на бік.

— Так, Темносмуже, — нявкнув Вогнелап, покірно схиливши голову.

Він повернувся і упівголоса пробурмотів: «Багносмуг!», а тоді пішов до межі табору, де Сіролап із Круколапом заклопотано латали величеньку діру у стіні зелені.

— Як там Жовтоікла? — запитав Сіролап, помітивши друга.

— Вона гарно. Сказала, що дикий часник лікує пацючі укуси. Я збирався було пошукати, але Темносмуг наказав мені залишатися в таборі, — розповів йому Вогнелап.

— Дикий часник? — нявкнув Сіролап. — Я не проти спробувати. Моя нога досі поболює.

— Я можу вислизнути і дістати, — запропонував Вогнелап. Він був не в захваті від висмоктаного з пальця наказу Темносмуга, тож радо вхопився за шанс його порушити. — Ніхто не помітить, якщо я вислизну через цю діру. Відійду лише на кілька кролячих стрибків.

Круколап вагався, та Сіролап кивнув:

— Ми тебе прикриємо, — прошепотів він.

Вогнелап вдячно його лизнув і вистрибнув назовні через розрив у таборовій огорожі.

Опинившись поза табором, він негайно рушив до кущика дикого часнику, який неважко було відшукати на запах. На фіолетовому небосхилі здіймався місяць, а сонце з іншого боку ховалося за обрієм. Холодний вітерець куйовдив його шерсть. Раптом він вловив принесений вітром котячий запах. Обережно принюхався. Тіньовий Клан? Ні, лише Тигрокіготь і ще двоє котів. Він знову принюхався. Темносмуг і Довгохвіст! Що вони тут роблять?

Зацікавившись, Вогнелап негайно став у стійку і почав скрадатися. Поволі він пробирався крізь підлісок, тримаючись проти вітру, щоб його не помітили. Вояки стояли у затінку великого ялівцевого чагаря, схиливши голови докупи. Невдовзі Вогнелап підібрався достатньо близько, щоб чути їхню бесіду.

— Зоряний Клан тому свідок, мій новак від початку не подавав багато надій, але я не чекав, що він виявиться зрадником! — гарчав Тигрокіготь.

Очі Вогнелапа широко розплющилися, а хутро стало дибки від шоку. Скидалося на те, що Тигрокіготь збирався не просто між іншим натякнути, що Круколап зрадив Клан!

— І як довго Круколап був відсутній під час вашої мандрівки до Уст Матері? — запитав Темносмуг.

— Достатньо, щоб збігати до табору Тіньового Клану і назад, — пролунала загрозлива відповідь воєводи.

Хутро на Вогнелаповому хвості настовбурчилося від люті. «Це неможливо! — думав він. — Круколап же був із нами весь час!»

Зазвучав писклявий голос Довгохвоста:

— Він, певно, сказав їм, що провідниці й найсильнішого вояка немає в таборі. Чому б інакше вони напали саме тоді?

— Ми — останній Клан, який протистоїть Тіньовому. Ми мусимо залишатися сильними, — промуркотів Тигрокіготь. Тепер його голос звучав просто єлейно. Сказавши це, він замовк і став чекати відповіді.

Відповів Темносмуг, до того ж із таким запалом, наче він і досі ще був новаком Тигрокігтя і відповідав на питання про техніки полювання.

— А Клану було б краще без такого зрадника, як Круколап.

— Мушу сказати, що я згоден з тобою, Темносмуже, — сказав Тигрокіготь. — Навіть попри те, що він мій новак, — і воєвода побрів геть, нібито надто пригнічений, щоб закінчити цю думку.

Вогнелап почув досить. Забувши про дикий часник, він розвернувся і так нечутно і швидко, як тільки міг, вирушив до табору.

Він вирішив не казати Круколапові про те, що він почув. Той би злякався. Вогнелап швиденько метикував. Що він міг вдіяти? Тигрокіготь був воєводою, великим вояком. Ніхто не слухатиме звинувачень від новака. Але Круколапові загрожувала жахлива небезпека. Вогнелап здригнувся усім тілом, намагаючись прочистити голову. У нього був єдиний варіант — розповісти про все почуте Синьозірці, якось переконати її, що він каже правду!

Розділ 19

Сіролап із Круколапом ще латали діру, коли Вогнелап повернувся. Вони залишили отвір, саме достатній для того, щоб він протиснувся назад.

— Не пощастило з часником, — видихнув Вогнелап, опинившись у таборі. — Там поблизу все нишпорив Темносмуг.

— Та нічого, — нявкнув Сіролап. — Завтра нарвеш.

— Я візьму у Плямолистки трохи маку, — запропонував Вогнелап. Його непокоїли отупілі погляди друзів і біль, яким налилися його власні м’язи.

— Та не переймайся ти, — нявкнув Сіролап. — Усе гаразд.

— Мені нескладно, — наполіг Вогнелап. І, перш ніж Сіролап зміг