Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

Глава 12. Вона того варта?

ДЖЕЙКОБ

Щоденник Джейка

«Вже опівночі і я просидів тут із восьмої години, але вона так і не прийшла. І на що я розраховував? Адже незнайомка забрала свій щоденник, то який сенс їй повертатися знову?

Почуваюся повним ідіотом!

Спочатку я репетирував, що скажу їй перед тим, як дам прочитати вірш. Потім я, мабуть, разів сто зачитував його вголос, вирішивши, що сам прочитаю. А коли вже зовсім стемніло, то просто лежав і дивився на зірки...»

— Джейку?

Це був Сем. Звісно, ​​хто ж ще. До мене прийшла єдина людина, на яку я якраз не чекав.

Не дуже бажаючи розмовляти, я тихо відповів:

— Тут.

Друг сів поруч і простяг мені пляшку пива.

— Ти в порядку?

— Ні, — щиро зізнався я.

— Може, хочеш про це поговорити?

Певна річ, Сем намагався допомогти. Але як? Що він міг зробити?

— Про що?

— Джейку, припини, про ту дівчину.

Я не дивився на друга, але відчував його пильний погляд.

— Почуваюся паршиво, — сказавши це, я зробив великий ковток пива. — А найгірше те, що я взагалі нічого не знаю про неї. Можливо, навіть ніколи не зустріну дівчину, якій присвятив вірш.

Насправді я почував себе набагато гірше, ніж казав. Навіть гірше, ніж до подорожі на цей пляж.

— А о котрій годині ви зустрілися сьогодні? — раптом спитав Сем.

— Десь у проміжку між одинадцятою та дванадцятою. А що?

Я опустив руку з пляшкою між зігнутими колінами й поглянув на друга. Якусь мить він ніби про щось міркував, а потім впевнено сказав:

— Значить, завтра ти будеш на цьому ж місці і в той же час.

Хід думок Сема не був складним, і я швидко зрозумів його. Більше того, це навіть видалося мені логічним. Я ж насправді нічого не знав про цю дівчину. А раптом увечері вона була зайнята? Раптом звільнялася в той самий час ближче до обіду?

— Думаєш, варто? — усе ж таки перепитав я.

— Джейку, це питання не мені потрібно ставити, — пильно дивлячись у вічі, сказав Сем, а потім відразу додав: — Ось як ти вважаєш, вона варта того?

— Так, — не роздумуючи відповів я й мимоволі випростався, ніби намагаючись так підтвердити свою рішучість. — І взагалі, я чекав на неї двадцять два роки, а тут кілька годин мене налякали.

Куточок рота Сема смикнувся, а потім з'явилася схвальна усмішка.

Чорт забирай, він зробив неможливе — вселив у мене надію. І всього за якихось кілька хвилин.

— Ось це правильний настрій, — сказав друг і поплескав мене по плечу. — А тепер давай повертатися. Не думаю, що вона прийде сюди вночі.

Коли ми прийшли до табору, Сем приєднався до Джона з Джеймсом, які, судячи з кількості пострілів і вибухів, почутих мною дорогою, дивилися якийсь бойовик. Я ж одразу заліз у намет, сподіваючись якнайшвидше заснути, щоб швидше настав ранок.

Знімаючи одяг і забираючись у спальний мішок, я все ще думав про незнайомку. Вона не покидала мої думки з першого розставання. Ще тоді, коли дівчина пішла, я відчув, ніби втратив щось давно знайоме й що належало тільки мені. І навіть її голос, коли вона вперше привіталася, видався знайомим. Зараз незнайомка для мене була лише «Вона», але я знав, що, відчувши, як це бути поряд із нею, уже не відступлюся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно