Читати книгу - "На волю!"

Вогнелап безпомічно дивився на своїх друзів, які збилися докупки біля Левосердового тіла. І гадки не маючи, що йому робити, він підійшов і всівся коло них, готовий сидіти так цілу ніч.

Що вище піднімався місяць на небосхилі, то більше котів приходили ночувати разом із ними. Синьозірка прийшла останньою, коли табір геть затих і заспокоївся. Вона не сказала нічого, але сіла трохи віддалік, дивлячись на свого полеглого воєводу з виразом такої нестерпимої скорботи, що Вогнелап не міг спокійно глянути їй в очі.

На світанку група старійшин прийшла, щоб забрати тіло Левосерда на цвинтар. Сіролап пішов із ними, щоб допомогти викопати яму для останнього спочинку вояка.

Вогнелап позіхнув і потягнувся. Він промерз до кісток. Падолист був уже не за горами, ліси повивала мла, а за деревами виднілося рожеве вранішнє небо. Він спостерігав, як Сіролап і старійшини розчинилися у просякнутому росою підліску.

Круколап підірвався і квапливо чкурнув до кубла новаків. Вогнелап поволеньки побрів слідом. Коли він прийшов, чорний кіт уже скрутився клубочком, накривши носа хвостом, ніби уві сні.

Вогнелап був занадто виснажений для розмови. Він покрутився у своєму моховому ліжечку і влаштувався для довгого сну.

— Прокидайся!

Вогнелап почув, як Порохолап кличе його, стоячи на вході. Він розплющив очі. Круколап уже прокинувся і зараз стояв у стійці, нашорошивши вуха. Сіролап метушився позад нього. Вогнелап здивовано помітив знайому сіру постать свого друга. Він не чув, як той повертався після похорону Левосерда.

— Синьозірка скликала ще одне віче, — шепнув їм Порохолап і виліз із ялівцевих чагарів.

Троє новаків полізли услід за ним із теплого кубельця. Сонце вже проминуло зеніт, а повітря здавалося холоднішим, ніж звичайно. Вогнелап тремтів, у животі бурчало. Він не міг пригадати, коли востаннє їв, і ніби між іншим подумав, чи вийде сьогодні пополювати.

Вогнелап, Сіролап і Круколап поквапились приєднатися до юрби, що збиралася під Високим Каменем.

Тигрокіготь виголошував, стоячи на своєму місці поруч із Синьозіркою:

— У цій битві наша провідниця втратила ще одне життя. Зараз, коли у неї зосталося тільки три з дев'яти життів, я призначу охоронця, який невідступно слідуватиме за нею. Жодному котові не вільно буде наближатися до неї, якщо охоронця не буде поруч, — його бурштинові очі ковзнули на Круколапа, а тоді знову глянули на цілу юрбу. — Темносмуже і Довгохвосте, — продовжив він, звертаючи погляд на вояків, — ви будете охоронцями Синьозірки.

Темносмуг і Довгохвіст поважно кивнули і наче аж вивищилися над іншими.

Слово взяла Синьозірка. Її голос звучав ніжно і спокійно після командирського гарикання воєводи:

— Дякую, Тигрокігтю, за твою відданість. Але Клан повинен розуміти, що я тут і досі для них. Усі коти можуть без вагань підходити до мене, я радо поговорю з вами — з охоронцями чи без, — вона кинула погляд на Тигрокігтя. — Як каже вояцький кодекс, безпека Клану важливіша, ніж безпека будь-якого окремого члена, — вона зробила паузу, її погляд спочив на Вогнелапові. — А зараз я хотіла б запросити Жовтоіклу приєднатися до Громового Клану.

Здивований нявкіт вирвався у декого з вояків. Синьозірка глянула на Морозошубку, яка кивнула на знак згоди. Інші королеви мовчки чекали.

Синьозірка продовжила:

— Її вчорашні вчинки довели, що вона хоробра і віддана. Якщо вона забажає, я радо привітаю її як повноцінного члена Клану.

Зі свого місця на краю гурту Жовтоікла глянула на провідницю Клану і муркнула:

— Це велика честь для мене, Синьозірко. Я приймаю твою пропозицію.

— Добре, — відповіла Синьозірка. Її голос звучав м’яко, ніби щойно розв’язали якусь проблему.

Вогнелап замуркотів від задоволення і схилився на Сіролапа. Не без здивування він усвідомив, як багато для нього означало те, що Синьозірка публічно продемонструвала свою довіру до Жовтоіклої.

Синьозірка знову заговорила:

— Учора ми успішно оборонилися від вояків Тіньового Клану, але вони все ще становлять величезну загрозу. Роботи з відновлення табору, які ми розпочали вранці, продовжаться. На кордонах невпинно стоятимуть чатові. Ми не будемо вдавати, що війну закінчено.

Тигрокіготь підвівся із високо задертим хвостом і подивився униз, на котів, що зійшлись на віче.

— Тіньовий Клан напав, коли нас не було в таборі, — прогарчав він. — Вони вдало вибрали час. Як вони дізналися, що табір майже незахищений? У них були очі в таборі?

Вогнелап закляк від жаху, коли Тигрокіготь спинив свій холодний погляд на Круколапові. Деякі коти простежили погляд свого нового воєводи і розгублено витріщилися на чорного новака. Круколап втупився в землю і нервово переминався з лапи на лапу.

Тигрокіготь продовжив:

— Ми ще маємо хвильку до заходу сонця. Мусимо зосередитись на відбудові табору. Між тим, якщо ви когось підозрюєте — скажіть мені. Будьте певні, що все сказане вами залишиться таємницею.

Кивком голови він розпустив віче, тоді повернувся і почав про щось перемовлятися із Синьозіркою.

Коти розділилися і розійшлися табором, оцінюючи пошкодження і збиваючись у робочі групки.

— Круколапе! — гукнув Вогнелап, усе ще глибоко вражений похмурим натяком Тигрокігтя на те, що його власний новак зрадив Клан. Але Круколап уже пішов геть. Вогнелап бачив, як той запропонував допомогу Куцохвостові та Білоштормові, а тоді гайнув збирати галузки, якими можна було б закрити діри у стіні табору. Круколап очевидно не хотів спілкуватися.

— Ходімо допоможемо йому, — запропонував Сіролап. Його голос був виснажений і безбарвний, а очі посоловілі.

— Іди. Я за мить підійду, — відповів Вогнелап. — Я спершу хочу перевірити, як там Жовтоікла, чи все у неї гаразд після сутички із Чорноногим.

Жовтоіклу він розшукав у її гнізді біля поваленого дерева. Вона простяглася в затінку на повний зріст, в очах видніла задума.

— Вогнелапе, — промуркотіла вона, побачивши його, — я рада, що ти прийшов.

— Я хотів упевнитися, що з тобою все гаразд, — нявкнув Вогнелап.

— Старі звички в’їдаються так само, як і старі запахи? — спитала Жовтоікла, на мить ставши схожою на себе колишню.

— Мабуть, що так, — зізнався Вогнелап. — Як ти почуваєшся?

— О, стара рана на нозі знову розігралася, але все буде гаразд, — розповіла Жовтоікла.

— Як ти змогла відігнати Чорноногого? — запитав Вогнелап, неспроможний приховати захвату.

— Чорноногий сильний, але він не з найрозумніших бійців. Бійка з тобою була для мене важчим випробуванням.

Вогнелап шукав іскорок сміху в очах старої кішки, але їх там не було. Вона продовжила:

— Я ж його з кошеняти знаю. Він так і не змінився — забіяка, але забіяка безмозкий.

Вогнелап сів біля неї:

— Я не здивований, що Синьозірка запросила тебе приєднатися до Клану, — промуркотів він. — Ти показала просто неймовірну відданість Клану