Читати книгу - "Моя в борг, Джулія Ромуш"

Як тільки собаки зайшли у вольєри, я почала про себе рахувати. Годинника під рукою не було, але мені потрібно було дізнатися скільки приблизно хвилин собаки зачинено, і скільки хвилин ворота залишаються відчиненими. Рахую секунду за секундою. Уважно стежу за тим, що відбувається. За тим, як машина одного охоронця заїжджає на територію. Після цього заводиться друга машина і другий охоронець виїжджає за ворота, після чого вони починають зачинятися. Я нарахувала сім хвилин. Рівно стільки зайняла зміна охоронців. У моїй голові починає вимальовуватись план. Отже, спочатку охоронець закриває собак у вольєрі. Після того дає їм їжу. Саме в цей момент мені потрібно встигнути потрапити у його машину. Коли собаки зайняті м'ясом, а охоронець не зрозуміє, чому вони гавкають. Чи на те, що побачили мене, чи на те, що охоронець повільно їх годує. Потрібно встигнути пробратися в машину, сховатися і молитися, щоб чоловік вивіз мене до міста непоміченою. Потрібно буде прогулятися територією і заглянути до його машини. Подивитися якою тканиною обтягнуті його сидіння та одягнутися під цей колір. Сумніваюсь, що вночі він розглядатиме сидіння своєї машини. У мене має вийти втекти.

Коли брама вже зачинена, собак знову випускають у двір. Отже, мені тут більше нічого виглядати. Залишилось вирішити одну "маленьку" проблемку. Якось зробити так, щоб мене почали випускати надвір. Тому що зазирнути в машину охоронця з моєї кімнати буде ой, як складно.

Роблю крок назад, розвертаюсь, щоб бігти до сходів і одразу верещу, тому що буквально втискаюся у людину, яка стоїть позаду мене. Пакування з печивом випадає з моєї руки. Але це зараз не найстрашніше, моє серце заходиться від страху. Я розумію, що переді мною стоїть Бакер власною персоною. Ні, в кімнаті не ввімкнули світло. Та мені воно і не потрібно, щоб зрозуміти, що це він. Його запах вбивається у ніздрі. Я впізнаю його з тисячі. Ще з тієї чортової ночі він наче засів у підсвідомості.

- Що ти тут робиш посеред ночі? - Від тону його голосу мене буквально пересмикує. 

Як довго він тут стояв? Він за мною стежив? Бачив, як я спостерігала за тим, що відбувається на вулиці? Він усе зрозумів? У голові стільки запитань, що вона починає розриватися.

- Я... - Тут же присідаю та підіймаю своє печиво, яке вкрала на кухні. На думку відразу спадає ідея. Вибудовується план. Ось він мій шанс отримати послаблення режиму. - Я зголодніла, - підіймаю голову і дивлюся на чоловіка. Оскільки двір освітлюється, то в кімнату падає світло, і я бачу обличчя Бакера.

- Спустилася, щоб це стягнути? - Він запитливо підіймає брову.

- Позичити, - відразу ховаю печиво за спину, ніби він може його в мене забрати.

- Більше не худнеш? - Продовжує знущатися. Але здається він не так давно зайшов у кімнату і не бачив чим я займалася біля вікна, від цього навіть хочеться видихнути.

- Ні, дієта закінчилася.

- Навіть так? - Кривить губи в посмішці. – Тоді пішли.

І я навіть не встигаю нічого зрозуміти, як він стискає пальцями моє зап'ястя і починає тягти за собою.

– Що? Куди?

- Якщо дієта добігла кінця, ти сядеш і нормально поїси, - Аарон затягує мене на кухню. Включає світло, від чого я одразу жмурюся. Відкриває холодильник і починає щось із нього діставати. Мої щоки миттєво червоніють, бо нещодавно я вкрала з цього холодильника їжу.

- Якщо чесно, я хотіла з тобою поговорити, - вирішую, що кращого моменту просто не знайти, щоб почати втілювати в реальність свій план.

- Я весь в увазі, - по голосу чую, що він глузує з мене, але я ковтаю це.

Аарон вмикає плиту і щось ставить на плиту. Напевно, якби я була в іншій ситуації, навіть зворушилася б такою турботою.

- Я б хотіла обговорити правила.

- Правила? - Бакер розвертається до мене і, схрестивши руки на грудях, допитливо дивиться.

- Так, - згідно киваю, - у цьому будинку є правила? Мені набридло сидіти в одній кімнаті. Я хочу з неї виходити. Я вже стільки днів у цьому будинку, а навіть не бачила його до ладу. Зважаючи на все, я тут надовго?

Чоловік лише вигинає брову і продовжує на мене дивитись. Мовляв, з чого раптом такі розмови.

- Я б хотіла обговорити умови, за яких мені буде дозволено виходити з кімнати та у двір.

Бачу, як у його очах спалахує недобрий вогник, а губи кривляться в жахливій посмішці.

- Отже, умови обговорити хочеш?

Розтягую губи у ввічливій посмішці та киваю. Ну мусила ж я була колись навчитися, адже він не міг на це не розраховувати? Нехай думає, що я настільки не принципова.

- Скоро весілля, там і подихаєш повітрям.

Усмішка моментально зникає з мого обличчя. Це жарт такий чи що? Бакер при цьому відвертається від мене, ніби вважає, що питання вирішене і починає щось насипати в тарілку. Я ж сиджу на стільці й відчуваю, як із вух пар валити починає.

- Але ж я не можу весь час сидіти під замком? - Різко встаю зі стільця і підходжу ближче до чоловіка. Адже він собі не папугу завів. Я жива людина. Він не може позбавити мене всіх прав лише тому, що йому так хочеться.

- Кілька днів тому ця ідея здавалася тобі дуже привабливою, - Аарон криво посміхається і допитливо на мене дивиться. Знущається. Козел!

- Тоді я тебе ненавиділа, - схрестивши руки на грудях, видаю на емоціях. І як тримати себе в руках, якщо він постійно провокує?

- А зараз щось змінилося? - Бакер навіть розвертається до мене і глузливо дивиться в очі. 

Я відчуваю, як червоніє моє обличчя. Зараз я ненавиджу його ще сильніше, ніж три дні тому. Але тоді у мене не було плану втечі, а зараз... Зараз він з'явився і в мені живе надія, що все вийде.

- Я обдумала слова батька, - задираю голову вище, - він сказав, що ти хочеш допомогти. А я не хочу створювати проблеми. Адже чим швидше все вирішиться, тим швидше я повернуся до батька? - Наївно ляскаю віями та дивлюсь у його очі. Давай, Таша, ти маєш його переконати, що так все і є. Що ти готова бути гарною дівчинкою заради того, щоб тебе відпустили на волю.