Читати книгу - "До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)"

де вам дозволено жити, скорочують затоки, болота і пустелі, зводячи на ніщо той клаптик землі, на якій ви так собою пишаєтесь? Чи, може, байка те, що у тій тісній оселі людства скупчились розбіжні способи життя, ворожі релігії, неузгоджені між собою мови і несумісні манери, що перешкоджає людині у поширенні свого доброго імені серед людей? Якщо все тобі видається байкою, то байкою мушу вважати все те, на що ти давав мені підстави чекати від тебе. Адже ти як ніхто добре знаєш істинність згаданих речей, не згадуючи вже про свідчення Цицерона і Марона та інші фізичні й поетичні вчення про цей предмет, з якими ти, гадаю, знайомий. Ти й сам нещодавно у своїй «Африці» виклав ці ідеї в чудових віршах, сказавши:

Замкнена в тісних межах Земля, острівець невеликий,

звідусіль Океану затоками оперезана[133].

Далі ти додав інші міркування, і мене дивує, навіщо ти так наполегливо їх стверджував, якщо вважав помилковими. Зрештою, чи варто далі розмірковувати про скороминущість земної слави і швидкоплинність часу, коли ти сам знаєш, яка нетривала і юна у порівнянні з вічністю пам’ять навіть про найдавнішу історію? Я не стану тобі нагадувати про уявлення древніх щодо численних пожеж і повеней, що охоплювали землю, згідно з «Тімеєм» Платона і шостою книгою Цицеронової «Республіки», бо, хоча ці оповіді багатьом видаються правдоподібними, вони, поза сумнівом, суперечать істинній релігії, якої ти навчався. Але ж, крім цього, є чимало причин, що унеможливлюють тривалу, не згадуючи вже про вічну, славу! По-перше, смерть тих людей, з якими проживаємо своє життя; по-друге, забудькуватість — природна властивість старості. Крім того, одночасний розквіт слави дедалі більшого числа людей іноді істотно применшує славу тих імен, що прославились раніше. І завжди нові покоління утверджують свою славу, відсуваючи далі у тінь минувшини давніші авторитети. До цього додається заздрість, яка невідступно переслідує всіх, хто воздвигає собі славу; а до заздрощів домішується нелюбов до істини і неприязнь, яку збуджує у простолюдді чиясь обдарованість. На додачу також несталість громадської думки; і, нарешті, руйнування гробниць, що їх, за словами Ювенала, здатен розвалити «корінь слабкий смоківниці безплідної». Ти у своїй «Африці» влучно називаєш це другою смертю. Я повторю ті слова, що ти вкладаєш там в уста іншого:

…невдовзі осяде курган, зітреться ім’я з мармурових

скрижалей. І вдруге, мій сину, смерть візьме тебе[134].

Ось тобі й безсмертна слава, залежна від збереження одного-єдиного каменя! Додай до цього загибель книжок, у яких твоє ім’я записане твоєю власною або чужою рукою. Щоправда, кінець їм настає пізніше, оскільки книжки зберігають пам’ять триваліше, ніж гробниці; однак теж неминуче пропадають через незліченні несприятливі обставини — доля не жаліє книжки так само, як решту всього. Крім того, книжкам теж притаманно старіти і помирати.

Смерть незабарна й книжкам, так як смертним є все,

що створив роботящого смертного розум[135], —

відказують на твою дитячу наївність твої ж таки вірші. Атож. Я можу підсумувати також твоїми власними рядками:

…а за книжками

підеш ти і сам в небуття. Третя смерть чекає на тебе[136].

Тепер тобі відома моя думка щодо слави, яку я виклав детальніше, ніж того потребували я чи ти, проте стисліше, ніж вимагала суть питання. Чи, може, все це тобі теж видається «заяложеною байкою»?

Ф р а н ч е с к о

Аж ніяк не за байку сприйняв я твої слова, що заронили в мою душу нове бажання, яке витіснило попереднє, старе бажання. І хоч майже все це було мені раніше відомо і я часто чув подібні слова, бо, як каже наш Теренцій, «нічого не випадає сказати такого, що не було б сказано раніше», однак має чимале значення і стиль мовлення, і переконливість викладу, і авторитет промовця. Та, звісно, я хотів би почути твоє остаточне судження: звелиш ти мені покинути всі мої заняття і жити без слави чи порадиш мені який-небудь середній шлях?

А в г у с т и н

У жодному разі не кажу я тобі жити без слави, але знову пораджу віддати перевагу чеснотам перед славою. Тобі відомо, що слава — це начебто тінь чесноти; і так само, як тіло не може не кидати тіні проти ясного сонця, доброчесність не може не породжувати слави у всепроникному Божому сяйві. Тому, хто зрікається істинної слави, відмовляється від чеснот як таких; а якщо відкинути чесноти, життя людини залишається подібним до життя безсловесних тварин, ладних в усьому слухати голосу хтивості, єдиної форми любові серед тварин. Тому дотримуйся ось якого правила: чесноти викохуй, про славу не дбай. Як казав Марк Катон, що менше домагатимешся слави, то більше її надбаєш. Не можу втриматися, щоб не навести, принагідно, також твоє власне свідчення:

Хоч би й її не бажав, хоч би й тікав, а вона не відстане[137].

Упізнаєш віршик? Твій. Божевільним видався б той, хто бігав би до нестями під палючим сонцем, щоб помилуватись на свою тінь і показати її іншим; і нітрохи не розумніший той, хто в розпалі свого життя до нестями бігає всюди, намагаючись якнайдалі поширити свою славу. Іди до своєї мети, а твоя тінь сама йтиме за тобою; дбай про чесноти, слава не обминає доброчесних. Я маю на думці ту славу, яка тяжіє до істинних чеснот. Що ж до тієї, яку здобувають іншими тілесними чи розумовими викрутасами, яких людська суєтність вигадала без ліку, то вона й називатися славою не гідна. Отож ти, що скнієш над писанням книжок, надто у твоєму віці, виснажуючи свої сили, жертвуючи власним спокоєм, допускаєшся глибокої помилки; забувши про свою сутність, ти поглинений чужою. Заколисаний порожніми мріями про славу, ти не помічаєш, як минає короткий термін життя.

Ф р а н ч е с к о

Як же мені діяти? Покинути свої праці незавершеними? Чи не було б розумніше пришвидшити роботу і, з Божою поміччю, довести її до кінця? А позбувшись цих турбот, я вільно рушив би до вищої мети. Бо чи ж можу я зі спокійним серцем полишити на півшляху таку вагому справу, в яку вже вклав стільки сил і часу?

А в г у с т и н

Бачу, на яку ногу ти кульгаєш. Ти вважаєш за ліпше покинути самого себе, ніж свою писанину. Але я взяте на себе